Справа №1490/4021/12 25.09.2012 25.09.2012 25.09.2012
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Провадження № 11/1490/693/12 Категорія: ст. 185 ч.1 КК України
Головуюча у першій інстанції Дірко І.І.
Доповідач апеляційного суду Фаріонова О.М.
ВИРОК
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 вересня 2012 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Миколаївської області в складі:
Головуючого Дзюби Ф.С.
суддів Чернявського А.С., Фаріонової О.М.
при секретарі Рябеженко А.А.
за участю прокурора Артеменко Л.В.
засудженого ОСОБА_3
розглянула у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора Центрального району м. Миколаєва на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2012 року, яким
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Миколаєва, громадянин України, з середньою освітою, не працюючий, мешканець АДРЕСА_1, раніше судимий:
- 16.08.2011 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ст. 309 ч. 1 КК України на 1 рік позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік.
засуджений: за ст. 185 ч. 1 КК України до штрафу в сумі 850 грн. Постановлено вирок Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.08.2011 року у відношенні ОСОБА_3 виконувати самостійно.
За вироком суду, 5 грудня 2011 року близько 19 години ОСОБА_3, скориставшись наданим йому доступом до технічних приміщень магазину «Центральний», розташованого за адресою вул. Софіївська 18-а в м. Миколаєві, таємно викрав з магазину стабілізатор напруги вартістю 4000 грн., належний ТОВ «Міг Сервіс».
З викраденим з місця вчинення злочину зник, розпорядившись ним на власний розсуд.
В апеляції прокурор просить вирок суду скасувати та постановити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України та призначити покарання на 1 рік 6 місяців позбавлення волі. На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом часткового складання покарань остаточно призначити покарання на 2 роки позбавлення волі.
Вважає вирок суду незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання особі засудженого внаслідок м'якості. На думку апелянта, суд не врахував, що ОСОБА_3 раніше засуджений до позбавлення волі, однак призначив йому покарання за новий злочин, вчинений в період іспитового строку покарання, у виді штрафу, тобто більш м'яке.
Апелянт зазначає, що засуджений ОСОБА_3 вчинив новий злочин в період іспитового строку, призначеного за попереднім вироком. Однак при призначенні остаточного покарання не застосована ст. 71 КК України.
В запереченнях на апеляцію засуджений ОСОБА_3 просить вирок суду залишити без зміни. Просить врахувати, що він сплатив штраф в сумі 850 грн., призначений за вироком суду, визнав вину та щиро кається у вчиненому злочині.
Заслухавши доповідача, прокурора на підтримку апеляції, засудженого ОСОБА_3 про залишення вироку без зміни, вивчивши матеріали кримінальної справи та обговоривши викладені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Висновки суду щодо доведеності вини ОСОБА_3 у вчиненні крадіжки чужого майна, є обгрунтованими і апелянтом не оспорюються. Кваліфікація його дій за ст. 185 ч.1 КК України є правильною.
При призначенні покарання ОСОБА_3 суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відноситься до злочинів середньої тяжкості, а також дані про особу винного, який характеризується позитивно.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 розкаявся у вчиненому злочині, відшкодував заподіяну школу, що є обставинами, які пом'якшують покарання.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає правильними висновки суду про призначення ОСОБА_3 покарання у виді штрафу, яке призначене в межах санкції ст. 185 ч.1 КК України, та є необхідне й достатнє для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Тому є необґрунтованими доводи апелянта про м'якість призначеного засудженому покарання.
Між тим, є частково обґрунтованою апеляція прокурора про неправильність призначення ОСОБА_3 остаточного покарання, без врахування вимог ст. 71 КК України.
Як вбачається з матеріалів справи, вироком від 16.08.2011 року ОСОБА_3 засуджений на 1 рік позбавлення волі, і на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком на 1 рік. Новий злочин ОСОБА_3 вчинив 05.12.2011 року, тобто в період іспитового строку, призначеного за вироком від 16.08.2011 року.
При постановленні вироку поза увагою суду першої інстанції залишені роз'яснення, що містяться в п. п. 10, 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримінального покарання» № 7 від 24 жовтня 2003 року (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України № 18 від 10.12.2004 р., № 8 від 12.06.2009 р. та № 11 від 06.11.2009 р.), згідно яким, у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину це слід розцінювати як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.
У разі, коли особа була засуджена до арешту або позбавлення волі зі звільненням від відбування покарання з випробуванням і в період іспитового строку вчинила новий злочин, суд зобов'язаний визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі, зокрема й тоді, коли останнім за часом вироком призначаються більш м'які види покарання.
Також роз'яснено, що у разі засудження особи за злочин, вчинений у період іспитового строку за попереднім вироком, визначеним у порядку ст. 75 КК України, та призначення покарання, яке згідно з ч. 3 ст. 72 КК України за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягає, суд має застосувати вимоги ст. 71 КК України і визначити за сукупністю вироків таке остаточне покарання, яке має бути більшим як від покарання, призначеного за новий злочин, так і від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Всупереч цьому, суд, призначивши покарання за ст. 185 ч.1 КК України у виді штрафу, фактично не визначив остаточне покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України, яке зобов'язаний визначити лише у виді позбавлення волі, та з урахуванням вимог ч.3 ст. 72 КК України.
В резолютивній частині вироку суд взагалі не послався на застосування вимог ст. 71 КК України, а лише зазначив про самостійне виконання вироку від 16.08.2011 року.
За таких обставин, у зв'язку із неправильним застосуванням судом кримінального закону при призначенні ОСОБА_3 покарання за сукупністю вироків та необхідністю застосування більш суворого покарання, відповідно до вимог п. 2 ч.1 ст. 378 КПК України вирок суду у відношенні ОСОБА_3 підлягає скасуванню, з постановленням нового вироку, яким слід визначити остаточне покарання за сукупністю вироків відповідно до вимог ст. 71 КК України.
Керуючись ст. ст. 365, 366, 378 КПК України, колегія суддів, -
з а с у д и л а :
Апеляцію прокурора Центрального району м. Миколаєва задовольнити частково.
Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2012 року у відношенні ОСОБА_3 скасувати в частині вирішення питання про самостійне виконання вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.08.2011 року.
Вважати ОСОБА_3 засудженим за вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2012 року за ст. 185 ч.1 КК України до штрафу в сумі 850 грн., та на підставі ст. 71 КК України за сукупністю цього вироку та вироку Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16 серпня 2011 року остаточне покарання визначити на 1 рік позбавлення волі та штрафу в сумі 850 грн., із самостійним виконанням покарань.
Запобіжний захід ОСОБА_3 до набрання вироком законної сили залишити той же - підписку про невиїзд.
В іншій частині вирок суду залишити без зміни.
Вирок апеляційного суду може бути оскаржений в колегію суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ через апеляційний суд Миколаївської області протягом одного місяця з моменту його проголошення.
Головуючий
Судді