РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 жовтня 2007р. м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Соколовського В.М. ,
суддів: Кукурудза Б.І., Фединяка В.Д.,
секретаря Довжинської Н.Б.,
з участю: представника апелянта ОСОБА_1.,
позивача ОСОБА_2., представника Верхньоясенівської сільської ради ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Верховинського районного суду від 31 серпня 2007р., -
встановила:
ОСОБА_2 26 червня 2007 року звернувся в суд з позовом до Верхньоясенівської сільської ради, ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Верхньоясенівської сільської ради від 27 грудня 2006 року, зобов'язання на протязі місяця передати йому у приватну
Справа №22-ц-1265/2007р. Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Р.І.
Категорія 33 Доповідач Соколовський В.М.
2
власність земельну ділянку площею 0, 18 га, яка знаходиться в АДРЕСА_1, скасування Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 22 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4
Рішенням Верховинського районного суду від 31 серпня 2007 року позов ОСОБА_2 задоволено частково: визнано недійсним та скасовано рішення Верхньоясенівської сільської ради від 27 грудня 2006 року „Про відміну рішення Верхньоясенівської сільської ради від 29 березня 2000 року"; визнано недійсним та скасовано Державний акт на право приватної власності на землю, виданий 22 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4, серії НОМЕР_1 та зареєстрований з Книзі записів Державних актів на право приватної власності на землю за НОМЕР_2. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Верхньоясенівської сільської ради та ОСОБА_4 в солідарному порядку на користь ОСОБА_2 24 грн. 50 коп. судових витрат.
На дане рішення ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, в якій вказує на те, що рішення судом було постановлено без врахування фактичних обставин по справі, з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, суд не взяв до уваги те, що починаючи з 24 листопада 1993 року і по даний час він на законних підставах користується спірною земельною ділянкою на АДРЕСА_2, яка була йому виділена рішенням Верхньоясенівської сільської ради від 24.11.1993 року „Про передачу земель у приватну власність" та узаконена Актом (тимчасової) приватної власності на землю від 15.12.1993 року, яким погоджено межі земельної ділянки. Згідно ж кадастрового плану земельних ділянок АДРЕСА_1, а, земельна ділянка, яка була незаконно передана позивачуОСОБА_2., є частиною земельної ділянки площею 0, 72 га, якою він, апелянт, користується на законних підставах. Він, як пенсіонер, був звільнений від сплати земельного податку згідно ст. 38 ЗК України (в редакції 1990 року, з послідуючими змінами та доповненнями), тому про сплату податку позивачем нічого не знав. Сам факт передачі спірної
3
земельної ділянки без його, апелянта, добровільної згоди на її вилучення внаслідок прийняття сільською радою незаконного рішення про це 29.03.2000 року, став йому відомий тільки в вересні 2006 року. Тому 06 вересня 2006 року він звернувся із заявою до Верхньоясенівської сільської ради про відміну неправомірно винесеного рішення про вилучення у нього 0, 12 га землі, яка була задоволена і прийнято рішення сільською радою від 27 грудня 2006 року „Про відміну рішення Верхньоясенівської сільської ради від 29.03.2000 року" в частині надання спірної земельної ділянки розміром 0, 12 га на АДРЕСА_2ОСОБА_2. За таких обставин вважає, що рішення сільською радою від 27 грудня 2006 року було прийнято з дотриманням вимог чинного законодавства України. Окрім того, апелянт вважає, що судом порушено і вимоги процесуального законодавства, оскільки справу необхідно було розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмовуОСОБА_2. у задоволенні його позовних вимог в цілому.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримав з наведених вище мотивів, просив її задовольнити в повному об'ємі.
Позивач ОСОБА_2 апеляційну скаргу не визнав, вважає її безпідставною, а рішення - законним і обґрунтованим, яке просив залишити в силі, відмовивши у задоволенні скарги.
Представник відповідача - голова Верхньоясенівської сільської ради ОСОБА_3 вимоги апеляційної скарги визнав, просив її задовольнити, а рішення суду скасувати та відмовитиОСОБА_2. в задоволенні його позовних вимог. Зокрема, зазначив, що справді рішенням сільської ради від 24.11.1993 року ОСОБА_4 було передано у приватну власність земельну ділянку розміром 0, 72 га для ведення особистого підсобного господарства на АДРЕСА_2, видано тимчасовий Акт приватної власності на землю від 15.12.1993 року та встановлено межі земельної ділянки. Тому вважає, що сільська рада не мала права без згоди ОСОБА_4 вилучати у нього 0, 12 га
4
земельної ділянки і передавати їїОСОБА_2. для обслуговування житлового будинку. В зв'язку з цим, рахує рішення Верхньоясенівської сільської ради від 27 грудня 2006 року „Про відміну рішення Верхньоясенівської сільської ради від 29 березня 2000 року", яким ОСОБА_4 було залишено у приватній власності спірну земельну ділянку розміром 0, 12 га, цілком законним та обґрунтованим.
Вислухавши доповідача, пояснення представника апелянта ОСОБА_1., голови сільської ради ОСОБА_3, заперечення позивача ОСОБА_2, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнаючи недійсним і скасовуючи рішення Верхньоясенівської сільської ради від 27.12.2006 року та Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 22.06.2007 року на ім'я ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з того, що позивач ОСОБА_2 у встановленому порядку та на законних підставах набув права користування спірною земельною ділянкою, за яку сплачував земельний податок. Тому сесія Верхньоясенівської сільської ради своїм рішенням від
2006 року без належного обґрунтування та відповідної згоди вилучила у позивача 0, 12 га земельної ділянки, порушивши норми частин 2 і 10 ст. 149 чинного Земельного кодексу України. В зв'язку з цим, суд прийшов до висновку, що і Державний акт на право приватної власності на землю, виданий
2007 року на ім'я ОСОБА_4, до якого включено спірну земельну ділянку розміром 0, 12 га, відповідно до ч.1 ст. 155 ЗК України, повинен бути визнаний недійсним.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, поскільки вони є передчасними та ґрунтуються на однобічно і неповно досліджених обставинах справи.
Як вбачається із матеріалів справи та долучених апелянтом документів, рішенням Верхньоясенівської сільської ради від 24.11.1993 року ОСОБА_4
5
було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0, 72 га на АДРЕСА_1 та видано 15.12.1993 року Акт (тимчасовий) приватної власності на вказану земельну ділянку і встановлено її межі згідно кадастрового плану.
Однак, рішенням сесії сільської ради від 29 березня 2000 рокуОСОБА_2. було виділено 0, 18 га землі під обслуговування будинку на АДРЕСА_2 вАДРЕСА_1 (а.с. 6), до складу якої ввійшла земельна ділянка розміром 0, 12 га, котра була передана у приватну власність ОСОБА_4 та вилучена у нього без його згоди, що підтверджується Актом-абрисом встановлення меж земельної ділянки від 22.05.2000 року (а.с. 7) та поясненнями голови сільської ради ОСОБА_3
Згідно ст. 22 ЗК України (в редакції 1992 року), яка діяла на момент виникнення даних правовідносин, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.
Статтею 23, частиною 1 зазначеного Кодексу було визначено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними радами.
Стаття 31 наведеного Кодексу передбачала, що вилучення (викуп) земельних ділянок з метою передачі їх у власність або надання у користування громадянам, підприємствам, установам і організаціям проводиться за згодою власників землі і землекористувачів на підставі рішення Верховної Ради України, місцевих рад. У разі відмови власника землі або землекористувача дати згоду на вилучення (викуп) земельної ділянки, ці питання можуть бути вирішені у судовому порядку.
6
Такі ж новели щодо підстав виникнення у громадян права власності на земельні ділянки, набуття ними права на землю та щодо порядку вилучення земельних ділянок збережені в нині чинному Земельному кодексі України, статтях 81, 116, 125 та 149.
Отже, за таких обставин, сесія сільської ради не мала права вилучати без згоди ОСОБА_4 та без судового рішення спірну земельну ділянку у апелянта, яка була надана йому в приватну власність на законних підставах та у порядку, визначеному земельним законодавством.
В зв'язку з цим, сесія сільської ради від 27 грудня 2006 року по заяві ОСОБА_4 відмінила своє рішення від 29.03.2000 року про вилучення у останнього 0, 12 га землі та надання їїОСОБА_2. під обслуговування будівель - як незаконне та залишила за ОСОБА_2 0, 06 га землі з правом передачі у приватну власність із загальної кількості 0, 18 га.
Таке рішення сільської ради колегія суддів рахує законним і обґрунтованим, яке відповідає вимогам ст. 12 ЗК України та п. 34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки, вирішення питань регулювання земельних відносин віднесено до виключної компетенції місцевих рад.
З цього випливає, що і видача Держаного акту на право приватної власності на земельну ділянку від 22 червня 2007 року (а.с. 32) на ім'я ОСОБА_4 теж є законною, оскільки, видачею оспорюваного акту ніяких законних прав та інтересів позивача ОСОБА_2 не порушено із-за відсутності у нього належних правових підстав на володіння і користування спірною земельною ділянкою в розмірі 0, 12 га на АДРЕСА_2 вАДРЕСА_1.
Вказаних обставин при постановленні рішення суд першої інстанції не врахував та безпідставно задоволив в цій частині позовні вимоги ОСОБА_2 Тому колегія суддів рахує за необхідне скасувати в цій частині рішення суду і ухвалити нове рішення, яким в позовіОСОБА_2. відмовити за безпідставністю заявлених вимог.
7
Разом з тим, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови позивачу у задоволенні вимоги щодо зобов'язання сільської ради на протязі місяця передати йому у приватну власність земельну ділянку розміром 0, 18 га на АДРЕСА_2, є обґрунтованим, відповідає вимогам ст. ст. 120, 121 ЗК України та випливає з встановлених вище обставин справи.
На підставі ст. ст. 22, 23, 31 ЗК України (в редакції 1992 року), ст. ст. 12, 81, 116, 125, 149 чинного ЗК України, п. 34 ст. 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні", керуючись ст. ст. 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
вирішила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.
Рішення Верховинського районного суду від 31 серпня 2007 року скасувати і ухвалити нове рішення.
В позові ОСОБА_2 до Верхньоясенівської сільської ради та ОСОБА_4 про визнання недійсними і скасування рішення Верхньоясенівської сільської ради від 27 грудня 2006 року „Про відміну рішення Верхньоясенівської сільської ради від 29 березня 2000 року" та Державного акту на право приватної власності на землю, виданого 22 червня 2007 року на ім'я ОСОБА_4, стягненні з відповідачів судових витрат на користь позивача - відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили.