Справа № 22ц- 1416                              Головуючий у 1 інст. - Кузюра В.О.    

                                                                      Доповідач - Хромець Н.С.

                                           У   Х   В   А   Л   А

                                 І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

17 вересня  2008 року апеляційний суд Чернігівської області у складі:

                        Головуючого - судді Хромець Н.С.

                        Суддів - Бобрової І.О., Квача    М.О.  

                        При секретарі - Вареник О.М.

            З участю позивачки ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_4                                                                     

            Розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Чернігові справу за апеляційною ОСОБА_1 на рішення Бобровицького районного суду від 25 червня 2008 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3про визнання права власності на Ѕ частину майна, придбаного у шлюбі,

                                            в с т а н о в и в:

            Рішенням Бобровицького районного суду від 25 червня 2008 року ОСОБА_1 відмовлено за безпідставністю у позові про визнання за нею права власності на:

            Ѕ частину чотирикімнатної квартири АДРЕСА_1, а саме на кімнату площею 22 м² та кімнату площею 12,2 м²;

            на Ѕ частину надвірних будівель - гаража, погреба та сараю;

            на Ѕ частину прибудинкової території.

Вимоги позивачки про розділ меблів та іншого майна домашнього вжитку задоволені.

            В апеляційній скарзі позивачка просить рішення місцевого суду в частині відмови у позові скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її вимоги про визнання за нею права власності на           Ѕ частину квартири  № 2 та надвірних  споруд по АДРЕСА_1. На думку апелянта, суд допустив неповне з'ясування обставин справи та неправильне застосування закону, а саме не застосував ст. ст. 74, 62 і неправильно застосував ст. 57 Сімейного кодексу України. Апелянт також посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи і вказує, що у судовому засіданні доведено власний внесок позивачки коштами і особистою працею у покращення майна, яке належить відповідачеві, а тому частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є її особистою власністю. Позивачка вказує також на те, що суд обґрунтував своє рішення припущенням, зазначивши, що матеріали, на придбання яких нею надані документи, могли бути використані на облаштування інших квартир. На думку апелянта, судом зроблено неправильний висновок про те, що відповідач не мав наміру створення сім'ї з позивачкою.

           Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, виходячи з наступного.

           Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на Ѕ частину квартири та надвірних будівель суд виходив з того, що до правовідносин між сторонами по даній справі, які тривали до 2004 р., не можуть бути застосовані норми Сімейного кодексу України, а роботи, виконані з 2004 року, вартість квартири істотно не змінили, внаслідок чого дошлюбне майно відповідача не може бути визнане спільним майном подружжя.

          Висновки суду по суті позовних вимог колегія суддів апеляційного суду вважає правильними, виходячи з наступного.

           Позивачка, в обґрунтування своїх вимог, посилається на норми ст. 74 Сімейного кодексу України і вважає, що квартира, право власності на яку зареєстроване за відповідачем, повинна бути визнана спільним майном подружжя, оскільки сторони у справі проживали однією сім'єю з 1991 року і зареєстрували шлюб у 2004 році. Такі вимоги не ґрунтуються на нормах закону.

           Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 20 Постанови № 11 Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 р. „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”, правила ст. 74 СК України, що регулюють поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, поширюються на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі. По даній справі встановлено, що відповідач до листопада 1998 р. перебував у зареєстрованому шлюбі з іншою жінко. ( а.с. 43), а тому, незважаючи на продовження спільного проживання сторін до реєстрації шлюбу у 2004 р. майно, придбане до листопада 1998 р. не може бути визнане спільним. Крім того, по справі встановлено, що спірна квартира не була придбана сторонами за власні їх кошти, а була надана відповідачеві за місцем роботи у 1994 році і приватизована ним у 2001 році. Доводи позивачки про значне збільшення вартості квартири внаслідок ремонту  і переобладнання та облаштування прибудинкової території не можуть бути підставою для визнання квартири спільною власністю подружжя, оскільки з пояснень  сторін та даних технічних паспортів (а.с. 16-17, 113-114) встановлено, що з часу, коли квартира стала власністю ОСОБА_3, тобто з 18 грудня 2001 р. (а.с. 45), загальна площа квартири  не змінилась, а четверта кімната, на добудову якої посилається позивачка, обладнана шляхом продовження стіни кімнати 2-9 і відгородження таким чином частини коридору 2-1. Посилання апелянта на необхідність застосування ч.1 ст. 62 СК України є безпідставними. Позивачкою ОСОБА_1 на підтвердження своїх доводів надані копії документів на придбання будівельних матеріалів лише за 1995-1998 роки, в той час, як шлюб між сторонами зареєстровано у 2004 році.

             Висновки суду щодо відсутності у відповідача наміру створити сім'ю з відповідачкою не призвели до неправильного вирішення спору по його суті, а тому ці доводи апеляційної скарги апеляційний суд також не може визнати підставою для її задоволення.

     Відповідно до норм  ст. 331 Цивільного кодексу України та Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 7/5 від 07.02.2002 р., набуття права власності на будівлі виникає лише після завершення будівництва, прийняття будівлі до експлуатації та реєстрації права власності на нерухоме майно - з моменту проведення реєстрації. По справі встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що спірне нерухоме майно, а саме сарай і гараж, а також добудова і переобладнання у квартирі, на які посилається позивачка, не узаконені і  не здані в експлуатацію, а отже відсутні правові підстави  для визнання права власності на такі споруди, навіть у випадку доведеності будівництва їх під час шлюбу сторін чи спільного їх проживання.

    Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції є правильним по суті позову і не вбачає підстав для його скасування.

               Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 319 ЦПК України, апеляційний суд

                                            у х в а л и в:

             Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Бобровицького районного суду від 25 червня 2008 року залишити без змін.

              Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України у касаційному порядку протягом двох місяців.

Головуючий:                                               Судді: