АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680, м. Київ, МСП, вул. Солом'янська, 2-А
Справа № 22-2570/13 Головуючий у 1-й інстанції - Волокітіна Н.Б.
Доповідач - Слюсар Т.А.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
12 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:
головуючого-судді Слюсар Т.А.,
суддів: Волошиної В.М., Поліщук Н.В.
при секретарі: Чайці І.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року
в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житлом та визнання відмови в наданні згоди на реєстрацію незаконною.
Колегія суддів, -
В С Т А Н О В И Л А :
У вересні 2012 року ОСОБА_2 звернулася у суд з позовом до ОСОБА_1 про визнання права користування житлом та визнання відмови в наданні згоди на реєстрацію незаконною.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що в 1993 році вона одружилася з ОСОБА_3 і з того часу з дозволу батьків чоловіка відповідача ОСОБА_1 та ОСОБА_4 проживала разом зі своїм чоловіком в квартирі АДРЕСА_1. В 1993 році в них народився син ОСОБА_5, а в 1999 році народився син ОСОБА_6. Зважаючи на негативну екологічну ситуацію, яка склалася в м. Києві після аварії на Чорнобильській АЕС, заради здоров'я дітей, вона декілька місяців щорічно перебувала з дітьми у своїх батьків в Полтавській обл. м. Зіньків періодично повертаючись до м. Києва. Не вважала за необхідне підіймати питання про її реєстрацію в спірній квартирі.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково та визнано за нею право на користування квартирою АДРЕСА_1
Решту позовних вимог залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині закрити провадження у справі.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 та її представника, які підтримали апеляційну скаргу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає її такою, що підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Рішення суду першої інстанції в частині вимог про відмову у наданні згоди на реєстрацію незаконною не оскаржено, тому колегія суддів у відповідності до вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Як убачається із матеріалів справи і встановлено судом, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1993 року.
Від шлюбу мають дітей : ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_2
Встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_3
У спірному жилому приміщенні - квартирі АДРЕСА_1, що знаходиться в м. Києві зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_3, а також його діти сини ОСОБА_5 та ОСОБА_6.
Згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Шевченківською районною у м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження № 82 від 25 січня 2003 року, ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є співвласниками спірної квартири в рівних частинах.
Встановлено, що ОСОБА_2 на праві власності належить ј частина АДРЕСА_3
Приймаючи рішення про визнання права користування за ОСОБА_2 квартирою АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у спірне жиле приміщення вона поселилася у 1993р. та за згодою співвласника цього житла - її чоловіка ОСОБА_3 на правах члена його сім'ї, у спірній квартирі проживає їх неповнолітній син ОСОБА_5, а сім'я не може бути розлученою.
Між тим, такі висновки суду зроблено з порушенням норм матеріального й процесуального права, неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до вимог ч.1- 3 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.
Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.
Матеріалами справи доведено, що спірне жиле приміщення, яке складається з двох житлових кімнат, площею 38,2 кв.м., належить ОСОБА_1, ОСОБА_8 та ОСОБА_4 у рівних частках.
Встановлено, що в натурі ОСОБА_8 його частка майна із спільної власності не виділена.
Відповідно до матеріалів справи, не встановлено між співвласниками й порядку користування спірною квартирою.
Положеннями ч.1,3 ст.319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Суд першої інстанції визнав доведеним право ОСОБА_2 на проживання у спірному помешканні на правах члена сім'ї ОСОБА_3, проте не дав оцінки тій обставині, що проти її проживання у спірному помешканні категорично заперечує його інший співвласник - ОСОБА_1, яка, як власник, не може бути протиправно позбавлена цього права чи обмежена у його здійсненні.
Залишилися поза увагою та належної оцінки у рішенні й долучені до справи копії матеріалів перевірок та прийнятих рішень правоохоронних органів та суду за результатами розгляду заяв, скарг ОСОБА_1, а також пояснення допитаних судом у якості свідків ОСОБА_9, ОСОБА_8, ОСОБА_10, які свідчать про наявність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й ОСОБА_8 вкрай конфліктних стосунків, що виникли на грунті користування спірним житлом /а.с.51-61, 88-138/.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 вересня 2011 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 22 лютого 2012р. в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про виселення визнано доведеним, що остання проживала у спірному помешканні всупереч згоди всіх співвласників та у відсутність встановленого порядку користування квартирою; що немає передбачених законом підстав на проживання ОСОБА_2 у спірній квартири та те, що при виборі місця проживання не може бути порушено право власності ОСОБА_1 /а.с. 29 -32/.
Рішення суду виконано 20 квітня 2012р., позивачка виселена зі спірної квартири без надання іншого жилого приміщення /а.с.33/.
Положенням ч. 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Між тим, суд першої інстанції, незважаючи на встановлені рішенням суду по іншій справі обставини, які не підлягають доказуванню, визнав доведеним наявність у позивачки прав на проживання у спірній квартирі на підставі положень ст.405 ЦК України та ст.156 ЖК України.
Разом з тим, положеннями ч.1 ст.405 ЦК України передбачено право членів сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, на користування цим житлом відповідно до закону.
Відповідно до ч. 2 ст. 156 ЖК України за згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Встановлено, що чоловік позивачки - ОСОБА_8, не є одноособовим власником спірного жилого приміщення, йому належить лише 1/3 частина, яка в натурі не виділена.
Отже, ОСОБА_2 є членом сім'ї ОСОБА_8, який на праві спільної часткової власності має лише частину помешкання, а тому позивачка не має правових підстав до поселення та користування жилим приміщенням без згоди всіх інших його співвласників.
Згідно пояснень ОСОБА_2, у спірній квартирі вона не проживає з квітня 2012р.
Зазначене свідчить про те, що суд першої інстанції не врахував вимоги ст. 61 ЦПК України та ст.ст.358, 319, 321ЦК України, неправильно витлумачив зміст положень ст.405 ЦК України, ст.156 ЖК України й необґрунтовано прийшов до висновку про набуття позивачкою права користування спірним жилим приміщенням.
Спростовуючи доводи відповідачки про наявність у ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності нерухомого майна у іншому місті, районний суд послався на вимоги ст.33 Конституції України, яка гарантує право особи на вільний вибір місця проживання, проте при цьому не врахував суд положення ст.41 Конституції України, згідно з якими кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю... Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Отже, при виборі місця проживання ОСОБА_2 не можуть порушуватися права ОСОБА_1
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вимог про визнання права користування житлом, як постановлене з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права, підлягає скасуванню, а по справі в цій частині слід ухвалити нове рішення про відмову в позові.
Правових підстав до закриття провадження у справі колегія суддів не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає до задоволення частково.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 18 грудня 2012 року в частині вимог про визнання права користування житлом - скасувати.
Ухвали по справі в цій частині нове рішення, яким у позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, Служба у справах дітей Шевченківської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання права користування житлом - відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Рішення набирає чинності негайно, проте може бути оскаржено в касаційному порядку протягом 20 днів з моменту проголошення шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий:
Судді: