Номер провадження № 22-ц/785/1311/13
Головуючий у першій інстанції Огренич
Доповідач Ващенко Л. Г.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31.01.2013 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:
головуючого - Ващенко Л.Г.
суддів - Вадовської Л.М., Фадєєнко А.Ф.
при секретарі - Павлін О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2011 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до відкритого міжнародного Університета розвитку людини "Україна" про визнання наказу незаконним, стягнення невиплаченої заробітної плати й середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, за час вимушеного прогула, відшкодування моральної шкоди, зобов'язання видати трудову книжку, довідки про роботу та заробітну плату,
ВСТАНОВИЛА:
29.07.2008 року, Благодійний правозахисний фонд "Рутенія-Одеса", в інтересах, зокрема ОСОБА_1, звернувся із позовом до відповідача про стягнення заробітної плати, відшкодування матеріальних та моральних збитків, а також спричинених збитків.
15.06.2010 року, ОСОБА_1, змінивши позовні вимоги, і, остаточно уточнивши їх, просила: визнати наказ №88-к від 24.04.2008 року незаконним; стягнути невиплачену заробітну плату у сумі 48039,80 гривень; стягнути середній заробіток за час затримки оплати труда у сумі 35639 гривень; зобов'язати відповідача надати належним чином оформлену трудову книжку зі зміною дати звільнення і сплатою середнього заробітку за час вимушеного прогула; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогула у сумі 49733 гривень; стягнути моральну шкоду у сумі 60000 гривень; зобов'язати відповідача видати довідку про роботу та заробітну плату.
Позов обгрунтовано тим, що позивачка працювала у відповідача з 17.07.2001 року директором Одеського навчально-консультаційного центру Університета "Україна", а з 28.05.2005 року директором Одеської філії вищого навчального закладу "Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" (далі-Університет).
24.04.2008 року позивачку звільнено з посади у зв'язку з ліквідацією Одеської філії Університета, на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України.
Посилаючись на те, що її звільнено з порушенням вимог закону, про звільнення їй стало відомо у травні 2008 року, відповідач при звільненні не видав трудову книжку і розрахунок, а також не виплатив заборгованість по заробітній платі, позивачка просила позов задовольнити.
Представник відповідача - відкритого міжнародного університета розвитку людини "Україна" позов не визнав.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 30.11.2011 року позов задоволено частково: суд стягнув з відповідача на користь позивачки невиплачену заробітну плату у сумі 24328,41 гривень.
2
В апеляційній скарзі позивачка просить рішення суду змінити і задовольнити позов у повному обсязі, посилаючись на необгрунтованість рішення суду, порушення судом норм
матеріального та процесуального права.
У засіданні колегії суддів: позивачка скаргу підтримала; представник відповідача скаргу не визнав.
Рішення суду першої інстанції у частині відмови у позові про зобов'язання видати трудову книжку, довідку про роботу і довідку про заробітну плату підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового рішення, з викладенням резолютивної частини рішення у новій редакції, на підставі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України.
Згідно зі ст. 309 ч.1 п.п.3,4 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Позивачка, 27.09.2011 року остаточно уточнивши вимоги просила: визнати наказ №88-к від 24.04.2008 року про звільнення незаконним; стягнути з відповідача невиплачену заробітну плату у сумі 48039,80 гривень; стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки оплати труда у сумі 49733 гривень; зобов'язати відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку зі зміною дати звільнення і сплатою середнього заробітку за час вимушеного прогула; стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогула у сумі 49733 гривень; стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 60000 гривень; зобов'язати відповідача видати довідку про роботу та про заробітну плату (а.с.65-67 т.3).
Вимоги у частині зобов'язання видати трудову книжку, довідку про роботу і довідку про заробітну плату підлягають задоволенню виходячи із наступного.
За змістом ст. ст. 47 ч.1, 49 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку, а також видати на вимогу працівника довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.
Встановлено, що позивачка працювала у відповідача з 2001 року по 24.04.2008 року, зокрема з 28.05.2005 року на посаді директора Одеської філії Університета, і, наказом №88-к від 24.04.2008 року, звільнена з посади на підставі ст. 40 п.1 КЗпП України (у зв'язку із ліквідацією Одеської філії Університета, а.с.159-161 т.1, а.с.9,10,48-51,56,57 т.2
Листами від 25.04.2008 року № 1\27-4 і від 19.05.2008 року відповідач повідомляв позивачку про необхідність прибуття у м. Київ з метою отримати трудову книжку або надати письмову згоду для пересилки трудової книжки поштою (а.с.64,65 т.2).
Однак відповідачка особисто не прибула у м. Київ для отримання трудової книжки і не надала письмової згоди на пересилку її трудової книжки поштою.
У засіданні колегії суддів відповідач пропонував позивачці отримати належно оформлену трудову книжку, однак позивачка відмовилась її отримати з тих підстав, що трудова книжка має бути повернута на підставі рішення суду.
Відповідач надав довідку про роботу позивачки і довідку про її заробітну плату на запит Управління Пенсійного фонду України у Подільському районі м. Києва.
Позивачка також вимагає, щоб відповідач видав їй довідку про її роботу та розмір заробітної плати і позов у цій частині грунтується на законі - ст. 49 КЗпП України.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що вимоги у частині зобов'язання відповідача видати трудову книжку і довідок про роботу та про заробітну плату підлягають задоволенню.
Суд, вирішуючи спір і стягуючи з відповідача на користь позивачки невиплачену заробітну плату виходив з того, що заробітна плата позивачки за період з 01.09.2006 року по 25.04.2008 року, з врахуванням надбавки за вислугу років та компенсації за несвоєчасну виплату заробітної плати станове - 24328,14 гривень (а.с.60 т.2).
Висновок суду у цій частині відповідає обставинам справи і вимогам закону - ст. ст. 94, 115 КЗпП України.
Позивачка була звільнена з роботи 24.04.2008 року.
Відповідач знаходиться у м. Києві, а позивачка працювала в Одеській філії Університета і проживає у м. Одесі.
3
Листом від 29.04.2008 року відповідач запропонував позивачці отримати кошти у касі Університета або повідомити банківські реквізити для перерахування заробітної плати (а.с.196 т.1, а.с. 17,18,62 т.2)
Позивачка не отримала заробітну плату у касі Університета і не повідомила банківські реквізити для перерахування коштів.
Заробітна плата позивачки у сумі 24328,14 гривень задепонована на банківському рахунку Університета, що підтверджується актом перевірки територіальної державної інспекції праці у м. Києві №26-07-55 від 13.08.2008 року (а.с.66-68 т.2).
Оскільки позивачка заявила вимогу про стягнення заробітної плати, яка задепонована на банківському рахунку відповідача, суд дійшов правильного висновку про стягнення заробітної плати у сумі 24328,14 гривень.
Відмовляючи у позові про визнання незаконним наказу про звільнення №88-к від 24.04.2008 року суд виходив з того, що позивачка пропустила строк позовної давності, оскільки з такими вимогами позивачка звернулась до суду лише у жовтні 2010 року.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.
За змістом ст. 233 ч. 1 КЗпП України, працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у справах про звільнення - у місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Наказ №88-к про звільнення позивачки видано 24.04.2008 року, копію наказа про звільнення позивачка отримала 27.05.2008 року, що підтвердила у суді першої інстанції, крім того, зазначена обставина підтверджується письмовими доказами (а.с.191 т.2, а.с.179 т.2).
ОСОБА_1, із позовом про визнання незаконним наказу №88-к від 24.04.2008 року, звернулась лише 28.10.2010 року, тобто більше як через 2,5 роки після звільнення (а.с.124-131 т.2).
Твердження позивачки, що позовна заява про визнання протиправними дій відповідача була подана до суду ще 29.07.20008 року, безпідставні.
З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2008 року у суді зареєстрована позовна заява Благодійного правозахисного фонду "Рутенія-Одеса" в інтересах, зокрема ОСОБА_1 "про визнання дій відповідача такими, що спричинили значні збитки ОСОБА_1, стягнення заробітної плати у сумі 36952,92 гривень і моральної шкоди у сумі 200000 гривень.
Зазначена позовна заява не містить вимог щодо визнання незаконним наказу про звільнення позивачки (а.с.1-7 т.1).
Суд дійшов обгрунтованого висновку, що позивачка належними і допустими доказами не довела того, що строк позовної давності для звернення із позовом про визнання незаконним наказу про її звільнення, зокрема у період з 23 серпня 2008 року по 23 вересня 2008 року, вона пропустила з поважних причин (а.с.179,180 т.2).
Правильним є висновок суду і у частині відмови у вимогах про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і видачі трудової книжки, а також зміни дати звільнення зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогула та відшкодування моральної шкоди.
Середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, у розумінні ст. 117 ч.1 КЗпП України, стягується лише при наяності вини власника або уповноваженого ним органу у невиплаті розрахунку при звільненні.
Встановлено, що відповідач, який знаходиться у м. Києві, належним чином повідомив позивачку, яка мешкає у м. Одесі, про необхідність своєчасного отримання розрахунку при звільненні у касі Університета або шляхом перерахування коштів на банківський рахунок, однак позивачка своїм право на своєчасне отримання розрахунку не
скористалась.
Відсутні будь-які перешкоди для отримання позивачкою розрахунку, проте остання, з травня 2008 року і до цього часу, не оспорювану нею суму не бажає отримувати.
Законом не передбачено стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки.
Оскільки відмовлено у позові про визнання незаконним наказу про звільнення, відсутні правові підстави для стягення середнього заробітку за час вимушеного прогула.
Позивачка, всупереч ст. ст. 57-60 ЦПК України, належним і допустими доказами не довела факту спричинення їй з вини відповідача моральних чи фізичних страждань або втрат
4
немайнового характеру.
Доводи позивачки в апеляційній скарзі про те, що суд залишив позав увагою той факт, що її звільнено з порушенням вимог закону, тобто у період тимчасової непрацездатності, крім того, відповідач не запропонував іншої роботи і не взяв до уваги, що вона має переважне право на залишення на роботі, - не можуть бути прийняті до уваги, оскільки позивачка звернулась до суду за захистом порушеного права з пропуском строку позовної давності, при цьому строк позовної давності пропущено без поважних причин.
Посилання позивачки на те, що розрахунок заробітної плати (заборгованості по заробітній платі) визначено неправильно, безпідставні.
Приведений відповідачем розрахунок заробітної плати, з яким погодився суд, перевірявся територіальною державною інспекцією праці у м. Києві і станом на квітень 2008 відповідав вимога закону (а.с.60,66-68 т.2).
Позивачка, належними і допустими доказами, зазначений розрахунок не спростувала, інших, правових доводів, апеляційна скарга не містить.
Приймаючи до уваги, що резолютивна частина рішення суду не містить усіх висновків суду, які є у мотивувальній частині рішення, у тому числі стосовно вимог, у задоволенні яких суд відмовив, висновки суду у частині відмови у вимогах про зобов'язання видати трудову книжку і довідки про роботу та заробітну плату не відповідають вимогам закону, рішення суду у частині вимог підлягає скасуванню, а резолютивна частина рішення підлягає викладенню у новій редакції.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 30 листопада 2011 року у частині відмови у позові про зобов'язання видати трудову книжку, довідку про роботу і довідку про заробітну плату - скасувати.
Викласти резолютивну частину рішення у новій редакції:
Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Стягнути з відкритого міжнародного Університета розвитку людини "Україна" на користь ОСОБА_1 заробітну плату за період з вересня 2006 року по квітень 2008 року у сумі 24328 (двадцять чотири тисячі триста двадцять вісім) гривень 14 (чотирнадцять) копійок.
Зобов'язати відкритий міжнародний Університет розвитку людини "Україна" видати ОСОБА_1 належним чином оформлену трудову книжку, довідку про роботу і довідку про заробітну плату.
Відмовити ОСОБА_1 у позові до відкритого міжнародного
Університета розвитку людини "Україна" про визнання незаконним наказу №88-к від 24.04.2008 року, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку і видачі трудової книжки, зміну дати звільнення і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогула, відшкодування моральної шкоди.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення апеляційного суду може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України із розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання рішенням законної сили.
Судді апеляційного суду Одеської області Л.Г. Ващенко
Л.М. Вадовська
А.Ф. Фадєєнко