Справа № 2517/8670/2012 Провадження № 22-ц/795/487/2013 Головуючий у I інстанції - Ільченко І. О. Доповідач - Шитченко Н. В.
Категорія - цивільна
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 лютого 2013 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючої - судді Шитченко Н.В.,
суддів Смаглюк Р.І., Висоцької Н.В.,
при секретарі: Зіньковець О.О.,
за участю сторін: позивача ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Прилуцького міськрайонного суду від 7 грудня 2012 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду від 7 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. ОСОБА_4 визнано таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 з 17 червня 2010 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на ухвалення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, його невідповідність фактичним обставинам справи та неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції неправильно визначив правовими підставами для задоволення позову розірвання шлюбу між сторонами, створення відповідачем нової сім'ї в Києві та його фактичне проживання та наявність постійної роботи в цьому місці. На думку апелянта, його не проживання за адресою АДРЕСА_1, є тимчасовим і обумовлено неможливістю працевлаштування за місцем реєстрації, а отже ці причини є поважними і не встановлюють наявність підстав для визнання його таким, що втратив право користування даним житловим приміщенням. Зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою тривалу поведінку позивача, яка свідчить про умисне створення йому перешкод у користуванні спірним житлом.
Апелянт вказує, що прийняті судом покази свідків з боку позивача не можуть бути належними доказами по справі і вказує, що при постановленні рішення не надана оцінка наявності в квартирі спільно придбаних речей.
Крім того, апеляційна скарга містить посилання на те, що ухваленим судовим рішенням порушені житлові права малолітньої дитини відповідача, оскільки суд безпідставно не взяв до уваги тієї обставини, що наслідком зняття батька з реєстрації буде автоматична втрата дитиною права на житло.
В письмових запереченнях позивач просить апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду - залишити без змін, посилаючись на його законність та ухвалення без порушення прав інших осіб.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду залишенню без змін, враховуючи наступне.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасовано правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач розлучився з позивачем, має постійне офіційне місце роботи та створив нову сім'ю у м. Києві, де у нього народилася дитина, що, на думку суду, є правовими підставами для визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки КП «Прилукижитлобуд» від 20 вересня 2012 року в квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1, її колишній чоловік ОСОБА_4 та їх неповнолітній син ОСОБА_5 (а.с. 11). Відповідно до ордеру на житлове приміщення № 1279 від 27 серпня 2002 року зазначену квартиру відповідач отримував на себе, дружину та дочку дружини (а.с. 6).
Позивач, посилаючись на приписи ст. 107 ЖК України, звернулась до суду з позовом про визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням в зв'язку з його не проживанням в квартирі без поважних причин з 17 червня 2010 року.
Ч. 2 ст. 107 ЖК України передбачено, що у разі вибуття наймача та членів його сім'ї на постійне місце проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Член сім'ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття.
Пунктом 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли у практиці застосування судами Житлового кодексу України» визначено, що на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім'ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).
Згідно свідоцтва про шлюб, виданого 21 червня 2011 року Центральним відділом державної реєстрації шлюбів міста Києва з державним Центром розвитку сім'ї, ОСОБА_4 03 червня 2011 року у м. Києві зареєстрував шлюб з ОСОБА_6 (а.с. 40). Від цього шлюбу у відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 народилась дитина - син ОСОБА_7 (а.с. 26).
16 серпня 2011 року між ВАТ КАТП-13061 та ОСОБА_4 був укладений строковий трудовий договір, але без зазначення строку його закінчення. З даного договору вбачається, що фактичним місцем проживання відповідача є АДРЕСА_2 (а.с. 43-45).
Виписками з банківської картки позивачки за період з 15 січня 2011 року по 31 жовтня 2012 року підтверджується перерахування ОСОБА_4 грошових коштів (аліментів) на їхню спільну дитину саме з м. Києва (а.с. 22-24).
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову, пославшись на створення відповідачем нової сім'ї в іншому населеному пункті, де останній фактично проживає та офіційно працевлаштувався. Ці висновки суду першої інстанції належними доказами не спростовані. Матеріали справи не містять також доказів про те, що апелянт утримує спірну квартиру, сплачуючи комунальні послуги, та отримує корреспонденцію за адресою місця реєстрації, що також, на думку колегії суддів, свідчить про відсутність у ОСОБА_4 інтересу до спірного помешкання.
Посилання апелянта на чинення йому позивачем перешкод у користуванні квартирою спростовуються наявним в матеріалах справи судовим рішенням, яким позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням та вселення залишено без розгляду в зв'язку з подачею позивачем відповідної заяви (а.с. 28). В ході розгляду даної справи ОСОБА_4 позов про його вселення та усунення перешкод у користуванні житлом не заявляв.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом не надана оцінка наявності в квартирі спільно придбаних речей не заслуговують на увагу апеляційного суду, оскільки під час розгляду справи як судом першої інстанції, так і апеляційним судом встановлено, що поділ майна подружжя було здійснено добровільно при розлученні. Претензій щодо витребування речей, які залишилися в спірному помешканні, відповідач не пред'являв, з відповідним позовом до суду не звертався.
Не можуть бути підставою для скасування вірного по суті рішення твердження апелянта про неможливість визнання показів свідків з боку позивача належним доказом по справі, оскільки зазначені покази узгоджуються з зібраними по справі даними та не протирічить один одному.
Посилання апелянта на те, що ухваленим рішенням суд порушив житлові права малолітньої дитини відповідача, оскільки не залучив в ході розгляду справи орган опіки та піклування, є безпідставними, оскільки позову до малолітнього ОСОБА_7 про визнання його таким, що втратив право користування житлом, заявлено не було.
Враховуючи наведені обставини, апеляційний суд приходить до висновку про те, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на відповідних положеннях законодавства, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права, і підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 312, 313-315, 317, 319, 324 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - відхилити.
Рішення Прилуцького міськрайонного суду від 7 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:Судді: