Справа №. 22-9625/2006                             Головуючий у 1 інстанції Никифоряк Л.П.

Категорія 19                                               Доповідач Стельмах Н.С.

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого Стельмах Н.С.,

суддів Звягінцевої О.М., Постолової В.Г.,

при секретарі Тимченко Г.В.

                      розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу

                      за позовом ОСОБА_1до відділення  ФСС  у

                      Центрально-Міськоу  районі   м.   Горлівки   про   відшкодування   моральної

шкоди, і

встановив:

в апеляційній скарзі відділення ФСС у Центрально-Міському районі м. Горлівки оспорює обгрунтованість зазначеного судового рішення, яким позов задоволено із стягненням на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 30000 грн., і ставить питання про його оскасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову, оскільки є відсутнім висновок МСЕК про спричинення позивачеві такої шкоди, а сам позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральних страждань внаслідок ушкодження здоров'я на виробництві.

Крім цього, за зупиненням дії статті закону, що регламентує право позивача на відшкодування моральної шкоди, у суду не було підстав для задоволення вказаного позову.

В засіданні апеляційного суду представник відділення ФСС за довіреністю Сисоєва Н.М. підтримала доводи апеляційної скарги, просила про її задоволення, скасування судового рішення із ухваленням нового про відмову в задоволенні позову.

Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.

1 серпня 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначав, що працював прохідником та забійником в підземних умовах на ІНФОРМАЦІЯ_1 з 1987 року.

Висновком МСЕК від 7.11.2003 року його визнано інвалідом 3 групи з встановленням 60%   втрати працездатності внаслідок трудового каліцтва в

1993 p. -15% та професійних захворювань вібраційною хворобою -25% з 2002 року та бронхітом пилової етіології - 20 % з 7.11.2003 p., внаслідок чого його було звільнено з роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України.

За таких обставин, ушкодженням здоров'я та стійкою втратою внаслідок цього працездатності йому спричинено _а моральну шкоду, оскільки він втратив роботу і змушений внаслідок хвороби додавати багато зусиль для організації свого життя.

Тому він просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача на його користь у відшкодування моральної шкоди 28000 грн.

В судовому засіданні позивач збільшив обсяг позовних вимог за збільшенням відповідно до висновку МСЕК від 5.09.2005 р. (а.с. 23) втрати працездатності за професійним захворюванням пиловим бронхітом до 25%, а загальної втрати працездатності до 65% і просив стягнути на його користь у відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 1 березня 2006 року позов задоволено і на користь ОСОБА_1 з відповідача стягнуто у відшкодування моральної шкоди 30000 грн.

Суд дійшов висновку, що викладені позивачем обставини обгрунтовано наданими ним довідками та іншими відповідними матеріалами (а.с. 5-21, 23) і тому знайшли підтвердження в судовому засіданні.

Апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню. При розгляді цієї справи судом було встановлено, що внаслідок шкідливих умов праці позивачеві було завдано стійку втрату працездатності і його визнано інвалідом 3 групи, а тому він втратив роботу.

За вказаних обставин, суд дійшов правильного і обгрунтованого висновку щодо спричинення позивачеві внаслідок професійних захворювань моральних страждань.

При вирішенні питання щодо розміру спричиненої моральної шкоди судом враховано тяжкість професійних захворювань, погіршення стану здоров'я позивача, характер спричинених хворобами моральних страждань, їх тривалість, неможливість відновлення стану здоров'я та змушеність позивача постійно додавати зусиль для організації свого та своєї родини життя.

Конституційним Судом України в п. 4.1 рішення № 1-рп/2004 від 27 січня 2004 року визначено, що ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання.

У випадку втрати потерпілим працездатності він зазнає значно більше моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.

У той же час, суд при вирішенні цього спору визначив розмір відшкодування шкоди значно меншим ніж встановлений в ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного  захворювання,  які

спричинили втрату працездатності" гранічним для осіб, у яких не встановлено стійку втрату працездатності.

За таких обставин, хоч суд і посилався в рішенні на втрату позивачем не 50%, а 65 % працездатності, немає підстав вважати, що визначаючи розмір відшкодування йому моральної шкоди суд не врахував межі достаньості та справедливості.

Та обставина, що позивачеві виплачено певну суму одноразової допомоги та сплачуються відповідачем щомісячні суми у відшкодування шкоди, спричиненої здоров'ю, не впливають на правильність правових висновків суду, оскільки не мають жодного відношення до відшкодування моральної шкоди, спричиненої йому втратою працездатності.

Крім цього, апеляційний суд вважає, що зупинення на час розгляду справи дії спеціальної норми закону, яка визначає порядок відшкодування позивачеві моральної шкоди, всупереч доводам апеляційної скарги, не є підставою для відмови в задоволенні позову і тому не впливає на правильність визначених правових висновків суду.

До того ж згідно з п. З ст. 34 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", висновок МСЕК про встановлення наявності чи відсутності спричинення моральної шкоди особам, у яких встановлено стійку втрату працездатності внаслідок шкідливих умов праці, не є обов'язковим, оскільки спричинення моральної шкоди в таких випадках є очевидним.

Тому не можна визнати спроможним і довод апеляційної скарги щодо відсутності по цій справі взагалі доказів спричинення позивачеві моральної шкоди стійким ушкодженням здоров'я на виробництві внаслідок шкідливих умов праці.

Оскільки апеляційним судом не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 314 ЦПК України апеляційний суд

^{ухвалив:}

апеляційну скаргу відділення ФСС у Центрально-Міському районі м. Горлівки відхилити, рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 1 березня 2006 року залишити без зміни.

Ухвала набирає чинності негайно, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили