Справа № 22-9492/2006р. Головуючий в 1 інстанції Зайченко СВ.
Категорія 39 Доповідач Стельмах Н.С.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 жовтня 2006 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Стельмах Н.С, суддів Звягінцевої О.М., Постолової В.Г., при секретарі Тимченко Г.В., розглянув у відкритому судовому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1до ТОВ „Імпульс" про стягнення суми, зміну формулювання причини звільнення та відшкодування моральної шкоди і
встановив:
в апеляційній скарзі ТОВ „Імпульс" оспорює обгрунтованість судового рішення, яким вказаний позов задоволено частково, і ставить питання про його скасування та ухвалення нового про відмову в задоволенні позову в цілому, оскільки вважає, що викладені в рішенні суду висновки не відповідають обставинам справи.
В засіданні апеляційного суду директор ТОВ „Імпульс" Меліхова О.Л. підтримала доводи апелційної скарги і просила про її задоволення, скасування судового рішення в частині задоволення позову і ухвалення нового про відмову в його задоволені.
Судом першої інстанції при розгляді цієї справи встановлено наступні обставини.
12 січня 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом до відповідача і зазначала, що працювала в товаристві фармацевтом з 14 березня 2005 року.
З 14 грудня 2005 року вона знаходилася у черговій відпустці до 27.12.2005 р. і 19 грудня 2005 року звернулася до відповідача з телеграмою, в якій просила звільнити її за власним бажання у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною до досягнення нею віку 14 років.
27 грудня 2005 року вона прийшла на роботу за отриманням розрахунку і дізналася, що наказом НОМЕР_1. її звільнено за п. 2 ст. 41 КЗпП України за винні дії, що дають підстави для втрати довір'я до неї за матеріалами інвентаризації, якою встановлено нестачу медикаментів на загальну суму 366,14грн.
Відповідачем також було видано наказ НОМЕР_2., яким з неї стягнуто 274,60 грн. в погашення виявленої нестачи.
Вона вважала вказані накази незаконними, оскільки на час звільнення вона була матір'ю, яка одна виховує дитину у віці до 14 років і тому не могла бути звільнена за п. 2 ст. 41 КЗпП України.
Крім цього вона вважала, що у відповідача взагалі були відсутні підстави для її звільнення за вказаною нормою закону, оскільки факт розкрадання товару встановлено не було, вона ніяких винних дій не скоювала, а нестача медикаментів могла статися не тільки в неї, а й у директора товариства Меліхової О.Л., яка також їх продавала, та за відсутністю належних умов для їх зберігання.
Тому вона просила суд ухвалити рішення, яким скасувати наказ № НОМЕР_2 і стягнути на її користь з відповідача 274,60 грн., змінити формулювання причин її звільнення з п. 2 ст 41 на ст. 38 КЗпП України, стягнути на її користь з відповідача середній заробіток з дня звільнення і до дня ухвалення рішення по справі, оскільки вона з його вини не отримувала допомогу з безробіття, та у відшкодування спричиненої їй незаконними діями відповідача моральної шкоди 2000 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 липня 2006 року позов задоволено частково, формулювання причини звільнення ОСОБА_1 змінено з п. 2 ст. 41 КЗпП України на ст. 38 КЗпП України у зв'язку з доглядом за дитиною у віці до 14 років; стягнуто з відповідача на користь позивачки 600 грн. у відшкодування моральної шкоди; в задоволені позову в іншій частині відмовлено.
Апеляційний суд вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України, що міститься в п. 1 постанови „Про судове рішення" № 11 від 29 грудня 1976 року, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обгрунтованим вважається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановленні обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
При розгляді цієї справи відповідачем згідно зі ст. ст. 10, 60 ЦПК України не надано суду докази щодо встановлення факту будь-яких винних дій позивачки у виявленій інвентаризацією нестачі медикаментів, які б давали б підстави для втрати довір'я до неї.
Крім цього, судом встановлено, що ОСОБА_1 дійсно на час звільнення була матір'ю, яка одна виховувала дитину у віці до 14 років (а.с.6-7) і взагалі, відповідно до встановлених ст. 184 КЗпП України гарантій, не могла бути звільненою, крім випадків повної ліквідації підприємства.
Судом також становлено, що позивачка 19 грудня 2005 року звернулася до відповідача з заявою про її звільнення з 27.12.2005 р. за власним бажанням у зв'язку з необхідністю догляду за дитиною у віці до 14 років.
За таких обставин, суд всупереч доводам апеляційної скарги, дійшов обгрунтованого висновку щодо наявності підстав для зміни формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з п. 2 ст. 41 на ст. 38 КЗпП України.
Разом з цим, апеляційний суд не може погодитися з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди.
Відповідно до вимог ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Судом дійсно встановлено і виправлено неправильне формулювання причин звільнення позивачки, але нею не надано жодних доказів тому, що це призвело до її моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.
Зокрема, ОСОБА_1 сама звернулася до відповідача з проханням про звільнення за необхідністю догляду за дитиною, в центр зайнятості взагалі не зверталася, за наявності бажання вже з 6 лютого 2006 року почала працювати і працює фармацевтом в іншій аптеці і отримує заробітну плату більшу, ніж за попереднім місцем роботи (а.с.59), тому доводи про те, що вона з вказаним відповідачем формулюванням причин звільнення була обмежена в можливостях працевлаштування та отримання допомоги з безробіття не можна визнати спроможними.
Крім цього, сама позивачка підтвердила в суді, що продавала без рецептів клафеллін, що не заперечує факт нестачі цього препарату саме в неї і добровільно сплатила запропоновану відповідачем суму в касу товариства.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про спричинення позивачці відповідачем моральної шкоди не відповідає обставинам справи і рішення суду в цій частині згідно із п. З ч. 1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з відмовою в задоволенні цього позову.
Керуючись ст. ст. 307, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд,
вирішив:
апеляційну скаргу ТОВ „Імпульс" задовольнити частково, рішення Центрально-Міського районного суду м. Горлівки Донецької області від 21 липня 2006 р. ЗМІНИТИ, в частині задоволення позову і стягнення на користь ОСОБА_1з ТОВ „Імпульс" у відшкодування моральної шкоди 600 грн. СКАСУВАТИ і в задоволені позову в цій частині відмовити.
Це ж рішення в іншій частині залишити без зміни.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.