Справа №784/119/13 05.02.2013 05.02.2013
Провадження № 22-ц/784/ 495/13 Головуючий у 1-й інстанції Біцюк А.В.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
У Х В А Л А
Іменем України
05 лютого 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,
за участю представника позивача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційними скаргами
представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2,
ОСОБА_4
на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року
за позовом
ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И Л А:
У вересні 2012 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
Позивач зазначав, що по розписці від 23 грудня 2003 року він передав у борг відповідачеві 33 747 грн., які той зобов'язався повернути за першою вимогою. За несвоєчасне повернення боргу передбачена сплата штрафу у розмірі 50% від суми позики.
19 липня та 17 серпня 2012 року він направив відповідачеві листи з вимогою про негайне повернення боргу. Але відповідач борг не повернув.
Посилаючись на те, що в зазначені терміни відповідач не виконав зобов'язання за договорами позики та з врахуванням положень ст.1048 ЦК України, позивач просив стягнути на його користь з відповідача борг - 33747 грн., штраф -16873 грн.50 коп. та відсотки за користування позикою у розмірі - 8402 грн.99 коп.
Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у розмірі 33747 грн., штраф у розмірі 16873 грн.50 коп. та судові витрати у розмірі 506 грн.20 коп. В частині задоволення стягнення відсотків за користування позикою відмовлено.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просив рішення в частині відмови у стягнення відсотків за користування позикою скасувати та в цій частині ухвалити нове про задоволення даних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_4 посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які привели до неправильного вирішення питання, просив рішення суду скасувати, а матеріали справи направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Заслухавши суддю-доповідача представника позивача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_2, ОСОБА_4 не підлягають задоволенню із наступних підстав.
Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що згідно розписки від 23 грудня 2003 року позивач надав відповідачу позику в розмірі 33 747 грн., які той зобов'язався повернути по першій вимозі, а в разі несвоєчасного повернення коштів - сплатити позикодавцеві штраф у розмірі 50% від суми позики( а.с.5).
19 липня та 17 серпня 2012 року позивач направив відповідачеві листи з вимогою про негайне повернення боргу, які той отримав..
Між тим, ОСОБА_4 зобов'язання за договором позики не виконав, кошти в сумі 33 747 грн. не повернув.
Відповідно до п.10 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності 01 січня 2004 року правила цього кодексу про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01 січня 2004 року була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Оскільки договір позики між сторонами у справі був укладений 23 грудня 2003 року, то спірні правовідносини регулюються нормами ЦК УРСР.
Правовідносини щодо договору позики регулюються главою 32 ЦК УРСР.
Зокрема, за положеннями ст. 374 ЦК УРСР за договором позики одна сторона (позикодавець) передає другій стороні (позичальнику) у власність ( в оперативне управління) гроші або речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошей або рівну кількість речей того ж роду і якості.
Положеннями ст.170 ЦК УРСР не передбачалося право позикодавця - фізичної особи на отримання від позичальника відсотків за користування грошима, а тому суд вірно відмовив у стягненні 8402 грн.99 коп. відсотків. За такого доводи апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2 щодо не стягнення відсотків за користування грошима є безпідставними.
Факт підпису на розписці від 23 грудня 2003 року у суді першої інстанції відповідач не оспорював, але стверджував про безгрошовість цієї угоди, оскільки обумовлену договором грошову сума насправді ним від позивача не була одержана.
Згідно з ст.376 ЦК УРСР позичальник вправі заперечувати договір позики за його безгрошовістю, доводячи, що гроші або речі в дійсності зовсім не одержані ним від позикодавця або одержані ним в меншій кількості, ніж зазначено в договорі.
Разом з тим усупереч вимог статей 10 і 60 ЦПК України ОСОБА_4 не навів жодних доказів на підтвердження таких обставин.
Суд першої інстанції, виходячи із факту невиконання умов договору відповідачем та обов'язку відповідача сплатити штраф за невиконання зобов'язань, прийшов до вірного висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 Підстав для скасування колегія суддів не вбачає.
Згідно положень ст.375 ЦК УРСР договір позики на суму понад 50 крб. повинен бути укладений у письмовій формі. В даному випадку сторони обмежилися складанням позичальником боргового документу - розписки з передачею її позикодавцеві, що і засвідчує факт отримання грошей позичальником. А тому твердження в апеляційній скарзі ОСОБА_4 на неотримання ним від позичальника коштів є безпідставним і таким, що не відповідає вимогам ст. 375 ЦК УРСР, згідно з якими на підтвердження позикових відносин може бути представлений як договір позики, так і розписка про позику.
Відповідно до ч.1,2 ст. 38 ЦПК України сторона, яка відповідно до закону захищає права та свободи чи інтереси інших осіб можуть брати участь у цивільній справі особисто або через свого представника. В матеріалах справи, крім заяви відповідача про відкладення розгляду справи, в зв'язку з госпіталізацією його представника( а.с.51), належних доказів про поважність причин відсутності представника не надано. За такого, доводи апелянта про порушення його права на надання правової допомоги не заслуговують на увагу.
Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А :
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_2, ОСОБА_4 - відхилити, рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 19 грудня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: