АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-698/12 Номер провадження 22-ц/786/333/2013 Головуючий у 1-й інстанції Савічев В.О. Доповідач Абрамов П. С.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 лютого 2013 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі :

Головуючого судді : Абрамова П.С.

Суддів : Винниченко Ю.М. Корнієнка В.І.

При секретарі: Коротун І.В.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

На рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 листопада 2012 року

В справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочину удаваним,

В С Т А Н О В И Л А :

В листопаді 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом зазначав, що в 2003 році вирішив купити своїй доньці квартиру в м. Кременчуці, однак в зв'язку з запереченням дружини, та з метою приховати від дружини цей факт він домовився із своєю знайомою ОСОБА_1 та придбав квартиру на її імя.

В подальшому ОСОБА_1 відмовилася переоформити кватиру на нього тому прохав визнати удаваним та недійсним договір купівлі - продажу квартири АДРЕСА_1 12 лютого 2004 року. Визнати, що насправді мав місце договір купівлі - продажу між продавцями ОСОБА_3. ОСОБА_4 та ним, ОСОБА_2 та визнати за ним право власності на цю квартиру.

Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 22 листопада 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано, що договір купівлі-продажу, згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1, який 12 лютого 2004 року був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_6, є удаваним в частині покупця квартири ОСОБА_1 та визнати цей договір недійсним.

Встановлено , що фактично 12 лютого 2004 року ОСОБА_3 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1 з 12 лютого 2004 року.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 14 365 грн. (13 800 гри. за правову допомогу, 425 грн. судовий збір, 120 Грн. ІТЗ), та 200 грн. за копіювальні послуги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 прохала рішення суду скасувати, а провадження у справі закрити, в зв'язку з неповним з'ясуванням судом обставин справи та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги, колегія судів приходить до висновку про її часткове задоволення.

Згідно з вимогами ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення , яким суд , виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин , на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в ходу судового засідання.

Постановлене судом першої інстанції рішення не можна визнати законним та обґрунтованим.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 14 та 15 постанови Пленуму № 12 від 24 жовтня 2008 року « Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» відповідно до ст. 303 ЦПК України апеляційний суд при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції не має права виходити як за межі доводів апеляційної скарги, так і за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, крім випадків передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті , якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 місцевий суд встановив факт, що фактичним покупцем спірної квартири є ОСОБА_2

Однак вказаний висновок суду суперечить як наявним в матеріалам справи доказам так, і вимогам матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та спірного договору купівлі - продажу від 12 лютого 2004 року позивач у справі ОСОБА_2 діяв в якості представника продавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за цивільно - правовим дорученням ( а. с. 9, 10 т. 1 ).

В порушення вимог ст. 212 ЦПК України вказаній обставині місцевий суд взагалі жодної оцінки не дав, що призвело до неправильних висновків місцевого суду та невірного застосування норм матеріального права, які регулюють правовідносин між сторонами.

На підставі довіреності, як зазначено у частині першій статті 244 ЦК України, здійснюється представництво.

За своїм юридичним змістом договір доручення є договором про представництво, оскільки повірений зобов'язується діяти від імені довірителя.

Крім того, на підставі доручення повірений не має права укладати угоду від імені особи, яку він представляє, відносно себе особисто.

Таким чином діючи від імені продавців ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ,в силу закону жодним чином не міг виступати покупцем вказаної квартири.

Відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У разі, якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про визнання його недійсним.

Крім того, Пленум Верховного Суду України в п. 25 постанови № 9 від 06 листопада 2009 року роз'яснив, що за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч.ч.1,4 ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених законом, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З пояснень сторін наданих під час судового розгляду справи , та з інших письмових доказів вбачається , що 12.02.2004 року дійсно між сторонами було укладено саме договір купівлі - продажу спірної квартири. Так, купуючи квартиру сторони передбачали настання правових наслідків передбачених для договору купівлі - продажу. Зокрема, продавці ОСОБА_4 від імені та в інтересах яких діяв ОСОБА_2 продали , а ОСОБА_1 придбала у власність вказану квартиру, та в подальшому зареєструвала за собою право власності на цю квартиру.

В момент вчинення правочину сторонами було дотримано вимог ст. 203 ЦК України.

Розвиток подальших правовідносин між сторонами не свідчить про удаваність правочину від 12 лютого 2004 року.

Таким чином підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 щодо визнання даного правочину удаваним та визнання його покупцем квартири та права власності на квартиру відсутні.

З врахуванням вищевикладеного судове рішення підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для закриття провадження у справі та незастосування місцевим судом практики Європейського суду з прав людини та основоположних свобод є необґрунтованими, та на правовідносини , які виникли між сторонами не поширюються.

Також колегією суддів встановлено допущення норм процесуального права, зокрема , продавці спірної квартири не були залучені судом до участі в справі в якості співвідповідачів, а приймали участь в якості третіх осіб, однак, враховуючи, що в задоволенні позову необхідно відмовити , їх права та інтереси не порушуються.

Керуючись ст. 303, ч.1 п.2 ст.307, ч1 п. 3, 4 ст. 309, 316, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 22 листопада 2012 року скасувати.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти діб до Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Судді : (підписи)

Копія згідно: