Справа № 22-ц-7009/12 Головуючий у І інстанції Усатов Д.Д.

Провадження № 22-ц/780/586/13 Доповідач у 2 інстанції Голуб С.А.

Категорія 26 08.02.2013

??????????????????????????????

УХВАЛА

Іменем України

06 лютого 2013 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого Приходька К.П.

суддів Голуб С.А., Данілова О.М.

при секретарі Бутенко М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного-комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» треті особи приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсними договору іпотеки ,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2012 року позивач звернувся з даним позовом, мотивуючи його тим, що позивач та Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» уклали кредитний договір №030.29-50/288-с від 19.06.2007 року у відповідності з умовами якого позивач отримав кредит у сумі 420000,00 доларів США строком погашення до 18.02.2019 року та зобов'язався повернути кредит, сплатити 13,5 % процентів річних за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни передбачені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань, між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №02-10/2044 від 19.06.2007 року, відповідно до якого сторони договору поруки домовились, що у випадку невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_4 несе солідарну відповідальність перед позивачем у тому ж обсязі, що і ОСОБА_2

Додатково, між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №030.29-50/228-с від 19.06.2007 року відповідно до якого, ОСОБА_4 передав в іпотеку будинок АДРЕСА_1.

Позивач вважає, що вказані договори було укладено з порушенням його прав, тому просив визнати недійсними кредитний договір №030.29-50 288-с від 19.06.2007 року укладений між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2, договір іпотеки №030.29-50 228-с від 19.06.2007 року укладений між Акціонерним-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4 та договір поруки №02-10/2044 від 19.06.2007 року укладений між Акціонерним- комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_4, зобов'язати приватного нотаріуса виключити з реєстру застав та заборон відчуження запис про майно яке було передано в іпотеку, а саме будинок АДРЕСА_1, а також винести ухвалу, якою припинити нарахування відповідачем відсотків, пені та штрафу, судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач оскаржив його в апеляційному порядку. В доводах апеляційної скарги посилається на те, що при ухваленні рішення, суд в повній мірі не вивчив докази, що були наведені у позовній заяві, внаслідок чого рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить рішення суду скасувати і справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги й обговоривши доводи апелянта вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Акціонерний-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 уклали кредитний договір №030.29-50/288-с від 19.06.2007 року у відповідності з умовами якого, позивач отримав кредит у сумі 420000,00 доларів США строком погашення до 18.02.2019 року та зобов'язався повернути кредит, сплатити 13,5 % процентів річних за користування кредитом та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у терміни, передбачені кредитним договором.

З метою забезпечення виконання зобов'язань, між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір поруки №02-10/2044 від 19.06.2007 року, відповідно до якого сторони договору поруки домовились, що у випадку невиконання ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань по кредитному договору ОСОБА_4, несе солідарну відповідальність перед позивачем у тому ж обсязі, що і ОСОБА_2

З метою забезпечення виконання зобов'язань, між відповідачем та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки №030.29-50/228-с від 19.06.2007 року, відповідно до якого, ОСОБА_4 передав в іпотеку будинок АДРЕСА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що порядок використання іноземної валюти визначається Законами України «Про банки і банківську діяльність», «Про Національний банк України», Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відповідними підзаконними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті і його погашення.

При цьому суд вважав, що вказаний кредитний договір, договір іпотеки та договір поруки відповідають всім вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановленим ст..203 ЦК України. Зокрема зміст кредитного договору в частині визначення валюти зобов'язань, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, отже підстави для визнання його недійсним відсутні, а отже відсутні і підстави для визнання недійсними договорів, якими забезпечений кредитний договір.

Судова колегія погоджується з такими висновками суду, оскільки вони зроблені з додержанням норм матеріального права.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон держави не встановлює будь-яких обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.

Відповідно до ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства, гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак у той же час обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі - Декрет КМУ).

Статтею 1054 ЦКУ передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

При цьому згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу.

Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій Національного банку України. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі генеральної ліцензії на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.

Відповідно до п.2.3. Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, що затверджене Постановою Правління НБУ № 275 від 17.07.2001 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 21 серпня 2001 р. за № 730/5921) за наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, серед яких:

- неторгівельні операції з валютними цінностями;

- операції з готівковою іноземною валютою (купівля, продаж, обмін), що здійснюються в пунктах обміну іноземної валюти, які працюють на підставі укладених банками агентських договорів з юридичними особами-резидентами;

- ведення рахунків клієнтів (резидентів і нерезидентів) в іноземній валюті та клієнтів-нерезидентів у грошовій одиниці України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

- залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

- інші операції з валютними цінностями на валютному ринку України.

З вищенаведеного вбачається, що уповноважені банки на підставі Банківської ліцензії та Письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, Акціонерно-комерційний банк соціального розвитку «Укрсоцбанк» має банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, має юридичні підстави та законне право укладати кредитні договори в іноземній валюті, а також вимагати виконання позичальником кредитного договору в іноземній валюті та приймати таке виконання в іноземній валюті, як в сумі основного боргу, так і процентів за користування кредитом.

Оскільки відсутні підстави для визнання недійсним кредитного договору, суд обґрунтовано відхилив і позовні вимоги про визнання недійсними забезпечувальних договорі, а саме поруки та іпотеки.

Таким чином, правова позиція апелянта немає правового підґрунтя та суперечить вимогам законодавства, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303,307,308 ЦПК України, колегія суддів

У Х В АЛ И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 14 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді