Справа № 784/80/13 05.02.2013 05.02.2013
Провадження № 22-ц/784/ 456/13 Головуючий у 1-й інстанції Тихонова Н.С.
Категорія 27 Доповідач апеляційного суду Яворська Ж.М.
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
05 лютого 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:
головуючого - Базовкіної Т.М.,
суддів: Колосовського С.Ю., Яворської Ж.М.,
при секретарі судового засідання - Дубовій К.В.,
за участю представника відповідача - ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_3
на заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 червня 2012 року
за позовом
ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення боргу,
В С Т А Н О В И Л А:
У квітні 2012 р. ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу.
Позивачка зазначала, що по розпискам від 10 травня та від 20 грудня 2009 року, від 28 травня 2010 року, від 30 вересня 2011 року вона передала у борг відповідачці 3 250 грн., 3250 грн., 5000 грн. та 5400 грн. відповідно, а всього 16 900 грн. У визначені в цих розписках строки - 10 серпня 2009 р., 20 березня та 28 серпня 2010 р., грудень 2012 року, відповідачка зобов'язалася повернути отримані нею кошти.
Посилаючись на те, що в зазначені терміни відповідачка не виконала зобов'язання за договорами позики, позивачка просила стягнути на її користь з відповідачки борг у сумі 16900 грн. та моральну шкоду у розмірі 5000 грн.
Заочним рішенням Ленінського районного суду м.Миколаєва від 25 червня 2012 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 борг за договором позики у розмірі 16 900 грн., витрати на повідомлення - 67 грн.32 коп., на користь держави - судовий збір у розмірі 214 грн.60 коп. В іншій частині в задоволені позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин, які мають значення по справі, просила рішення скасувати на направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідачки, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню із наступних підстав.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.Частиною 2 статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. ст.525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Зазначені вимоги статті закріплюють право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов'язання, при цьому законодавець вказує на те, що виконання такого зобов'язання підтверджується не лише наявністю у боржника розписки кредитора про виконання зобов'язання боржником, а і іншими доказами.
Із матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що по розписці від 10 травня 2009 року позивачка передала відповідачці 3 250 грн., які та зобов'язалася повернути до 10 серпня 2009 року;
- по розписці від 20 грудня 2009 року позивачка передала відповідачці 3250 грн., які остання зобов'язалася повернути не пізніше 20 березня 2010 року;
- по розписці від 28 травня 2010 р. позивачка передала відповідачці 5000 грн., які відповідачка зобов'язалася повернути до 28 серпня 2010 року.
- по розписці від 30 вересня 2011 року вона передала відповідачці 5400 грн., яка остання зобов'язалася повернути до грудня 2012 року.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5 в частині стягнення суми боргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачка у зазначені строки не виконала взяті на себе зобов'язання.
Між тим, з даним висновком суду у повній мірі погодитися не можна.
На підтвердження повернення боргу позивачці ОСОБА_3 надала власноруч написану ОСОБА_5 розписку від 07 листопада 2011 р., із змісту якої вбачається, що остання отримала 1000 грн. в рахунок погашення боргу за розпискою за травень 2009 року.
В апеляційні скарзі відповідачка, оспорюючи розмір боргу, зазначала, що вона отримала від позивачки лише 4500 грн. А оскільки вона вчасно не повернула борг, то в послідуючих розписках зазначалася сума боргу з процентами, які визначала позивачка. Борг вона сплатила у повному обсязі шляхом надання ОСОБА_5 оплатної допомоги в рахунок повернення коштів - готувала їжу, здійснювала за нею догляд та повернула 1000 грн.
Між тим, всупереч вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України ОСОБА_3 не надала інших доказів на підтвердження зазначених нею обставин, а із змісту пред'явлених позивачкою розписок не вбачається, що послідуюча розписка видається замість попередньої, яка не виконанна боржником, а тому посилання відповідачки на те, що вона повернула боргу у повному обсязі суперечить змісту ст.545,ч. 2 ст. 1047 ЦК України і вищевказаним розпискам, які підтверджують передачу позикодавцем зазначених сум грошей.
За такого на підставі п.1 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення суду підлягає зміні, зменшивши суму стягнення з 16900 грн. до 15 900 грн., оскільки відповідачка у передбачений ст.. 545 ЦК України спосіб підтвердила повернення боргу у розмірі 1000 грн.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду. Оскільки відшкодування оплати направлення відповідачеві телеграми не відноситься до таких витрат, то у суду першої інстанції не було підстав для їх відшкодування.
За такого рішення суду щодо стягнення з відповідачки на користь позивачки витрат за направлення відповідачці повідомлення ( телеграми) про розгляд справи у розмірі 67 грн. 32 коп. на підставі п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню.
Рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди сторонами не оскаржувалося, в апеляційному порядку не переглядалося.
Керуючись статтями 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,-
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 26 червня 2012 року в частині стягнення суми боргу змінити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_5 суму боргу у розмірі 15 900 грн.
Рішення суду в частині стягнення витрат на повідомлення в сумі 67 грн. 32 коп. скасувати.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, і з цього часу може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий Судді: