УХВАЛА

ІМЕНЕМ       УКРАЇНИ

08 серпня 2007 року   колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Донецької області в складі:

Черемиської М.Є., Лоленко А.В., Біляевої О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в місті Донецьку справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - бюро технічної інвентаризації м. Києва, Головне управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації м. Києва, П"ятнадцята Київська державна нотаріальна контора, - про визнання права власності на 1/2 частку майна подружжя, визнання права власності на 15/100 частин будинку, визнання свідоцтва про право власності частково недійсним, визнання договору дарування недійсним і визначення порядку користування жилим будинком за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2004 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 16 лютого 2005 року,

встановила:

В листопаді 2003 року позивачка звернулася в суд з позовом до відповідачів про визнання права власності на 1/4  частину майна подружжя, визнання свідоцтва про право власності частково недійсним і визначення порядку користування жилим будинком.

Позивачка в обґрунтування позовних вимог посилалась на те, що 23 квітня 1988 року вона зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2; шлюб розірвано 11 листопада 1997 року. Батьки чоловіка мали приватний будинок АДРЕСА_1. З їх дозволу вона та ОСОБА_2 в період шлюбу зробили прибудову до будинку у вигляді 4-х кімнат, що складає 1/3 частку спірного будинку.

Після смерті ОСОБА_6 відповідачі отримали свідоцтва на спадщину за законом на будинок: ОСОБА_2 та ОСОБА_5 мають право по 1/3 частині

Справа№33ц-1432кс07                                                                                      

будинку; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - на 1/3 частину будинку в рівних частках.

Позивачка просила визнати за нею право власності на 1/ частку майна подружжя, а саме: на 1/6 частку спірного будинку; - визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на ім'я ОСОБА_2 на 1/3 частину будинку; визначити порядок користування жилим будинком та виділити їй з дітьми в користування кімнати площею 25,6 та 7,5 кв. метрів, а відповідачу ОСОБА_2 - кімнати площею 10,5 та 10,7 кв. метрів.

В ході розгляду справи позивачка доповнила свої вимоги, посилаючись на те, що відповідачі під час розгляду спору провели перереєстрацію спірного будинку. Після введення в експлуатацію прибудови та зміни частин у праві спільної часткової власності на жилий будинок за рахунок спірної прибудови неправомірно була збільшена частка ОСОБА_3 та ОСОБА_5, а доля ОСОБА_2 - значно занижена, про що видане відповідне свідоцтво про право власності. ОСОБА_3 подарувала свою та спірну частку у праві спільної часткової власності на жилий будинок доньці ОСОБА_4

Позивачка вважає, що спірна прибудова, розмір якої у частковому співвідношенні до всього будинку становить 30/100 частин будинку, є спільною сумісною власністю її та ОСОБА_2 як подружжя.

З викладених обставин просила визнати за нею право власності на 1/2 частку спірної прибудови, що становить 15/100 жилого будинку АДРЕСА_1, та визнати частково недійсними свідоцтво про право власності на будинок та договір дарування, за яким ОСОБА_3 подарувала свою частину будинку ОСОБА_4

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 08 листопада 2004 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 16.02.2005 року рішення залишено без змін.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на неправильне застосування норм матеріального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Апеляційного суду Донецької області

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києві від 08 листопада 2004                                      

року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від  16 лютого    2005 року                                                  

залишити без змін.                                                                                                                                         

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню                                     

не підлягає.