ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12.02.2013 року Справа № 1/5005/6312/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),
суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.,
секретар судового засідання: Погорєлова Ю.А.
за участю представників сторін:
від позивача: Артюх А.О. (дов. № 553 від 11.07.12 р.);
від відповідача: Кірчатов Р.О. (дов. № 2-Д від 10.01.13 р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України м. Кіровоград на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 р. у справі № 1/5005/6312/2012
за позовом Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України м. Кіровоград
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" м. Дніпропетровськ
про визнання договору недійсним
В С Т А Н О В И В :
Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 20.11.2012 р. у справі № 1/5005/6312/2012 (суддя Юзіков С.Г.) відмовлено у задоволенні позову Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України м. Кіровоград до Товариства з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" м. Дніпропетровськ про визнання недійсним договору поставки від 12.10.2010 р. № 12/10-2010.
Позивач не погодився з вказаним рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким визнати договір поставки № 12/10-2010 від 12.10.2010 р. недійсним.
Скаржник вважає, що рішення по даній справі винесено з порушенням норм матеріального і процесуального права, без з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Позивач зауважує, що при укладанні спірного договору, відповідач навмисно ввів його в оману, повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладеним.
Позивач припускає, що відповідач не був власником товару, який до того ж міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження та міг перебувати під заставою, а отже відповідач неправдиво гарантував своє право власності на товар та неправдиво засвідчив, що будь-які обмеження ( в тому числі щодо необхідності кредитування, задля виконання зобов'язань по спірному договору) відсутні.
На думку позивача, важливим при цьому є те, що відповідач не міг не усвідомлювати обманність своїх гарантій перед ДП, так як з банківського листа від 28.02.2012 р., який надійшов на адресу ДП вбачається, що ТОВ "Резерв - Ойл" укладено кредитні договори у 2008 р., 2009 р., у серпні 2010 р. та 23.08.2011 р. з банком "Київська Русь", за умовами яких відповідач для виконання зобов'язань за спірним договором отримав кредитні кошти, тобто був не спроможній самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за спірним договором.
Відповідач відзив на апеляцій скаргу не надав.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, які були присутні у судовому засіданні, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що Філією "Ульяновський райавтодор" Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" з Товариством з обмеженою відповідальністю "Резерв-Ойл" укладено договір поставки № 12/10-2010 від 12.10.2010 р., за яким відповідач зобов'язався поставити у власність позивачеві Товар, а позивач (покупець) прийняти й оплатити товар за умовами Договору.
У п. 1.2 Договору постачальник (позивач) гарантує, що товар належить йому на правах власності, не є під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави й іншими засобами забезпечення виконання зобов'язань перед будь-якими фізичними або юридичними особами, державними органами, й державою, а також не є предметом будь-якого іншого зобов'язання або обмеження, передбаченого чинним законодавством.
За даними позивача, 28.02.2012 р. на його адресу надійшла позовна заява відповідача про стягнення боргу. До заяви додано лист банку "Київська Русь" №75/130 від 22.02.2012р., зі змісту якого вбачається, що відповідач уклав кредитні договори з банком "Київська Русь": №24863-20/08-1 від 25.08.2008р., № 10445-20/09-1 від 25.08.2009р., № 36239-20/10-1 від 25.08.2010р. та договір про внесення змін та доповнень № 1 до кредитного договору № 36239-20/10-1 від 25.08.2010р. від 23.08.2011р., договір про внесення змін та доповнень №2 до кредитного договору №36239-20/10-1 від 25.08.2010р., від 29.12.2011р., за якими відповідач для виконання зобов'язань за спірним Договором отримував кредитні кошти, тобто був неспроможний самостійно своїми силами та власним товаром виконати договірні зобов'язання за спірним договором. При цьому, з позовної заяви та банківського листа, стало відомо, що через порушення позивачем зобов'язань за спірним Договором (на думку відповідача), відповідач вимушено, з квітня 2009р. по лютий 2012р., сплачував банку відсотки за користування кредитними грошима у сумі 304 942,38 грн., які склали його прямі збитки і мають бути відшкодовані позивачем. Так як банківські договори про відкриття кредитних ліній завжди передбачають забезпечення виконання кредитних зобов'язань у вигляді застави, та/або у іншому вигляді передбаченому у законодавстві України, враховуючи те, що позивач жодним чином не повідомлявся про наявність таких обставин (про укладання кредитних договорів для виконання зобов'язань по спірному договору), позивач припускає, що відповідач не був власником товару, який до того ж міг бути предметом іншого зобов'язання або обмеження, та міг перебувати під заставою, а отже, відповідач неправдиво гарантував своє право власності на товар та неправдиво засвідчив, що будь-які обмеження (в тому числі щодо необхідності кредитування задля виконання зобов'язань по спірному договору) відсутні. Важливим при цьому є те, що відповідач не міг не усвідомлювати обманність своїх гарантій перед позивачем, адже, як вбачається з банківського листа, кредитні договори укладались з 25.08.2008р., а тому відповідачеві було чудово відомо, що він мусить кредитуватись та закупати товар у інших осіб, а отже не є власником товару. При укладанні спірного договору, на думку позивача, відповідач замовчував існування обставин, які для позивача перешкоджають вчиненню правочину (товар міг поставлятися за умов кредитування, тобто наявність товару безпосередньо пов'язувалась з умови іншого зобов'язання відповідача, у зв'язку з чим товар міг перебувати під заставою) і більше того, заперечував існування обмежень щодо своїх прав вільно розпоряджатися товаром.
Позивач вважає, що при укладенні спірного договору відповідач навмисно ввів в оману позивача, повідомивши неправдиві відомості щодо того, що він є власником товару, та товар не є предметом будь-яких обмежень, усвідомлюючи що за інших обставин спірний договір з відповідачем не був би укладеним. Таким чином, відповідач умисно замовчувало обставини, що мали істотне значення для позивача та однозначно перешкодили б укладанню спірного договору, та більше того, заперечувало існування таких обставин гарантувавши їх відсутність, що надало підстави позивачу звернутись до суду з даним позовом для визнання спірного договору недійсним.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу, одним із способів судового захисту є визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
При цьому, згідно зі ст. 658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.
Статтею 659 ЦК України визначено, що Продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.
Згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Тобто умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності, або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди.
Істотне значення має помилка (обман) щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом, (ч. 1 ст. 229 ЦК України).
Статтею 203 ЦК України передбачені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Згідно зі ст. 215 ЦК України, що кореспондуються з положеннями ст. 207 ГК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).
Відповідно до ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 3 статті 180 ГК України). При непогодженні вказаних умов договір є таким, що не відбувся.
Відповідно до ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У спірному Договорі сторони погодили предмет договору, ціну та строк його дії, тобто усі істотні умови договору, в розумінні статей 179, 180 ГК України, договір вчинений у належній формі.
Крім того, Договір не суперечить іншим вимогам ст. 203 ЦК України, оскільки його зміст не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
До матеріалів справи не надано доказів того, що особи, які уклали Договір не мали необхідного обсягу цивільної дієздатності, їх волевиявлення у момент підписання Договору не було вільним і не відповідало їх внутрішній волі, тощо.
Спірний Договір не підпадає під дію ст. 228 ЦК України.
Згідно зі ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.
Зі змісту Договору не вбачається посягання на суспільні, економічні та соціальні основи держави.
Також з матеріалів справи не вбачається нікчемності спірного Договору.
Придбання відповідачем товару за кошти одержані в кредит для подальшого продажу позивачеві не може свідчити, що відповідач не набув права власності на цей товар і не мав права передавати його покупцеві (позивачеві). Договір кредитування передбачає повернення одержаних коштів зі сплатою процентів за користування ними і автоматичної передачі у заставу товару для придбання якого одержувався кредит чинним законодавством не вимагається. Припущення позивача, про те, що товар перебував під обтяженням матеріалами справи не підтверджено.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що спірний договір не суперечить вимогам чинного законодавства, у зв'язку з чим, позов задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства "Кіровоградський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України м. Кіровоград залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.11.2012 р. у справі № 1/5005/6312/2012 залишити без змін.
Головуючий Р.М. Бахмат
Судді: Л.О. Лотоцька
О.С. Євстигнеєв
Повний текст постанови виготовлено 18.02.2013 р.
З оригіналом згідно:
Пом. судді І.Г.Логвиненко