Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2013 р. Справа №805/92/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 13-25

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Хохленкова О. В.

за участю секретаря судового засідання Проніна Д. С.

за участю:

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: Єгорова В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську про визнання протиправним та скасування рішення № 1025 від 26.12.2012 р.,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорску про визнання протиправним та скасування рішення № 1025 від 26.12.2012 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що 26.12.2012 року начальником управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську було прийнято рішення № 1025 про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду. Прийняте відповідачем рішення позивач вважає безпідставними у зв'язку з втратою чинності відповідними нормами закону, які передбачали застосування вказаних санкцій. З наведених підстав просив скасувати рішення УПФУ в м. Краматорську про застосування фінансових № 1025 від 26.12.2012 року.

Позивач у судове засідання з'явився. Позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, надав письмові заперечення, зазначив, що спірними рішеннями до позивача була застосовані фінансові санкції за порушення строків подання звітності до органів Пенсійного фонду України, відповідно до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки приватний підприємець не надав звітності до УПФУ в м. Краматорську .

Представник відповідача пояснив, що Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" частини 1-9 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" дійсно виключені з 01 січня 2011 року. Але згідно абз.6 ч.7 розділу 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового. державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 01.01.2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 01.01.2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Тому вважає, що абз.6 ч.7 розділу 7 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" надав право застосування фінансових санкцій відповідно до ч.9 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Просив у задоволенні позову відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідачем 26.12.2012 р. було прийнято рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звіту до УПФУ в м. Краматорську ОСОБА_1 на підставі п.5 ч.9 ст.106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058, які втратили чинність з 01 січня 2011 року відповідно до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування"№ 2464.

З матеріалів справи вбачається, що спір між сторонами виник з підстав прийняття відповідачем оскаржуваного рішення про застосування фінансових санкцій, правомірність яких позивач заперечує, посилаючись на внесені зміни у законодавчі акти, що регулюють відповідні правовідносини.

Рішення про застосування фінансових санкцій за несвоєчасне подання звітності прийняте відповідачем УПФУ в м. Костянтинівка у відповідності до п. 5 ч. 9 ст. 106 Закону № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", яким було передбачено, що виконавчі органи Пенсійного фонду застосовують до страхувальників такі фінансові санкції: за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності, передбаченої законодавством, до територіальних органів Пенсійного фонду накладається штраф у розмірі 10 відсотків суми страхових внесків, які були сплачені або підлягали сплаті за відповідний звітний період, за кожний повний або неповний місяць затримки подання відомостей, звітності, але не менш десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а в разі повторного протягом року такого порушення - у розмірі 20 відсотків зазначених сум та не менше 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Проте, з 1 січня 2011 року набув чинності Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VІ від 8 липня 2010 року, яким зі статті 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 9 липня 2003 року були виключені з першої по дев'яту частини, які регулювали, в тому числі, застосування до страхувальників фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою або подання недостовірних відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку та іншої звітності.

Отже, станом на 26.12.2012 р., коли відповідачем було винесене спірне рішення, не діяла норма, на підставі якої таке рішення було прийняте, що виключає його виконання та є підставою для скасування.

Посилання відповідача на п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" № 2464-VI від 08.07.2010 року суд не приймає до уваги, оскільки частинами 5 та 6 вказаного пункту передбачено наступне.

Стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі страхових внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, здійснюється фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування відповідно до законодавства, що діяло на момент виникнення такої заборгованості або застосування штрафних санкцій. Погашення заборгованості з використанням коштів, що надходять у рахунок сплати єдиного внеску, забороняється.

На період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій за фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування зберігаються повноваження щодо контролю за правильністю нарахування, своєчасністю сплати страхових внесків, застосування фінансових санкцій, якими вони були наділені до набрання чинності цим Законом.

Тому суд зауважує, що вищезазначені повноваження відповідача зберігаються лише на період до повного стягнення заборгованості із сплати страхових внесків за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування та сум штрафних санкцій, нарахованих та/або не сплачених у період до 1 січня 2011 року, в тому числі нарахованих внесків, строк сплати яких на 1 січня 2011 року не настав, та відповідних штрафних санкцій.

Аналіз змісту частини 5 та 6 пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2464-VI свідчить про те, що вказаний пункт передбачає можливість стягнення відповідачем страхових внесків нарахованих та/або не сплачених саме у період до 1 січня 2011 року, а також фінансових санкцій, нарахованих та/або не сплачених у вказаний період. Але зазначений пункт не надає відповідачу повноважень нараховувати фінансові санкції після 1 січня 2011 року, якщо вони не були нараховані та застосовані раніше.

Відповідачем не заперечується, що до 1 січня 2011 року оскаржені позивачем фінансові санкції не були нараховані. Таким чином, з урахуванням підстав оскарження спірних рішень, визначальним для вирішення справи є фактичний момент застосування відповідачем юридичної відповідальності до позивача.

Таким чином, оскільки фінансові санкції були застосовані до позивача вже після втрати чинності частиною 9 статті 106 Закону України № 1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", посилання відповідача на п. 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" є безпідставним.

Суд також враховує, що відповідач є фізичною особою, і до нього безпосередньо як норма прямої дії застосовується стаття 58 Конституції України, згідно з якою закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Відповідно до п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення ч. 1 ст. 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09 лютого 1999 року № 1-7/99, дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним, чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Згідно з абз. 4 вказаного рішення Конституційного Суду України відповідальність можлива лише за наявності в законі чи іншому нормативно-правовому акті визначення правопорушення, за яке така юридична відповідальність особи передбачена, і яка може реалізовуватись у формі примусу зі сторони уповноваженого державою органу. Відповідно до п. 22 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, діяння, які є адміністративними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Зазначені норми знайшли своє відображення щодо їх офіційного тлумачення в рішенні Конституційного Суду України від 30 травня 2001 року № 7-рп/2001 у справі №1-22/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб), абз. 7 мотивувальної частини якого передбачено, що системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку про те, що за своїм змістом п. 22 ст. 99 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності, ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. Пунктом 5 мотивувальної частини рішення передбачено, що закони України, які встановлюють відповідальність юридичних осіб у публічних сферах, процесуальні норми стали органічною частиною законодавства про юридичну відповідальність.

Виходячи з аналізу норм, покладених в основу застосованих до позивача фінансових санкцій (ч. 9 ст. 106 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"), то вони діяли в період до 1 січня 2011 року, і саме в цей проміжок часу визначали склад правопорушень, вид та розмір санкцій, тобто поняття правопорушення і відповідальність за нього, а також обов'язок виконавчих органів Пенсійного фонду застосовували до страхувальників передбачені ними фінансові санкції.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 64 вказаного Закону в редакції, яка є чинною та підлягала застосуванню на час прийняття оскарженого рішення, визначено, що виконавча дирекція Пенсійного фонду та її територіальні органи мають право застосовувати фінансові санкції та нараховувати пеню, передбачені законом.

Оскільки частину дев'яту статті 106 вказаного Закону виключено на підставі Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", який набрав чинності з 01 січня 2011 року, на час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про застосування фінансових санкцій правових норм, які б встановлювали вказану в них відповідальність, і якими керувався відповідач, не існувало. Вказане свідчить про неправомірність рішення органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Обов'язок суду вирішувати спори на підставі Конституції України закріплений положеннями про принцип законності, що викладені в п. 1 ч. 1 ст. 9 КАС України. Оскільки контролюючий орган помилково застосував норми матеріального права, що призвело до накладення на позивача фінансових санкцій на підставі норм закону, що втратили чинність, таке рішення суб'єкта владних повноважень підлягає скасуванню.

Посилання представника відповідача на судове рішення Верховного Суду України від 03 липня 2012 року є неприйнятним з огляду на те, що у ньому розглянуті інше питання, а саме щодо правомірності вимоги органу Пенсійного фонду України про сплату недоїмки зі страхових внесків, на відміну від правомірності застосування фінансових санкцій, що є предметом спору по цій справі.

Натомість, керуючись ч. 1 ст. 244-2 КАС України, суд бере до уваги постанову Верховного Суду України від 20.11.2012 р. по аналогічній справі, якою підтверджена правомірність позиції позивача в аналогічних відносинах.

На підставі викладеного позовні вимоги про скасування рішення УПФУ в м. Костянтинівки № 1025 від 26.12.2012 року підлягають задоволенню. За приписами ч. 2 ст. 162 КАС України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. Тому заявлений по цій справі позов підлягає задоволенню шляхом скасування оскаржених рішень суб'єкта владних повноважень.

За приписами ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 17, 69-72, 86, 87, 94, 158-163, 167, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську про визнання протиправним та скасування рішення № 1025 від 26.12.2012 р. - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Краматорську № 1025 від 26.12.2012 р. про застосування фінансових санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності до органів Пенсійного фонду в сумі 2527,27 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 (ід. № НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 107 (сто сім) грн. 60 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі складена 14 лютого 2013 року.

Суддя Хохленков О.В.