28.01.2013
Апеляційний суд міста Севастополя
Справа № 22ц-23/13р. Головуючий у першій
інстанції Майданік А.П.
Категорія 45 Доповідач у апеляційній
інстанції Зотов В.С.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2013 року колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:
головуючого: Зотова В.С.,
суддів: Колбіної Т.П., Водяхіної Л.М.,
при секретарі: Марушевській Т.В.,
за участю:
прокурора: Кожаріна Є.М.,
представника позивача: Чиркової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Севастополі апеляційну скаргу Прокурора Гагарінського району м. Севастополя на рішення Гагарінського районного суду м.Севастополя від 05 грудня 2011 року у цивільній справі за позовом Прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до ОСОБА_4, третя особа - обслуговуючий кооператив „Дачно-будівельний кооператив „Беркут-08" для індивідуального дачного будівництва про визнання недійсним державного акту та витребування нерухомого майна,-
В С Т А Н О В И Л А:
Прокурор Ленінського району м. Севастополя звернувся до суду з названим позовом, в якому посилаючись на неправомірне набуття відповідачем у власність та незаконне вибуття із державної зласності земельної ділянки АДРЕСА_1, просить суд визнати недійсним державний акт серії ЯИ № 063166 на право власності на земельну ділянку площею 0,0700 га під АДРЕСА_1, виданий на ім'я відповідача; витребувати на користь держави в особі Севастопольської міської Ради з незаконного володіння відповідача земельну ділянку площею 0,0700 га під АДРЕСА_1; стягнути з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 400,93 грн..
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позовні вимоги мотивовані тим, що: розпорядження Голови Севастопольської міської державної адміністрації «Про передачу у власність громадянам-членам обслуговуючого кооперативу "Дачно-будівельній кооператив "Беркут-08" земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: АДРЕСА_2" № 1016-р від 11.12.2009 року, на підставі якого відповідачем набута у власність зазначена земельна ділянка, було скасоване розпорядженням Голови Севастопольської міської державної адміністрації «Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 11.12.2009 № 1016-р» № 1803-р від 13.09.2010 року, в зв'язку з чим вважає, що відповідач набув у власність земельну ділянку без законних підстав; відповідач, в порушення ч. 1 ст. 118 ЗК України, ст. 9 ЗК України, не звертався з заявами про передачу у власність земельної ділянки до органу, уповноваженому державою на розпорядження землями територіальної громади - Севастопольської міської Ради, який не приймав рішення про передачу спірної земельної ділянки відповідачу, в зв'язку з чим вважає незаконним: набуття відповідачем права власності на земельну ділянку на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації; відповідач, в порушення ст. 51, 118 ЗК України, ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» не проводив землевпорядну експертизу, яка * обов'язково повинна проводитись для земель рекреаційного призначення, а також під час передачі у власність відповідача земельної ділянки не було отримано висновку комісії з питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.
Правовими підставами для задоволення позову, прокурор зазначає положення ст. 121 Конституції України, ст.ст. 9, 38, 41, 51, 80, 82, 93, 118, 127, 134, 116, 126, 152 ЗК України, ст. 203, 215, 387 ЦК України.
Рішенням Гагарінського районного суду м.Севастополя від 05 грудня 2011 року у позові відмовлено.
Не погодившись з таким рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Колегія суддів, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
З такими висновками суду першої інстанції повною мірою не може погодитися колегія суддів апеляційного суду, оскільки вони зроблені з неправильним застосуванням норм матеріального права.
Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.
Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.09 року Севастопольською міською державною адміністрацією було видано розпорядження № 1016-р «Про затвердження комплексного проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок загальною площею 10,0 га по АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування кварталу комплексної забудови (індивідуальної житлової) обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Беркут-08» та про передачу у власність членам ОК «ЖБТІЗ «Беркут-08» вказаних земельних ділянок.
З матеріалів справи видно, що відповідач - ОСОБА_4 є членом громадської організації ОК «ЖБТІЗ «Беркут-08», яким передаються у власність земельні ділянки.
На підставі зазначеного розпорядження у квітні 2010 року відповідачу ОСОБА_4 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 063166, кадастровий № 8536400000:04:001:0168 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва, площею 0,0700 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.
Державний акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088401527.
Відповідно до ст. 125, ч. 1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.
За положеннями ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до приписів ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних права можуть бути визнання правочину недійсним, припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 155 ЗК України передбачено також, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, а збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
Одним зі способів захисту права на земельну ділянку може бути визнання державного акту недійсним з підстав визнання недійсним акту органа влади або місцевого самоврядування, який порушує права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належної їй земельною ділянкою.
Само по собі визнання державного акту недійсним без визнання недійсним рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання земельної ділянки, відповідно до ст. 152, 155 ЗК України не може бути способом захисту порушеного права.
Аналогічна позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 31 жовтня 2012 року по справі про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року у справі за заявою Бориспільського міжрайонного прокурора Київської області в інтересах Київської обласної ради та Бориспільської районної державної адміністрації Київської області до Управління земельних ресурсів у Бориспільському районі Київської області, державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та фізичних осіб про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, дарування й державної реєстрації державних актів на право власності на землю, визнання права власності на землю та витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння (№ 6-53 цс 12), яка відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для застосування у практиці загальних судів.
Колегія суддів вважає, що визнання недійсним державного акту на право власності на землю, як правовстановлюючого документа без оспорення рішення, що надало право на отримання цього акту та визнання дій щодо цього факту незаконним не передбачено законом, тобто без визнання недійсним рішення про надання земельної ділянки неможливе визнання недійсним державного акту на неї.
З матеріалів справи вбачається, що розпорядження від 11.12.2009 року Севастопольської міської державної адміністрації за № 1016 «Про передачу у власність громадянам-членам обслуговуючого кооператива «Житлово-будівельне товариство індивідуальних забудовників «Беркут-08» земельних ділянок для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресою: АДРЕСА_2» скасоване розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 13.09.2010 за №1803, зазначене розпорядження в судовому порядку недійсним чи незаконним не визнавалося.
В позові прокурора про його незаконність та скасування також питання не ставиться.
Звернувшись до суду з даним позовом прокурор не оспорював підстави видачі державного акту на право власності на земельну ділянку, а обмежився лише доводами, що рішення про надання земельної ділянки у власність безпосередньо відповідачу прийнято СМДА без належних повноважень та з порушенням вимог земельного законодавства, що на його думку є порушенням вимог Закону та підставою для витребування у ОСОБА_4 спірної земельної ділянки відповідно до ст. 387 ЦК України.
Суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про відмову в задоволенні позову прокурора. Разом з тим, неправильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та невірно визначився з підставами для відмови у задоволенні позовних вимог.
Висновки місцевого суду ґрунтуються на тому, що державний акт на право власності на земельну ділянку не можна визнавати в судовому порядку недійсним. Такі висновки суперечать закону і не враховують роз'яснення, викладені у п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (в редакції Постанови пленуму ВСУ від 19.03.2010 року № 2), відповідно до яких судам підсудні справи за заявами, зокрема, щодо визнання недійсними державних актів про право власності на земельні ділянки.
Проте, визнання такого акту недійсним може бути наслідком скасування розпорядження, на підставі якого видано державний акт.
Колегія суддів також вважає, що прокурором в даному позові не доведено в чому виявилися порушеними інтересів держави при реалізації відповідачем права на отримання земельної ділянки в порядку пункту «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України.
Виходячи із встановлених фактичних обставин справи, зібраних у ній доказів та з врахуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини колегія суддів вважає, що позов прокурора є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.
Суд першої інстанції повно встановивши обставини справи, не застосував до спірних правовідносин ч. 3 ст. 152, ст. 155 ЗК України, які підлягали застосуванню, а з огляду на те, що розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 13.09,2010 року № 1803-р не визнано недійсними, підстав для визнання недійсним державного акту немає.
За таких обставин рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України з ухваленням у справі нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст.ст. 303, 304, п. 2 ч. 1 ст. 307, п. 4 ч.1 ст.309, ч.2 ст.314 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу прокурора Гагарінського району м. Севастополя - задовольнити частково.
Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 05 грудня 2011 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення.
Відмовити в задоволенні позову прокурора Гагарінського району м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської Ради до ОСОБА_4, третя особа - обслуговуючий кооператив „Дачно-будівельний кооператив „Беркут-08" для індивідуального дачного будівництва про визнання недійсним державного акту та витребування нерухомого майна.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддя: підпис Зотов В.С.
Судді: підпис Колбіна Т.П.
підпис Водяхіна Л.М.
З оригіналом згідно
Суддя Апеляційного суду
м. Севастополя В.С. Зотов