Справа №22ц-1030/06                                                                   Головуючий у 1 інстанції-Савицька Н.В.

Категорія -33 спори, що виникають                                              Доповідач - Русинчук М.М.

із земельних правовідносин

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23  листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.

суддів - Расевича СІ., Русинчука М.М.,

при секретарі - Царук О.В. розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Луцької міської ради, Луцького міського управління земельних ресурсів про визнання недійсними державних актів на право власності на землю, договору купівлі-продажу земельної ділянки та спонукання до передачі земельної ділянки у власність за апеляційною скаргою позивача на рішення Луцького міськрайонного суду від 4 вересня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивач - ОСОБА_1;

представники позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6;

відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3, Луцька міська рада, Луцьке міське управління земельних ресурсів; представники  відповідача  Луцької міської ради  - Кучма Віктор  Юрійович, Дерев'янчук Ігор Ростиславович;

представник відповідача    Луцького міського управління земельних ресурсів -Бущак Тетяна Ярославівна

Колегія суддів

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 4 вересня 2006 року в позові відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати вказане судове рішення і ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на порушення судом при вирішенні розглядуваного земельного спору норм матеріального права, неналежне дослідження ним наявних в справі доказів та невідповідність його висновків обставинам справи.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом встановлено і це відповідає обставинам, що за рішенням Луцької міської ради НОМЕР_1 (а. с. 10, 59) ОСОБА_2 за її заявою з дотриманням вимог ст.ст. 118, 121 ЗК України Надана у власність земельна ділянка для будівництва та обслуговування індивідуального жилого будинку та господарських будівель і споруд площею 0,08  га АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення 30 грудня 2004 року вказаним органом місцевого самоврядування ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,0749 га, розташовану за згаданою адресою.

Реалізовуючи встановлене пунктом «а» частини 1 статті 90 ЗК України право власника земельної ділянки на її продаж, названа відповідачка 1 квітня 2005 року за оформленим відповідно до вимог закону договором купівлі-продажу продала належну їй на праві приватної власності земельну ділянку ОСОБА_3, на підставі якого останньому 2 червня того ж року видано державний акт на право власності на землю (а. с. 8, 9, 68, 69).

ОСОБА_1 у 1963 році за рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів та відповідно до акту відведення земельної ділянки в натурі (а. с. 13, 100) було надано у користування під будівництво нового замість старого індивідуального житлового будинку земельну ділянку площею 0,06 га АДРЕСА_2 (а. с. 13, 100), якою він користується на даний час.

Спірна земельна ділянка, що передана у власність відповідачці ОСОБА_2., а пізніше продана нею відповідачу ОСОБА_3, розташована по відношенню до виділеної ОСОБА_1 земельної ділянки на протилежній стороні вулиці П. Морозова і не надавалась йому у передбаченому законом порядку у власність чи користування. За таких обставин фактичне використання цієї земельної ділянки позивачем до передачі її у власність відповідачці ОСОБА_2. не породжує у нього права на неї.

Суд першої інстанції правильно зазначив у своєму рішенні, що відлік передбаченого ст. 119 ЗК України п'ятнадцятирічного строку набувальної давності слід починати не раніше 1 січня 2002 року, коли ця норма була введена в дію, і на підставі цього обгрунтовано відкинув доводи позивача про набуття ним права на спірну земельну ділянку у зв'язку з користуванням нею протягом зазначеного строку, оскільки, якщо цей строк і розпочався, то ще не закінчився.

Саме по собі скасування в даному випадку органом місцевого самоврядування свого рішення про надання спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_2 після видачі їй державного акта на право власності на земельну ділянку і її продажі іншій особі з мотивів порушення права на неї позивача, якого в дійсності він не набув, не може бути підставою для визнання недійсними оспорюваних ним державних актів на право власності на спірну земельну ділянку і договору її купівлю-продажу.

За відсутності у позивача будь-якого права на спірну земельну ділянку суд першої інстанції обгрунтовано відмовив у заявленому ним позові, оскільки відповідно до абзацу 4 пункту 3 статті 215 ЦПК України підставою для задоволення позову є порушення, невизнання або оспорювання прав, свобод чи інтересів позивача, чого в розглядуваній справі не було встановлено.

Наведені обставини дають підстави для висновку про те, що оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 4 вересня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.