Справа №22ц-995/06                                                             Головуючий у 1 інстанції- Шептицька Н.В.

Категорія - ЗО спір про виселення                                    Доповідач - Русинчук М.М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

23 листопада 2006 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.

суддів - Расевича СІ., Русинчука М.М.,

при секретарі - Царук О.В., розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2,ОСОБА_3 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 1 серпня 2006 року.

Особи, які беруть участь у справі: позивачка - ОСОБА_1; представник позивачки - ОСОБА_4 ; відповідачі - ОСОБА_2, ОСОБА_3; третя   особа   без   самостійних   вимог   на   стороні   відповідача  -  товариство співмешканців «Надія»; представник третьої особи - Гладун Людмила Миколаївна.

Колегія судців

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 1 серпня 2006 року позов задоволено частково.

Постановлено виселити ОСОБА_2 разом з неповнолітніми ОСОБА_5, та ОСОБА_6, з кімнати площею 18 кв. м. в квартирі НОМЕР_1АДРЕСА_1 із зняттям з реєстрації в даному жилому приміщенні в квартиру НОМЕР_2 в цьому ж будинку.

В (Позові доОСОБА_3 відмовлено. В апеляційнїй скарзі відповідачка пробить скасувати вказане судове рішення    і    ухвалити    нове    рішення    про відмову в    позові   до  неї, посилаючись на порушення судом при вирішенні розглядуваного спору норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає обставинам справи, що ОСОБА_1 зі своїми чоловіком та неповнолітнім сином в січні 1999 року поселилась у зв'язку з роботою в кімнату НОМЕР_3 належного на той час відкритому акціонерному товариству «Луцький хлібокомбінат» гуртожитку АДРЕСА_1, а сім'ї відповідачів в травні 2002 року в цьому ж гуртожитку була надана суміжна кімната НОМЕР_4 площею 18 кв. м. (а. с 11-13, 18, 61-63, 123,132-134).

У зв'язку з приватизацією названого підприємства вказаний гуртожиток в червні 2003 року був переданий у міську комунальну власність (а. с. 30-35), а в листопаді цього ж року цей об'єкт соціальної сфери передано Луцькою міською радою товариству співмешканців «Надія» (а. с. 11-13, 16-17).

Після реконструкції гуртожитку з дозволу виконкому Луцької міської ради (а. с. 40) в липні 2005 року йому надано статус 63-квартирного жилого будинку (а. с. 28, 29) і оформлено право власновті на нього за товариством "Надія" (а. с. 38,39). З цього часу кімнати НОМЕР_3 і НОМЕР_1, в яких проживали сторони, разом з допоміжними приміщеннями увійшли в склад однієї квартири НОМЕР_1 (а. с. 38-39), яку у товариства «Надія» за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 2 грудня 2005 року придбала позивачка (а. с. 5).

Відповідач ОСОБА_3 виписався і переселився із спірної кімнати в надану відповідачам квартиру НОМЕР_2 в тому ж будинку, а відповідачка з двома неповнолітніми дітьми відмовляється виселитись із займаного жилого приміщення, не дивлячись на направлену їм позивачкою через нотаріуса і отриману ними раніше ніж за три місяці до пред'явлення розглядуваного позову заяву з вимогою про його звільнення (а. с. 36,135).

Відповідачі не є членами сім'ї позивачки, остання не укладала з ними договору найму спірної кімнати в належній їй квартирі, у зв'язку з чим у них відсутні будь-які передбачені ст.ст. 156, 158 ЖК України правові підстави для користування займаним жилим приміщенням.

Однак, враховуючи те, що відповідачка з неповнолітніми дітьми на законних підставах поселилась в спірне приміщення, коли воно ще мало статус кімнати гуртожитку, яка в наступному стала частиною придбаної позивачкою квартири, суд першої   інстанції до розглядуваної ситуації правомірно застосовував за аналогією закону правила ст.ст. 168, 169 згаданого Кодексу, оскільки врегульовані цими нормами відносини за своїм змістом подібні до виниклих між сторонами правовідносин.

Відповідно до наведених правових норм договір найму жилого приміщення в квартирі, що належить громадянинові на праві приватної власності, укладений на визначений чи невизначений строк, може бути розірваний за вимогою наймодавця, якщо займане наймачем жиле приміщення необхідне йому та членам його сім'ї, за умови попередження наймача власником про наступне розірвання договору за три місяці.

У разі припинення зазначеного договору наймач і особи, які проживають фазом з ним, зобов'язані звільнити жиле приміщення, а в разі відмовлення - підлягають   виселенню   в   судовому   порядку   без   надання   іншого  жилого приміщення.

Оскільки займане відповідачкою і її двома неповнолітніми дітьми жиле приміщення в належній позивачці на праві приватної власності квартирі необхідне для поживання останній і ще двом членам її сім'ї, відповідачі попереджені за три місяці про звільнення займаної ними кімнати, але відмовляються виконати цю законну вимогу власника житла, суд першої інстанції підставно виселив відповідачку з її неповнолітніми дітьми із спірного жилого приміщення в надану на всю їх сім'ю квартиру НОМЕР_2 у згаданому будинку (а. с. 42), що не суперечить законові, який передбачає в розглядуваному випадку виселення без надання іншого жилого приміщення.

Не суперечить законові вказівка суду в оскаржуваному рішенні про виселення із зняттям відповідачів з реєстрації, оскільки останнє є наслідком першого.

Встановивши, що відповідач ОСОБА_3 добровільно під час розгляду справи в суді першої інстанції виселився і виписався із спірної кімнати, суд правильно відмовив в позові до нього.

Посилання відповідачки на ст. 109 ЖК України, яка передбачає у випадку виселення обов'язок надання особам, що виселяються іншого жилого приміщення, є безпідставними, оскільки зазначена норма регулює відносини, що випливають з договору житлового найму жилих приміщень в будинках державного і громадського житлового фонду, і тому не поширюється на спірні правовідносини, що врегульовані ст.ст. 150-174 цього Кодексу, які не передбачають такого обов'язку.

Доводи апелянта про те, що договір найму з нею повинен був розриватися в судовому порядку, не узгоджуються із ст. ст. 168, 169 ЖК України, за змістом яких такий договір вважається припиненим після закінчення тримісячного строку попередження.

Виходячи з наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення суду постановлене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст.307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА :

Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_2 відхилити, а рішення Луцького міськрайонного суду від 1 серпня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: