УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №0609/2-2088/12 Головуючий у 1-й інст. Бондарчук В.В.

Категорія 55 Доповідач Галацевич О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Галацевич О.М.

суддів Матюшенка І.В., Борисюка Р.М.

з участю секретаря судового засідання Кузьмінської О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «Укргазбанк», Національного банку України про визнання договорів недійсними, стягнення матеріальної та моральної шкоди,

за апеляційною скаргою ОСОБА_1,

на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 листопада 2012 року,-

встановила:

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_2, яка діє в інтересах позивача, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування судом норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 до «Укргазбанк» (далі Банк) про визнання недійсним кредитного договору № 04-ф/08-23 від 02.04.2008 року, іпотечного договору від 02.04.2008 року, договорів поруки від цього ж числа, укладених між Банком та ТОВ «Надра», ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Апелянт зазначає, що суд дійшов помилкового висновку про правомірність надання Банком споживчого кредиту у іноземній валюті та неправильно застосував положення ст.ст. 192, 203, 215, 524, 627, 638, 652 ЦК України та ст.ст. 3, 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Представник відповідача, прокурор та представник третьої особи заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважають рішення суду законним та обґрунтованим.

Апелянт та її представник повторно не з'явилися в судове засідання, доказів поважності причин неявки в судове засідання не надали, а тому суд розглядає справу у їх відсутності.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що 02.04.2008 року між Банком, як кредитором, та ОСОБА_1, як позичальником, укладено кредитний договір № 04-ф/08-23, за яким Банк надав позивачу кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 300000 доларів США зі сплатою 12,5% річних терміном до 30.03.2019 року (а.с. 25-27). З метою забезпечення вказаного кредитного договору 02.04.2008 року між сторонами укладено іпотечний договір, за яким ОСОБА_1 передала в іпотеку Банку належний їй незавершений будівництвом п'ятиповерховий будинок в АДРЕСА_1 (а.с.32-35), а також між Банком і ТОВ «Надра», Банком і ОСОБА_3, Банком і ОСОБА_4, Банком і ОСОБА_5 цього ж числа укладені договори поруки (а.с.35-38).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Банк, маючи банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другою статті 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність", та дозвіл на право здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини другою та частиною четвертою статті 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність" (а.с.79-80), на момент укладення кредитного договору з апелянтом та у період його виконання сторонами, не потребував отримання індивідуальної ліцензії Нацбанку України на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Такий висновок суду ґрунтується на положеннях п. 1 ч.2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність" та п. 1.5 постанови Правління Національного банку України від 14.10.2004 року № 483 „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", згідно якої використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії дозволяється якщо ініціатором за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями) та узгоджується з п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин». Не було потреби в отриманні індивідуальної ліцензії і самою ОСОБА_1, оскільки ініціатором за валютною операцією виступав Банк. Частиною другою статті 192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Крім того, принцип свободи договору є одним із загальних принципів цивільного законодавства. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору (ст.ст.6,627 ЦК України). Свобода договору - це, насамперед, свобода укладення договору і визначення його умов.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, що визначено ч. 1 ст. 202 ЦК України. У свою чергу зміст договору складають умови (пункти), визначені на розсуд сторін, погоджені ними - згідно зі ст. 628 ЦК України.

Статтею 215 ЦК України визначено підстави недійсності правочину, якими є недодержання в момент вчинення правочину вимог, встановлених ч.ч. 1-3,5,6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При укладенні договору, підписаного позивачем, який підтвердив цим свою згоду умовами даної угоди, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент укладення договору сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами сторін; правочин був спрямований на отримання кредиту та відповідно його погашення, згідно умов договору.

Відтак, доводи апелянта щодо нав'язування їй Банком валюти кредитування за наявності її заяви про отримання кредиту в гривні, інших умов договору, є такими, що не заслуговують на увагу.

Є необґрунтованими доводи апелянта, щодо наявності підстав для визнання недійсним та розірвання кредитного договору, які на думку останнього не враховані судом, оскільки відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» вказані вимоги є взаємовиключними. Крім того, позивач у своєму позові просив визнати кредитний договір недійним і лише в описовій частині вказував про наявність підстав для розірвання цього договору, про що вказав суд у своєму рішенні, вірно зазначивши про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.

Також, вірним є висновок суду щодо безпідставності позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсними договору іпотеки, договорів поруки, стягнення майнової та моральної шкоди, застосування наслідків недійсності правочину, оскільки такі вимоги є похідними від вимог про визнання недійсним кредитного договору. Крім того, договір поруки може бути визнано недійсним за позовом позичальника, якщо буде доведено, що такий договір звужує його права чи розширює обов'язки чи доведено зловмисну домовленість кредитора з поручителем тощо (п.21 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» ). Такі обставини позивачкою в судовому засіданні не доведені.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та не містять підстав для скасування чи зміни рішення суду.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 22 листопада 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий Судді