УХВАЛА ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

«8» листопада 2006 р.

Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області в складі:

Головуючого - Декайла П.В.

Суддів - Коструби Г.І., Татарчука В.Г.

з участю прокурора - Парусова A.M.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м.Тернополі матеріали за апеляцією засудженого ОСОБА_1 на вирок Тернопільського міськрайсуду від 7 серпня 2006 року

Цим вироком       ОСОБА_1, уродженець м.Тернополя, з середньою освітою, не працює, неодружений, несудимий, укр., гр.України, прож. АДРЕСА_1

засуджений за ч.1 ст.115 КК України до 9 років позбавлення волі.

Стягнуто із засудженого ОСОБА_1 в користь потерпілого ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 15000 грн.

Цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди залишений без розгляду.

Згідно вироку ОСОБА_1 засуджений за те, що 1 квітня 2006р. в період з 15 до 18 год. в квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, на грунті неприязних стосунків, під час сварки із співмешканкою ОСОБА_3 наніс їй чисельні удари руками і ногами по тілу і голові. Смерть потерпілої настала внаслідок поєднаної закритої травми грудей і живота з чисельними переломами ребер, ушкодженнями пристінкової плеври, міжреберних м'язів та розмізченням печінки, що призвело до внутрішньо-черевневої та внутрішньо-грудної кровочтечі з розвитком масивної крововтрати.

В апеляції засуджений ОСОБА_1 просить вирок суду змінити, перекваліфікувати його дії з ч.1 ст.115 на ч.2 ст. 121 КК України, оскільки

Справа №11-348                                                        Головуючий у 1 інстанції - Очеретяний Є.В.

Категорія                                                                                Доповідач - Коструба Г.І.

наміру  вбивати потерпілу не мав, про що свідчить його намагання зробити їй штучне дихання, аби врятувати від смерті.

Також вважає, що призначене йому за вчинений злочин покарання є занадто суворим та вважає можливим застосувати ст. 69 КК України про призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, оскільки вчинив злочин вперше, судимий не був, позитивно характеризується, активно сприяв розкриттю злочину.

Заслухавши доповідача, міркування прокурора про залишення вироку без змін, ознайомившись з матеріалами справи та доводами апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція до задоволення не підлягає.

Як вбачається з п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. №2 «Для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого ( ч.2 ст. 121 КК), суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю».

Як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні ОСОБА_1 пояснював, що хоча наміру вбивати потерпілу не мав , але під час бійки наніс їй велику кількість ударів.

Удари були швидкі, багаточисельні, наносив він їх ногами, взутими в черевики та руками по різних частинах тіла співжительки з великою силою, після чого залишив ОСОБА_3 побитою, а сам біля години часу дивився телевізор.

Звернувши увагу на те, що потерпіла не подає ознак життя та переконавшись у її смерті, настрашився можливих для себе наслідків, одягнув останню та виніс з квартири, маючи намір, таким чином, приховати сліди злочину.

Наведені пояснення і інші здобуті по справі та досліджені в судовому засіданні докази, зокрема, протокол відтворення обстановки та обставин події в їх сукупності спростовують доводи апеляції засудженого про відсутність умислу на вбивство ОСОБА_3, в тому числі намагання зробити їй штучне дихання, аби врятувати життя, які є надуманими.

Умисел на вбивство потерпілої фактично підтверджується і висновками судово-медичної та додаткової експертиз трупа ОСОБА_3, №220 від 4.05.06р. та №1082 від 29.05.06р., з яких вбачається, що її смерть настала внаслідок поєднаної закритої травми грудей та живота з чисельними переломами ребер, ушкодженнями  пристінкової  плеври,  міжреберних  м'язів  та розмізченням печінки, що призвело до внутрішньо-черевної та внутрішньо-грудної кровотечі з розвитком масивної крововтрати, яка і стала безпосередньою причиною смерті.

Встановити, в результаті якого саме конкретного ушкодження настала смерть, неможливо, оскільки кожен наступний удар в ділянку грудей чи живота посилював дію попереднього.

Усі зазначені вище ушкодження спричинені прижиттєво, незадовго до настання смерті ОСОБА_3.

Таким чином, дії засудженого не можуть бути кваліфіковані за ч.2 ст. 121 КК, оскільки спосіб, яким наносились тілесні ушкодження, їх методичність, багаточисельність, те, що вони спричинялись з великою силою, причини припинення побоїв свідчать про направленість наміру ОСОБА_1 на позбавлення життя потерпілої.

При призначенні покарання суд відповідно до вимог ст.65 КК України щодо загальних засад призначення покарання врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують покарання, зокрема, стан алкогольного сп'яніння під час вчинення злочину, а тому підстав для пом'якшення покарання колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.356, 365 КПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляцію засудженого ОСОБА_1 залишити без задоволення, а вирок Тернопільського міськрайсуду від 7 серпня 2006р. відносно ОСОБА_1 - без змін.