Справа № 22-ц - 4833/ 2006р Категорія - про визнання договору дарування недійсним
Головуючий 1 інстанції -Лігус С.М. Доповідач - Кісь П.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 жовтня 2006 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі: головуючого-судді - Кіся П.В., суддів колегії - Кругової С.С., Пилипчук Н.П., при секретарі - Соколовій А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.07.2006 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, яка діє в інтересах неповнолітнього ОСОБА_3, до ОСОБА_4, треті особи - четверта Харківська державна нотаріальна контора, Опікунська рада Орджонікідзевського районного виконавчого комітету м. Харкова про визнання договору дарування та свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними, -
ВСТАНОВИЛА:
В апеляційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.07.2006 року та ухвалити нове рішення.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.07.2006 року позов ОСОБА_2 задоволений. Суд вирішив поновити строки позовної давності для звернення ОСОБА_2 з позовом до суду, визнати недійсним затверджений нотаріусом Девятої Харківської держнотконтори та зареєстрований в реєстрі за НОМЕР_1 договір дарування від 30.10.1992 року, за яким ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_5. квартиру АДРЕСА_1.
Крім того, суд вирішив визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 05.11.1999 року, за яким спадкоємцями майна ОСОБА_5. - квартири АДРЕСА_1 після її смерті, є в рівних частинах - ОСОБА_1., ОСОБА_4 і ОСОБА_3.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, ОСОБА_1. посилається на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими, порушення судом норм процесуального права.
Вказує, що позивач свідомо підписувала договір дарування в жовтні 1992 року, знала про що в ньому йдеться мова. Посилається на те, що судом не було взято до уваги показання викликаних за клопотанням відповідача свідків, які засвідчили факт проживання позивачки у апелянта близька чотирьох років, а тому, висновок суду про те, що ОСОБА_2 весь час проживала в квартирі, яку вона подарувала, заперечується цими поясненнями. На її думку посилання суду на поганий зір позивачки не грунтуються на доказах, суд не врахований той факт, що згідно медичної документації позивачка з часу Вітчизняної війни погано бачить одним оком, а не обома. Питання про дефекти слуху позивачки взагалі судом не досліджувалося в судових засіданнях та в справі немає жодного документа про це.
Крім того, зазначає, що закон не передбачає, як умову договору, наявність родинних відносин між сторонами договору дарування, а сторони та свідки по справі підтвердили, що між позивачем та сім'єю ОСОБА_1. дійсно були дружні, майже родинні відносини.
Вважає, що висновок суду про існування між сторонами договору довічного утримання спростовується поясненнями в судовому засіданні самої позивачки, яка пояснювала, що відповідач не обіцяла про неї піклуватися, нічого їй не обіцяла. Отже, позивач розуміла, що підписує договір дарування.
Вважає, що позивачем не доведений факт обману, а тому рішення суду є необгрунтованим.
Не погоджується з висновком суду про поновлення строку позовної давності, оскільки кожній стороні договору був виданий після укладення його екземпляр, та зокрема, 28.10.1993 року позивач особисто зверталася до нотаріальної контори та отримала копію оспорюваного договору, яку і додала до свого позову.
Звертає увагу, що ОСОБА_2 не могла не знати про укладення договору, і позивач викривлює дійсні обставини справи.
Враховуючи те, що з моменту укладення договору дарування пройшло майже 14 років, . вказує, що поновлення строку позовної давності дарування є незаконним.
В суді апеляційної інстанції підтримала скаргу, а її представник, вона сама і відповідач ОСОБА_4 звернули увагу ще й на ту обставину, що суд розглянув справу без відповідача ОСОБА_3, який є неповнолітнім, мешкає в м.Одинцово Московської області з бабусею ОСОБА_6, яка визнана його опікуном. Суд безпідставно визнав його опікуном ОСОБА_1.
В запереченнях на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без зміни. Вказує, що про дарування вона дізналася лише в травні 2005 року, коли до неї завітав її брат і прочитав текст договору. Вважає, всі твердження апелянта незаконними, безпідставними.
Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, яків були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, а сторони не оспорюють тих фактів, що дійсно, 13.10.1992 року державним нотаріусом 9-ї Харківської державної нотаріальної контори Бочарніковою Г.Є. було посвідчено договір дарування, згідно з умовами якого ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_7., інтереси якої представляла за дорученням її мати ОСОБА_1., прийняла у якості подарунка квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 08.10.1992 року за реєстровим НОМЕР_2, зареєстрованим в Харківському міському БТІ 22.10.1992 р. за НОМЕР_3. (а.с.11,24). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5. померла, а 05.11.1999 року державним нотаріусом 9-ї Харківської ДНК Пендюріною І.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом в рівних частках: її матері ОСОБА_1., її дочці ОСОБА_4 та її сину ОСОБА_3 (а.с.26,25)
Усупереч вимог ст..11, 130, 213 ЦПК України суд першої інстанції постановив рішення, не вирішивши питання про склад осіб, які повинні брати участь у справі, не визначивши факти, які необхідно встановити для вирішення спору.
З тексту договору дарування квартири і довідки вбачається, що за умовами договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 заплатила лише 50% вартості квартири, а решту суми повинна була сплатити в розстрочку до 08.10.1997 р. Це зобов'язання прийняла на себе обдарована ОСОБА_5. Суд не з'ясував підстави набуття права власності ОСОБА_2 на квартиру, не перевірив її доводи в тій частині, що вона квартиру ніколи не купувала, не продавала і не дарувала. Також судом не перевірені доводи відповідачів та їх представника в тій частині, що 28.10.1993 року, тобто через рік після укладення спірного договору дарування квартири, ОСОБА_2 зверталась до 4-ї Харківської ДНК, де на її прохання було посвідчено вірність договору дарування квартири і де вона отримала посвідчені нотаріусом копії вказаного договору. Суд також не з'ясував яким чином погіршення зору обох очей ОСОБА_2 у серпні 1998 року вплинуло на укладення договору дарування квартири у 1992 році, не і не дав правової оцінки факту ненадання позивачем та його представником медичних документів щодо стану органу слуху ОСОБА_2, взявши за віру посилання на поганий слух позивача.
Така неповнота з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, суттєво впливає на вирішення спору, однак суд апеляційної інстанції позбавлений можливості самостійно усунути вказані недоліки, оскільки судом першої інстанції допущені і інші порушення процесуального закону, що тягне безумовне скасування постановленого ним рішення.
Згідно з п.З ч.1 ст. 311 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутністю будь-кого з осіб, які беруть участь у справі, належним чином не повідомлених про час і місце судового засідання.
З матеріалів справи вбачається, що, дійсно, суд першої інстанції, усупереч вимог ч.6 ст. 129, ч.1 ст. 158 ЦПК України, не з'ясував вік відповідача ОСОБА_3., жодного разу не викликав його в судове засідання, розглянув справу без нього, без його представника і своїм рішенням позбавив неповнолітнього ОСОБА_3. права власності на жиле приміщення. З пояснень відповідачів випливає, що ОСОБА_1. ніколи не призначалась опікуном неповнолітнього ОСОБА_3. Матеріли справи також не містять даних про визнання ОСОБА_1. опікуном ОСОБА_3, який проживає в м.Одинцово Московської області з матір'ю свого батька.
Відповідно до вимог п.1 ч.1 ст. 169 ЦПК України суд повинен був відкласти розгляд справи в межах строків, встановлених статтею 157 ЦПК України, оскільки в судове засідання не з'явились неповнолітній ОСОБА_3. та його представник з повноваженнями, передбаченими п.З ч.1 ст.42 ЦПК України, про яких не було відомостей, що їм вручено судові повістки.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.З ч.1 ст.311, ст.ст. 313, 314, ,317,319 ЦПК України, судова колегія ,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 11.07.2006 року скасувати, а справу направити до того ж суду на новий розгляд у іншому складі суду.
Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня її проголошення.