/0550/1113/2012
2/0248/12/2013
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 лютого 2013 року Харцизький міський суд Донецької області в складі:
головуючого судді Ткаченко Л.Я.
при секретарі М’якінченко В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харцизьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним кредитного договору № 11146118000 від 25.04.2007 року,-
ВСТАНОВИВ:
Позивачка у квітні 2012 року звернулася до суду з позовом до відповідача про визнання частково недійсним кредитного договору, та просить суд визнати частково недійсним кредитний договір №11146118000 від 25.04.2007 року у частині пункту 1.1. кредитного договору – визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті у сумі: 15000 доларів США, у інших частинах оспорюваний договір та у цілому залишити дійсним.
Позов мотивує тим, що держава, встановлюючи законами України засади створення і функціонування грошового та кредитного ринків (пункт 1 частини другої статті 92 Конституції України), має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і охоронюваними законом правами та інтересами споживачів їх кредитних послуг. Держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об'єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому кредитні послуги. Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб'єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Зазначає, що сторони оспорюваного договору, відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України, як передбачає ч.1 ст. 215 ЦК України, не додержувались у момент вчинення правочину вимог ст. 203 ЦК України, а саме частини першої вказаної статті, що вимагає визнання недійсною частини договору, адже це дозволяють правила ст. 217 ЦК України. Отже, у момент вчинення правочину сторони припустили виникнення суперечливостей змісту правочину ЦК України, які полягають у наступному: Сторони порушили свободу договору, адже у супереч статтям: 6 та 627 ЦК України визначали умови оспорюваного договору без урахування вимог ЦК України. Сторони оспорюваного договору порушили вимогу частини 1 статті 524 ЦК України - виражати зобов'язання, бо не виразили зобов'язання, адже натомість у оспорюваному договорі визначили грошовий еквівалент зобов'язання у іноземній валюті. Права та обов’язки, що відповідно ст. 11 ЦК України виникають з оспорюваного правочину, банк не виконав, зокрема обов’язок виражати грошове зобов’язання не у доларах США, а у гривнях – не виконано. Сторони оспорюваного правочину порушили ч. 1 ст. 628 ЦК України, яка вимагає, щоб зміст договору складали умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, зокрема ч. 1 ст. 524 ЦК України: «Зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні». Сторони оспорюваного правочину використовували у момент вчинення оспорюваного договору іноземну валюту, як засіб платежу або застави, зокрема визначали у іноземній валюті грошовий еквівалент зобов'язання, але вказане використання іноземної валюти як засобу платежу або застави потребує наявності у сторін індивідуальної ліцензії, бо саме це вимагає підпункт «Г» пункту 4 статті 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а наявна генеральна ліцензія у сторін оспорюваних договорів є необхідною для інших випадків та є недостатньою для даного випадку, отже порушено статтю 227 ЦК України. Статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів», надання (отримання) споживчих кредитів в іноземній валюті на території України забороняється. Використання вказаної заборони, як засобу захисту прав позивача, обумовлено вимогами частини 2 статті 5 ЦК України, адже вказана заборона пом'якшує та скасовує цивільну відповідальність особи позивача на 60% з причини подорожчання забороненої до використання іноземної валюти для надання та отримання споживчих кредитів, отже стаття 11 закону «Про захист прав споживачів» має зворотню дію у часі у даному випадку. Також позивачка вказує, що рішенням КСУ у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) м. Київ Справа N 1-26/2011 10 листопада 2011 N 15-рп/2011, яке має преюдиціальне значення для судів при розгляді справ, вирішено, що заборона ст. 11 закону «Про захист прав споживачів» визначати або виражати зобов’язання у іноземній валюті поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором №11146118000 від 25.04.2007 року про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладання, так і виконання такого договору.
В судовому засіданні позивачка та представник позивачки підтримали позовні вимоги у повному обсязі, надали пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві та просили суд позов задовольнити.
Представник відповідача надав суду заяву про застосування судом позовної давності, у якій просить суд застосувати позовну давність до позовної заяви ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним кредитного договору, оскільки з моменту укладення спірного договору до моменту подання вказаної позовної заяви пройшло більше п’яти років. Крім того, надав заперечення на позовну заяву, у якому вказує, що зазначений позов не підлягає задоволенню з наступних підстав: по-перше, в тексті кредитного договору вбачається, що він містить всі умови, передбачені ч.2 ст. 345 ГК України, відповідно до якої кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту. Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Статтями 6 та 627 ЦК України визначено свободу договору, у вигляді того, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. При цьому зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Сутність свободи договору розкривається насамперед через співвідношення актів цивільного законодавства і договору: сторони мають право врегулювати ті відносини, які не визначені у положеннях актів цивільного законодавства, а також відступати від положень, що визначені цими актами, і самостійно врегулювати свої відносини, крім випадків, коли в актах законодавства міститься пряма заборона відступів від передбачених ними положень або якщо обов’язковість положень актів цивільного законодавства випливає з їхнього змісту чи суті. Таким чином, вважає, що посилання Позивача (позичальника) на ту обставину, що він вимушений був укласти кредитний договір на невигідних для себе умовах та на те, що договір не містить умов, які передбачені законодавством, є безпідставними та необґрунтованими. По-друге вказує, що відповідно до ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов’язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.2 ст. 198 ГК України грошові зобов’язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб’єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов’язань виражених у іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону. Законодавчими актами, що встановлюють право банку здійснювати операції в іноземній валюті є: ЗУ «Про банки і банківську діяльність», Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ЗУ «Про ОСОБА_3 банк України». Зазначені нормативні акти визначають, що банк має право здійснювати свою діяльність на підставі виданої НБУ ліцензії. 28 жовтня 1991 р. НБУ видано АТ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, та письмовий дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями. Відповідно до Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» індивідуальні ліцензії видаються на операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, а оскільки чинним законодавством не встановлені будь-які обмеження чи вимоги щодо сум та термінів кредитів в іноземній валюті, які надаються або залучаються резидентами України, ОСОБА_3 не має зобов’язань щодо отримання індивідуальних ліцензій НБУ для надання кредитів в іноземній валюті резидентам. Таким чином, ОСОБА_3 має право на постійній основі здійснювати діяльність з надання кредитів в іноземній валюті на підставі отриманої від НБУ ліцензії та генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій без отримання індивідуальної ліцензії. Так, оскільки АТ «УкрСиббанк» отримав банківську ліцензію та письмовий дозвіл на право здійснювати операції з валютними цінностями, що є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», тому використання Банком і позичальником іноземної валюти як засобу платежу за Кредитним договором відповідає вимогам чинного законодавства, а значить висновки Позивача про обов’язковість отримання Банком або позичальником індивідуальних ліцензій НБУ для здійснення валютних операцій є безпідставними. Крім того, представник відповідача звертає увагу, що 29 березня 2010 року Харцизьким міським судом Донецької області по справі за позовом АТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором було прийняте рішення, яким позов було повністю задоволено. Вказане рішення набрало чинності 09.04.2010 року. Тобто судом вже надавалась правова оцінка умов кредитного договору. На підставі викладеного просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до АТ «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним кредитного договору в повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи викладені у запереченні на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд знаходить позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, в судовому засіданні було встановлено, що 25 квітня 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №11146118000, згідно з яким позивачу були надані кредитні кошти в іноземній валюті в сумі 15 000, 00 (п'ятнадцять тисяч) доларів США, 00 центів, що на день укладання Кредитного договору еквівалентно сумі 75750,00 (сімдесят п’ять тисяч сімсот п’ятдесят) гривень 00 копійок, на строк з 25 квітня 2007 року по 25 квітня 2017 року зі сплатою відсотків в розмірі 13,5 %. Згідно п. 1.4 Кредитного договору цільове призначене кредиту – споживчі потреби. Згідно пунктів 1.2.2., 1.3.4. Кредитного договору позичальник зобов’язався повернути Банку кредит у повному обсязі в термін встановлений Графіком погашення кредиту (Додаток № 1 до Договору), але в будь-якому випадку не пізніше 25 квітня 2017 року, якщо тільки не застосовується інший термін повернення кредиту, встановлений на підставі додаткової угоди Сторін або до вказаного Банком терміну достроково. Строк сплати процентів було встановлено з 01 по 25 число (включно) кожного місяця, наступного за тим, за який були нараховані Банком такі проценти (а.с. 3-7).
З наданої позивачкою копії свідоцтва про шлюб серії 1-НО № 253781 виданого 03 вересня 2011 року Відділом державної РАЦС Харцизького міського управління юстиції у Донецькій області, вбачається, що ОСОБА_1 змінила прізвище на «Ханіна» (а.с. 9).
28 жовтня 1991 р. ОСОБА_3 банком України видано АКІБ «УкрСиббанк» банківську ліцензію №75 на право здійснювати банківські операції, в тому числі щодо розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, а також письмовий дозвіл № 75-2 від 24 грудня 2001 р. на право здійснювати операції з валютними цінностями (а.с. 79-81).
Відповідно до Статуту ПАТ «УкрСиббанк», затвердженого Загальними зборами акціонерів АТ «Укрсиббанк» 25 листопада 2011 року, 27 жовтня 2009 року АКІБ «УкрСиббанк» у зв’язку з приведенням своєї діяльності у відповідность до норм Закону України «Про акціонерні товариства» змінив своє найменування на ПАТ «УкрСиббанк», яке виступає правонаступником усіх прав та зобов'язань АКІБ «УкрСиббанк». Заміна свідоцтва про державну реєстрацію у зв’язку зі зміною найменування юридичної особи відбулася 18.12.2009 року.
Згідно ст. 60 ЦПК України 1. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
2. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
3. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
4. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
29 березня 2010 року Харцизьким міським судом Донецької області по справі за позовом АКІБ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором було прийняте рішення, яким позов було задоволено повністю, при чому в описовій частині рішення зазначено, що відповідачі надали суду заяву, в якій визнали позов у повному обсязі . Таким чином, позивачка визнавала вимоги договору, про надання їй кредиту у валюті США, зустрічний позов про визнання договору кредиту №11146118000 від 25 квітня 2007 року до суду не подавала. (а.с. 82).
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та закону. Нормами ст. ст. 610-611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом наслідки.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний закон не встановлює обмежень щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ст. 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто відповідно до законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання та валютного контролю є Декрет КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
При цьому ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» установлено, що кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Статті 47 та 49 цього Закону визначають операції банків із розміщення залучення коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
Відповідно до ст. 5 зазначеного Декрету КМУ операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ. Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями згідно з п. 2 ст. 5 цього ж Декрету.
Аналізуючи наведені норми матеріального права, суд дійшов до висновку, що банк як фінансова установа, отримавши в установленому законом порядку банківську ліцензію та відповідний письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями, який є генеральною ліцензією на валютні операції, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Щодо вимог підп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ, який передбачає наявність індивідуальної ліцензії на надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, то на даний час законодавством не встановлено межі термінів і сум надання або одержання кредитів в іноземній валюті. Ця обставина не дозволяє стверджувати, що режим індивідуального ліцензування поширюється на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам.
Така ж позиція викладена у листі ОСОБА_3 банку України від 29.05.2001 р. № 28-313/2178, де зазначається, що на даний момент вимоги або будь-які обмеження щодо граничного розміру сум та термінів повернення кредитів в іноземній валюті, що залучаються або надаються резидентами України, що діють законодавством не встановлені, тому здійснення резидентами операцій з одержання або надання кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії національного банку Україна.
Відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі НБУ індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою Правління НБУ від 14 жовтня 2004 року № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).
Таким чином, за відсутності нормативних умов для застосування режиму індивідуального ліцензування щодо вказаних операцій єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами ст. 5 Декрету КМУ є наявність у банку генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій, отриманої в установленому порядку, тобто отримання письмового дозволу НБУ на операції, пов'язані з іноземною валютою.
У разі наявності в банку відповідної генеральної ліцензії або дозволу НБУ здійснення кредитних операцій у валюті не суперечить вимогам чинного законодавства України.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 21 березня 2011 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів, які повинні судову практику привести у відповідність до його рішення.
Так, наявність у ПАТ «УкрСиббанк» (АКІБ «УкрСиббанк») Генеральної ліцензії № 75 від 28 жовтня 1991 року на здійснення валютних операцій, отриманої у встановленому порядку, та письмового дозволу № 75-3 ОСОБА_3 банку України, дозволяє ПАТ «УкрСиббанк» здійснювати валютні операції і укладати відповідні кредитні договори.
Це також узгоджується і з роз'ясненням, наданим в п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року № 5, в якому зазначено що, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, сплата процентів за кредитом не потребують наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу у жодної зі сторін кредитного договору.
Крім того, відповідно до статті 36 Закону України «Про ОСОБА_3 України» офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється ОСОБА_3 Банком України.
Валютні курси, як зазначено у частині першій статті 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», встановлюються ОСОБА_3 Банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
Поряд з цим, згідно Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого Постановою Правління ОСОБА_3 Банку України від 12 листопада 2003 року № 496, офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема до долару США, установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют за станом на останню дату.
Отже, незмінність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.
Укладаючи спірний кредитний договір в іноземній валюті, сторони приймали на себе певні ризики, на випадок зміни валютного курсу та в момент укладення договору не мали будь-яких законних підстав вважати, що зміна встановленого валютного курсу не настане.
Виходячи із змісту статей 1046, 1054 ЦК України відповідальність за валютні ризики лежить саме на позичальнику.
Відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання, як це передбачено статтею 617 ЦК України.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання (стаття 625 ЦК України).
Враховуючи вищенаведене суд вважає, що кредитний договір №11146118000 від 25.04.2007 року у частині пункту 1.1. кредитного договору – визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті у сумі: 15000 доларів США, відповідає чинному законодавству України, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання частково недійсним кредитного договору №11146118000 від 25.04.2007 року у частині пункту 1.1. кредитного договору – визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті у сумі: 15000 доларів США, у інших частинах оспорюваний договір та у цілому залишити дійсним, слід відмовити.
Крім того, суд вважає, що позивачка пропустила без поважних причин встановлений законом трирічний строк звернення до суду з позовом про визнання частково недійсним кредитного договору і у суду немає ніяких правових підстав на його поновлення відносно позивачки.
Таким чином, суд вважає, що підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним кредитного договору немає, а тому вказаний позов не підлягає задоволенню.
Керуючись Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», Законом України «Про банки і банківську діяльність», Постановою Правління ОСОБА_3 банку України від 17 липня 2001 р. №275 Про затвердження Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на використання окремих операцій, ст.ст. 5, 16, 192, 203, 215-217, 524,533, 525-526, 530, 553-554, 611, 612, 628, 651-652, 1054 ЦК України, ст.10,60,61, 79,81, 88, 212-215, 224, 360-7 ЦПК України суд, -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання частково недійсним кредитного договору № 11146118000 від 25.04.2007 року у частині п.п.1.1.- визначення грошового еквіваленту зобов’язання у іноземній валюті в сумі 15000 доларів США - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області через Харцизький міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: