Справа № 22-ц -2387- 2007р. Головуючий
Категорія: поновлення на роботі 1 інстанції Козирєва Г.М.
Доповідач Кірсанова Л.І.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
" 02 " липня 2007 р. судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:
Головуючого - Карімової Л.В.
Суддів - Кірсанової Л.І.
Зазулинської Т. П.
При секретарі Коваленко Д.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні в місті Харкові цивільну справу
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Харківського районного суду Харківської області від " 10" травня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління освіти та науки Харківської облдержадміністрації, Харківського обласного науково - методичного інституту безперервної освіти, третя особа ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
встановила:
В липні 2005 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 1988 року по 15 вересня 2000 року він працював в Харківському обласному інституті удосконалення вчителів (ХОІУВ). Згідно наказу Головного управління освіти та науки Харківської облдержадміністрації № 211 від 29.05.2000 року відповідно із розпорядженням Харківської облдержадміністрації (ХОДА) Харківський інститут удосконалення вчителів ліквідовано та на його базі створено Харківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та менеджменту (ХОІППОМ). Згідно цього ж наказу в зв'язку з ліквідацією Харківського обласного інституту удосконалення вчителів 15 серпня 2000 року його звільнили з посади старшого викладача відповідно до ст. 40 п.1 КЗпП України, як і всіх інших працівників. При ознайомленні з матеріалами справи за скаргою на неправомірні дії Харківського обласного науково - методичного інституту безперервної освіти в Київському районному суді м. Харкова він виявив довідку обласного Управління статистики від 21.02.05 року, згідно якої ХОІУВ станом на 03.03.2005 року не ліквідовано і його не виключено з реєстру юридичних осіб. Оскільки ХОІУВ фактично не ліквідовано, ОСОБА_1 вважає його звільнення незаконним та просив поновити його на роботі в Харківському обласному інституті удосконалення вчителів на посаді старшого викладача .Також просив зобов'язати Головне управління освіти та науки Харківської облдержадміністрації, Харківський обласний науково - методичний інститут безперервної освіти та третю особу ОСОБА_2 ( яка була на час звернення з позовом заступником голови ХОДА, а на час звільнення начальником ГУОН ХОДА, зараз з 23.11. 2005 року вона звільнена) солідарно виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу, яка згідно його розрахунків станом на 23. 02. 2006 року складає 69843, 20 грн., а на день розгляду справи районним судом 72887 грн. та моральну шкоду, яку остаточно оцінив на час розгляду справи районним судом у сумі 140000 грн. і витрати на правову допомогу у сумі 3000 грн.
Представники відповідачів - Головного управління освіти та науки ХОДА та Харківського обласного науково методичного інституту безперервної освіти позов не визнали. Зазначили, що наказом Управління освіти на науки ХОДА № 211 від 29.05. 2000 року було ліквідовано Харківський обласний інститут удосконалення вчителів та утворено Харківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та менеджменту, який наказом Головного управління освіти і науки ХОДА № 235 від 12. 06. 2001 року теж ліквідовано і утворено Харківський обласний науково - методичний інститут безперервної освіти, які не є правонаступниками ліквідованого 29. 05.2000 року Харківського обласного інституту удосконалення вчителів. З
моменту ліквідації останній не функціонував, немає його адміністрації , штату, кошторисів, Той факт, що ліквідаційна комісія не до кінця виконала свої обов'язки й не виключила його з державного реєстру, не є підставою для поновлення позивача на роботі. При звільненні позивача та інших працівників ліквідованої установи дотримано законодавства при вивільненні працівників і усіх передбачених законодавством гарантій.
Третя особа ОСОБА_2 була належним чином повідомлена районним судом про день та час слухання справи, але у судове засідання не з'явилася. Районний суд вважав за можливе слухати справу у її відсутності.
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 10 травня 2006 року ОСОБА_1 в позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність та неповне з'ясування обставин справи, просить рішення скасувати та постановить нове рішення про задоволення його позовних вимог. Зазначив, що оскільки немає доказів, що ХОІУВ ліквідовано, його звільнення є незаконним. Більш того, зазначає, що адміністрація не мала права використовувати термін „звільнення", так як відповідно до ст. 40 КЗпП України адміністрація мала право розірвати з ним трудовий договір. Звільнення, на його думку, є видом стягнення за порушення трудової дисципліни. Крім того, зазначив, що при розгляді справи мали місце порушення процесуального закону. Суд не провів попереднє судове засідання та знищив ряд записів судового засідання технічними засобами. Оскільки він просив скасувати рішення суду та поновити його на роботі, збільшив вимоги в частині стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу до 108145 грн. та моральної шкоди до 216290 грн.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі на посаді старшого викладача ХОІУВ, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з того, що ХОІУВ ліквідовано, припинено його функціонування, весь особовий склад його робітників, у тому числі і ОСОБА_1, звільнено за ст. 40 п. 1 КЗпП України законно. Крім того, звільнення ОСОБА_1 з роботи в зв"язку з ліквідацією ХОІУВ не порушує його прав і тому відсутні підстави для поновлення його на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
Такий висновок суду відповідає обставинам справи та вимогам закону.
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 з 1988 року по 15 серпня 2000 року працював старшим викладачем Харківського обласного інституту удосконалення вчителів, який наказом Управління освіти та науки №211 від 29.05. 2000 року ліквідовано ( а. с. 8-12). На його базі спочатку було створено Харківський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти та менеджменту, потім його теж було ліквідовано наказом цього ж управління № 235 від 12. 06. 2002 року та створено Харківський обласний науково - методичний інститут безперервної освіти ( а. с. 90 -92, 94) Це підтверджується поясненнями сторін у судовому засіданні як суду першої так і апеляційної інстанції та письмовими доказами, які є в матеріалах справи. Так, з повідомлення Державного архіву Харківської області Харківської обласної державної адміністрації № 01-12/443 від 13. 06. 05 р. вбачається, що в зв'язку з ліквідацією Харківський обласний інститут удосконалення вчителів передав на зберігання до Держархіву Харківської області 20 жовтня 2003 року документи основної діяльності інституту. Документи з особового складу зберігаються у ТОВ „ Науково - виробничому сервісному центрі „Харківський народний архів" ( а. с. 125).
Відповідно до ст. 40 п.1 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначний строк, може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у разі ліквідації підприємства, установи, організації.
Судом першої інстанції при вирішенні спору про обгрунтованість звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 40 КЗпП України перевірено і встановлено, що ХОІУВ припинено діяльність у зв"язку з чим і звільнені його працівники, що не оспорювалося ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції. Судом також з'ясовано, що звільнення позивача провадилося з наданням гарантій, пільг і
компенсацій, передбачених главою 111- А цього Кодексу. Той факт, що ліквідований інститут не виключено з державного реєстру не є підставою в поновленні ОСОБА_1 на роботі, оскільки фактично інститут не існує і не функціонує.
Відповідно до п. 19 або. З постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 1992 року „ Про практику розгляду судами трудових спорів" при ліквідації підприємства ( установи організації) правила п. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. У цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
За таких обставин судова колегія не вбачає підстав для поновлення ОСОБА_1 на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Зазначення ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що звільнення є видом стягнення за порушення трудової дисципліни і тому звільнення його у зв"язку з ліквідацією інституту є незаконним, не твердиться на законі, так як ч.2 ст. 40 КЗпП України передбачає і розірвання трудового договору у вигляді звільнення.
Також безпідставним є посилання позивача про порушення ст. 130 ЦПК України стосовно не проведення попереднього судового засідання. Дана норма закону застосовується з 1.09.2005 року - з часу вступу в дію ЦК України 2004 року. Між тим, позовна заява надійшла до суду 11 липня 2005 року та призначена до розгляду на підставі ст. 147 ЦПК України 1963 року.
Твердження ОСОБА_1 про знищення ряду записів судового засідання є надуманим та нічим не обґрунтоване. В матеріалах справи містяться довідки суду першої інстанції про те, що виготовити журнал судового засідання від 17.04.06 р. , від 11. 08. 06 р. та від 27.03.07 р. не можливо у зв"язку з технічними причинами а. с 88, 125, 106). З листа голови Харківського районного суду Харківської області Вяткіну С. В. від 25. 01. 06 року убачається, що на той час технічні недоліки виправлені і журнали судових засідань можуть бути надруковані ( а. с. 186). В зв"язку з цим ухвалою апеляційного суду від 27 листопада 2006 року справа була повернута до районного суду для належного оформлення та роздрукування журналів судових засідань ( а. с. 189-190).
04. 04. 2007 року справа повернута до апеляційного суду з роздрукованими журналами судового засідання від 17.04. 2006 року, 11.08.20056 року. ( а. с. 194-195). З акту від 27.03.07 р. вбачається, що роздрукувати журнал судового засідання від 10.05. 2006 року неможливо по технічним причинам, так як під час звукозапису даної справи виник невиправний збій кодування формату запису журналу судового засідання, аудіо записи залишилися не пошкодженими. За таких обставин твердження ОСОБА_1 про підробку записів та їх знищення є не обґрунтованим т а спростовується вище зазначеним.
Зазначення апелянта про порушення процесуального закону у зв"язку з тим, що судом першої інстанції виготовлені протоколи судового засідання замість журналу судового засідання (а. с. 27-29, 44- 49) є надуманим . Відповідно до п. 5.10 Інструкції про порядок фіксування судового процесу технічними засобами у загальних судах України від 24.09.2004 року № 161/04 у разі застосування цифрового магнітофона „Тритон" журнал судового засідання ведеться іншими способами. За таких обставин ведення протоколу судового засідання не суперечить вимогам вказаної Інструкції.
Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 висновків суду першої інстанції не спростовують.
Рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням вимог матеріального та процесуального права, що є підставою відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення без змін.
Керуючись ст. 303, 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України судова колегія,
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Рішення Харківського районного суду Харківської області від 10 травня 2006 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців з дня набрання цією ухвалою законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.