УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2013 р. Справа № 9104/111190/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Носа С.П.,

суддів - Рибачука А.І., Яворського І.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області на постанову Любешівського районного суду Волинської області від 10 березня 2011 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання неправомірними дій і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії, -

ВСТАНОВИВ:

14 лютого 2011 року Любешівським районним судом Волинської області зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання дій відповідача щодо відмови в перерахунку пенсії неправомірними, зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплачувати призначену пенсію згідно з ст. 50, ч. 4 ст. 54, ч. 3 ст. 67, Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з лютого 2008 року.

В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивача віднесено до 1-ої категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, а згідно із довідкою серії ВЛН № 005189 визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання, пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС. Згідно із ст. 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, віднесеним до 1 категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС та які є інвалідами ІІІ групи, призначається щомісячна додаткова пенсія у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а відповідно до ст. 54 цього ж Закону, розмір пенсій для таких осіб не може бути нижчим 6-ти мінімальних пенсій за віком. Розмір нарахованої та виплаченої позивачу пенсії є значно меншим ніж передбачено ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що в свою чергу є порушенням його конституційних прав та свобод.

Ухвалою Любешівського районного суду Волинської області від 15 лютого 2011 року позовні вимоги позивача в частині, за період з лютого 2008 року по 13 серпня 2010 року - залишено без розгляду.

Постановою Любешівського районного суду Волинської області від 10 березня 2011 року позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області про визнання неправомірними дій і зобов'язання провести перерахунок та виплату пенсії задоволено. Визнано неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі щодо перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком з 14 серпня 2010 року по 10 березня 2011 року з урахуванням положення ч. 3 ст. 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та проведених виплат. В решті позовних вимог відмовлено.

Зазначену постанову мотивовано тим, що нарахування пенсії відповідачем здійснюється без дотримання вимог ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем - Управлінням Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області зазначено, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, діяв в межах наданої компетенції та у відповідності до вимог законодавства, зокрема постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654.

Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, суд, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності, в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що ОСОБА_1 визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з наслідками аварії на ЧАЕС та віднесено до 1-ої категорії постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС.

Частиною 2 ст. 3 Конституції України встановлено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти дише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У ч. 3 ст. 22 Конституції України зазначено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Частиною 1 ст. 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Нормами ст. 49 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» передбачено пенсії особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», пенсії, що призначаються інвалідам ІІІ групи, які отримали інвалідність внаслідок Чорнобильської катастрофи, не можуть бути нижчими за 6 мінімальних пенсій за віком, а відповідно до ст. 50 даного Закону додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, інвалідам ІІІ групи, віднесеним до першої категорії, виплачується у розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком. Порядок обчислення пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання пов'язаного з Чорнобильською катастрофою, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно із пп. пп. 12, 15 п. 28 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» внесено зміни до ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: розмір пенсії особам віднесеним до І категорії, які є інвалідами ІІІ групи внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи встановлено в розмірі 15 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (ст. 50); розмір пенсії для осіб, щодо яких встановлено зв'язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими для інших інвалідів, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою по третій групі інвалідності 110 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (ст. 54).

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року у справі № 1-28/2008, визнано неконституційними зазначені положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», тому з 22 травня 2008 року позивач має право на отримання пенсії в розмірах, визначених ст. ст. 50, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Згідно із положеннями частини 4 ст. 9 КАС України, у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, за конституційними нормами, виходячи з пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру пенсій позивача слід застосовувати не постанови Кабінету Міністрів України, оскільки останні істотно звужують обсяг встановлених законом прав позивача, а ч. 1 ст. 50 та ч. 4 ст. 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Надання законодавцем Кабінету Міністрів України права визначати порядок виплат особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не означає, що останній, встановлюючи такий порядок, може допустити звуження змісту та обсягу прав таких осіб, встановлених цим же Законом. Тобто, Кабінет Міністрів України повинен був встановити зазначений порядок, не порушуючи положень цього Закону.

Із змісту статей 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» випливає, що під час визначення розміру пенсії та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, за основу їх нарахування береться мінімальна пенсія за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком встановлений абзацом першим частини першої ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій призначених згідно з цим Законом.

Однак, наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання пенсії і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтями 50 та 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», яка набрала чинності 31 жовтня 2006 року, у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, підвищується розмір пенсії, визначений відповідно до статті 54 цього Закону, а також розмір додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, віднесеним до 1, 2, 3, 4 категорій, та розмір щомісячної компенсації сім'ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи. Перерахунок пенсії здійснюється з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму.

Аналіз зазначеної норми, яка є імперативною, свідчить, що підставою для перерахунку пенсії є встановлення нового розміру прожиткового мінімуму, і цей перерахунок здійснюється з дня встановлення цього мінімуму.

Відповідно до частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсій за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Оскільки позивачу слід визначати пенсію виходячи з мінімальної пенсії за віком, яка встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, то в разі збільшення розміру цього прожиткового мінімуму перерахунок пенсії позивачеві повинен проводитись виходячи з нового розміру мінімальної пенсії за віком.

Крім того, слід зазначити, що, відповідно до положень указу Президента України «Про Положення про Пенсійний фонд України» № 384/2011 від 06 квітня 2011 року та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України» № 1261 від 24 жовтня 2007 року, призначення та перерахунок розміру пенсії належить до компетенції органів Пенсійного фонду України, тому суд не має повноважень самостійно визначати розмір пенсії, яку належить нарахувати та виплатити позивачу, а може лише зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити пенсію відповідно до вимог законодавства, що вірно враховано судом першої інстанції.

Відповідно до п. 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 квітня 2002 р. № 8-2 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 березня 2008 р. за № 209/14900, одним із основних завдань управління є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством.

На думку суду першої інстанції стосовно зобов»язання до нарахування та перерахунку пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю в подальшому, на чому наполягає позивач, то дана вимога є неправомірною, оскільки предметом судового захисту можуть бути тільки порушені, невизнані чи оспорювані права, відтак визнання наявності чи відсутності будь-якого роду прав в майбутньому є неможливим - з чим суд апеляційної інстанції погоджується.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно із ст. 8 КАС України адміністративний суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.

У своєму рішенні в справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції визнає, що судом першої інстанції, при вирішенні даного публічно-правового спору, правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись, ст. ст. 158-160, 1832, 195, 197, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Любешівському районі Волинської області залишити без задоволення, а постанову Любешівського районного суду Волинської області від 10 березня 2011 року в справі № 2а-446/10 - без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя: С.П. Нос

Судді: А.І. Рибачук

І.О. Яворський