АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 лютого 2013 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Міцнея В.Ф., Савчук М.В.

секретаря: Лисак О.А.

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за апеляційною скаргою ОСОБА_3, який діє в інтересах та за довіреністю ОСОБА_4, на рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2012 року, -

ВСТАНОВИЛА :

У вересні 2012 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу в сумі 220 000 грн..

Посилався на те, що 07 квітня 2006 року він позичив відповідачу 220 000 грн., про що отримав від нього розписку.

Вказував на те, що в липні 2012 року його представником направлено ОСОБА_4 претензію з проханням добровільно повернути борг на суму 220000 грн., в якій просив повернути борг, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Рішенням Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 борг в розмірі 220 000 гривень.

Вирішено питання про судові витрати.

На рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2012 року представник відповідача ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2012 року, скасувати ухвалу Хотинського районного суду Чернівецької області від 17 жовтня 2012 року, скасувати

___________________________________________________________________

22ц-265/13 р. Головуючий у 1-й інстанції Єфтеньєв О.Г.

Категорія:19/27 Доповідач Литвинюк І.М.

рішення Хотинського районного суду Чернівецької області та постановити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Стягнути з позивача судові витрати.

Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права.

В апеляції заперечує проти задоволення позовних вимог з підстав значного пропуску позивачем встановленого законом строку позовної давності для звернення до суду. Також зазначає про порушення судом норм процесуального права при постановленні ухвали суду від 05 жовтня 2012 року про залишення позовної заяви без руху та ухвали суду від 17 жовтня 2012 року про відкриття провадження у даній справі.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що стороною зобов'язання, а саме позикодавцем, є позивач по справі. Позивач ОСОБА_1 направив відповідачу письмову претензію про повернення боргу в сумі 220 000 грн., яку ОСОБА_4 отримав 18 липня 2012 року. А тому строк позовної давності по виконанню зобов'язання з повернення боргу на момент звернення з вказаним до суду позовом не сплив.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимого ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Позика, надана за договором безпроцентної позики, може бути повернена позичальником достроково, якщо інше не встановлено договором.

Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що 07 квітня 2006 року ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_5 грошові кошти в сумі 220 000 грн., що підтверджується наданою розпискою.

Строк повернення боргу за договором позики в розписці не вказаний.

Також встановлено, що «ОСОБА_1» - це переклад з єврейського «ОСОБА_1», а тому судом вірно зазначено, що «ОСОБА_1» та «ОСОБА_1» - це одна й та сама особа.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч.ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За зобов'язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред'явити вимогу про виконання зобов'язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, в липні 2012 року представником позивача ОСОБА_4 було направлено претензію про виконання зобов'язання відповідно до розписки протягом 15 календарних днів. Вказаний лист відповідач отримав 18 липня 2012 року, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в даній справі.

Однак, відповідач ОСОБА_4 не виконав свої зобов`язання за договором позики, а тому ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про повернення боргу.

В даному випадку, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатися про порушення свого права, тобто в 2012 році.

Твердження апелянта про те, що з вимогою про повернення боргу позивач звертався до відповідача 06 липня 2006 року, а останній раз - 25 серпня 2007 року і остаточно переконався в тому, що відповідач позику йому не поверне, і з цього часу слід обчислювати початок перебігу строку, є безпідставними.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, неодноразові розмови ОСОБА_1 з ОСОБА_4 з приводу боргових зобов»язань останнього, не можна вважати моментом пред»явлення вимоги, оскільки ОСОБА_4 обіцяв виконати зобов»язання, а позивач відстрочував і надавав пільговий строк для повернення боргу, а тому у ОСОБА_1 на той момент не виникало підстав вважати, що його права та інтереси порушені.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що строк позовної давності звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про повернення боргу ОСОБА_4 за договором позики позивачем не пропущений.

Крім скасування оскаржуваного рішення, апелянт просить скасувати ухвалу від 05 жовтня 2012 року про залишення позовної заяви без руху, та ухвалу від 17 жовтня 2012 року, якою відкрито провадження у справі.

Враховуючи, що оскаржувані відповідачем ухвали не входять до визначеного ст. 293 ЦПК України переліку ухвал, які підлягають оскарженню в апеляційному порядку окремо від рішення суду, то відповідно до ч. 2 ст. 293 ЦПК України, слід вважати, що відповідач скористався своїм правом і включив заперечення на ці ухвали до апеляційної скарги на рішення суду.

Колегія суддів вважає, що ці доводи не є підставою для скасування рішення, оскільки вони спростовуються вимогами закону, а саме, вимогами ст.ст. 292, 293, 307, ч. 3 ст. 309 ЦПК України. Крім того, до ухвал суду, які не підлягають окремому оскарженню від рішення суду, не застосовуються наслідки розгляду апеляційної інстанції, які передбачені ч.2 статті 307 ЦПК України.

За таких обставин, оскаржуване рішення ухвалено без порушень норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, підстав для скасування рішення суду першої інстанції за наведеними у апеляційній скарзі доводами колегія суддів судової палати не вбачає.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ЦПК України, колегія суддів , -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, який діє в інтересах ОСОБА_4, відхилити.

Рішення Хотинського районного суду Чернівецької області від 27 грудня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: /піцдис/

Судді: /підпис/

З оригіналом згідно: