СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
24 листопада 2006 року | Справа № 2-27/10386-2006 |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Шевченко Н.М.,
секретар судового засідання Льговська Ю.М.
за участю:
представника позивача: не з'явився,
представника відповідача: не з'явився,
прокурора: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 21 серпня 2006 року по справі № 2-27/10386-2006
за позовом Державного підприємства Міністерства оборони України "Євпаторійський авіаційний ремонтний завод" (а/с 16,м. Євпаторія,97400)
до Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим (вул. Дм. Ульянова, 2/40,Євпаторія,97416)
за участю Військового прокурору Євпаторійського гарнізону (вул. Пушкіна, 35, Євпаторія,97427)
про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення частково
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення відповідача про визначення йому податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у частині донарахування податку у сумі 7.264,33грн. і штрафних санкцій –14.528,66грн., усього 21.792,99грн.
Позов обґрунтовано тим, що позивач відшкодовував військовослужбовцям утриманий з їх доходів податок за рахунок коштів, отриманих позивачем від здійснення господарської діяльності, а не за бюджетні кошти.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що позивач виплачував військовослужбовцям доход за рахунок не бюджетних коштів, а коштів, отриманих від господарської діяльності. Відповідачем була здійснена перевірка позивача і донарахований податок у сумі 7.268,23грн. і застосовані штрафні санкції –14.536,46грн.. У порядку адміністративного оскарження це донарахування залишено без змін.
Рішенням місцевого господарського суду позов задоволено, визнано недійсним податкове повідомлення-рішення у частині донарахування податку у сумі 7.268,23грн. і застосування штрафних санкцій –14.536,46грн., з відповідача на користь позивача стягнути судові витрати –85грн. державного мита і 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Судове рішення мотивовано тим, що позивач виплачував доход за користь власних, а не бюджетних коштів; бюджетний закон не є законом про оподаткування, а тому не може встановлювати механізм сплати податків.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, у позові відмовити, тому що воно прийнято з порушенням норм матеріального права.
Заперечень на апеляційну скаргу не надійшло.
У судовому засіданні з 21 до 24 листопада 2006 року оголошувалася перерва, представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача з цими доводами не погодився, прокурор погодився з позицією позивача. Після перерви представники сторін і прокурор у засідання не з’явилися, їх явка не визнана судом обов’язковою.
На підставі статті 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний господарський суд витребував додаткові докази (а.с. 143-153), розглянув справу і встановив наступне.
10 лютого 2006 року заступником керівника Євпаторійської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (правонаступником якої є відповідач –а.с. 73-74) на підставі акту перевірки №19\23-1 від 8 лютого 2006 року прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161701\0 про визначення позивачу податкового зобов’язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 7.268,23грн. і штрафних санкцій –14.536,46грн., усього 21.804,69грн. (а.с. 30), яке є предметом спору у частині донарахування податку 7.264,33грн. і штрафних санкцій –14.528,66грн., усього 21.792,99грн. (а.с. 80-81).
Це податкове повідомлення-рішення було оскаржено у адміністративному порядку, але рішеннями органів податкової служби різних рівнів скарги платника податку залишені без задоволення, вказане нарахування податкового зобов’язання –без змін, про що своєчасно прийняті і направлені позивачу рішення, це сторонами не оспорюється і підтверджується письмовими доказами (а.с. 31-34, 91, 98-102, 143-151).
Після розгляду цих скарг, з метою доведення строків сплати податкового зобов’язання, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення 13 березня 2006 року №0000161701\1 і 23 травня 2006 року №0000161701\2 з визначенням того ж податкового зобов’язання. Ці податкові повідомлення-рішення також є предметом спору у частині донарахування податку у сумі 7.264,33грн. і штрафних санкцій –14.528,66грн., усього 21.792,99грн. (а.с. 96, 152).
З вказаного акту перевірки (а.с. 6-29) слідує, що позивач виплачував військовослужбовцям доход з власних засобів підприємства, з цього доходу податок у сумі 7.264,33грн. не утримувався і до бюджету не перераховувався (а.с. 23).
Однак з наказів по особовому складу (а.с. 82-87), відомості про нарахування та виплату військовослужбовцям доходів вбачається, що позивач нараховував і утримував з доходу військовослужбовців податок, але у той ж час нараховував і виплачував компенсацію цього податку (а.с. 63-68).
Також у апеляційній скарзі відповідач вказує, що податок позивачем нараховувався і утримувався, але до бюджету не перераховувався, а підставою для донарахування податковим органом податку стало те, що компенсація податку була здійснена з порушенням встановлено порядку, а саме не через спеціальний рахунок в установі банку (а.с. 134-135).
Відповідно до пункту 22.7 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб” N889-IV від 22 травня 2003 року (зі змінами на час оподаткування, далі Закон України N889-IV) суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у зв'язку з виконанням обов'язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.
Пункт 5 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України N44 від 15 січня 2004 року (до змін, внесених постановою N17 від 6 січня 2005 року) передбачає, що джерелом виплати грошової компенсації військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, у тому числі військовослужбовцям та особам рядового і начальницького складу, які утримуються за рахунок небюджетних коштів, є нарахована сума податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення, яка залишається в розпорядженні відповідних установ (організацій, підприємств) для здійснення рівноцінної та повної компенсації.
Постановою Кабінету Міністрів України N17 від 6 січня 2005 року вказаний Порядок був викладений у новій редакції, відповідно до якої пункт 5 встановив, що грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Пункт 6 цього Порядку встановив порядок видачі податковим агентам (яким є позивач) бюджетних коштів для виплати вказаної компенсації. Так, територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення. Але такий порядок стосується видачі готівки –бюджетних коштів, а позивач виплачував компенсацію за рахунок власних (не бюджетних) коштів.
Таким чином, діюче на момент оподаткування законодавство передбачало право для позивача не перераховувати до бюджету податок та направляти суми цього податку на компенсацію утриманого з доходу військовослужбовців податку, що позивач і здійснив. Після 15 січня 2005 року вказаний Порядок регламентував порядок відшкодування утриманого податку за рахунок бюджетних коштів і не встановлював порядку для компенсації за рахунок позабюджетних коштів.
Апеляційний господарський суд вважає, що податковий орган не мав права вимагати від позивача компенсувати податок через відкриття спеціального рахунку, тому що такі вимоги законодавство передбачає для компенсації податку за рахунок бюджетних коштів, при цьому Порядок №44 передбачає не відкриття спеціального рахунку на ім’я податкового агента, а отримання податковим агентом через територіальні органи Державного казначейства та установи банків за платіжними документами готівки для здійснення одночасно виплатою грошового забезпечення та грошової компенсації.
Крім того, позивач залучений до відповідальності за не утримання податку, що не відповідає дійсності, про що вказано вище.
На підставі вказаного, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована і задоволенню не підлягає, судове рішення прийнято без порушень норм матеріального права і тому підстав для його скасування не має.
Апеляційний господарський суд на підставі частини 1 статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України переглядає судове рішення у межах апеляційної скарги. А тому, не зважаючи на те, що судом першої інстанції справа розглянута з порушенням норм процесуального права –по правилам Господарського процесуального кодексу України, а не за вимогами Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний господарський суд вважає, що таке порушення норм процесуального права не є підставою для скасування судового рішення. Відповідач не оскаржив рішення у частині розподілу судових витрат, у зв’язку з чим суд апеляційної інстанції не зобов’язаний перевіряти судове рішення у цій частині.
Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в місті Євпаторії Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 21 серпня 2006 року у справі № 2-27/10386-2006 залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
Н.М.Шевченко