СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
|
23 листопада 2006 року |
Справа № 2-26/15192-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Видашенко Т.С.,
суддів Котлярової О.Л.,
Лисенко В.А.,
секретар судового засідання Льговська Ю.М.
за участю представників сторін:
позивача, ОСОБА_1, довіреність НОМЕР_1 від 22.09.06, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2;
позивача, ОСОБА_3, довіреність НОМЕР_2, Суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_2;
відповідача, не з'явився, Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради;
відповідача, не з'явився, Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради;
розглянувши апеляційну скаргу Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Проніна О.Л.) від 06 жовтня 2006 року у справі № 2-26/15192-2006А
за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2(АДРЕСА_1)
до Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради (вул. Толстого, 15, місто Сімферополь,95000)
Управління архітектури та містобудування Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради (вул. Толстого, 15, місто Сімферополь, 95000)
про скасування рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2006 року по справі №2-26/15192-2006А (Суддя Проніна О.Л.) адміністративний позов суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_2(АДРЕСА_2) задоволено в повному обсязі, вирішено скасувати рішення Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради «Про внесення пропозиції сесії Сімферопольської міської ради V скликання про скасування пункту 2.12 рішення 20-ої сесії міської ради ХХІV скликання від 25.05.2004 за НОМЕР_3 та про скасування рішень Виконавчого комітету міської ради від 26.07.2002 за НОМЕР_4, від 26.09.2003 за НОМЕР_5»за НОМЕР_6 від 11 вересня 2006 року, а також припис Інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю при Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради за №145 від 11 вересня 2006 року про припинення робіт ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відносно будівництва торгівельного центру по АДРЕСА_3 в м. Сімферополь.
Не погодившись з вищезазначеними судовим актом, Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради подана апеляційна скарга, в якої останній просить скасувати постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом при її винесені норм матеріального та процесуального права.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від по справі 2-26/15192-2006А апеляційна скарга на постанову Господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2006 року по справі №2-26/15192-2006А (Суддя Проніна О.Л.) прийнята до свого провадження.
Позивачем по справі представлені заперечення на апеляційну скаргу, відповідно до яких просить постанову суду залишити без змін, апеляцій скаргу без задоволення, вважає, що постанова суду прийнята у повній відповідності з нормами процесуального та матеріального права.
В судове засідання 23.11.2006 представникі відповідачів не з'явилися, про місце і час розгляду апеляційної скарги були повідомлені належним чином.
Управлінням архітектури та містобудування Виконавчого комітету Сімферопольської міської Ради була передана факсограма з клопотанням про відкладення слухання справи у зв'язку із хворобою представника.
Однак суд дане клопотання не задовольняє та вважає можливим розглянути справу без участі представників сторін в порядку частини 4 статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, представникі відповідачів, не скористалися своїм процесуальним правом у справі, а саме правом на участь суду апеляційної інстанції із відповідними правами наданими процесуальним законодавством. Суд вважає можливим розглянути апеляційну скаргу у відсутність представників відповідачів, які не з'явилися, за наявними у справі доказами, оскільки відповідно до статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.
Згідно статтям 9, 10 Конституції України, статті 18 Закону України "Про мови в Української РСР" від 28.10.1989 № 8312-XI та за клопотанням представників сторін провадження у справі здійснювалося російською мовою.
Відповідно до положень Конституції України, КАС України, Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судове рішення»від 29.12.1976 за №11 із змінами та доповненнями, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад законодавства України.
В апеляційній скарзі Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема вказує, що оскаржене рішення прийнято Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради за НОМЕР_6 від 11.09.2006 прийнято на підставі численних скарг та звернень громадян, які мешкають в будинках поряд з територією, яка виділена під забудову, вказує, що на місце будівництва під час Великої Вітчизняної Війни знаходився штаб-квартира розвідувальних військ, а отже на місці будівництва повинен бути розміщений парк, вказуючи на ці обставини скаржник вважає, що при прийняті рішення виконком діяв в інтересах територіальної громади. Скаржник також заперечує проти порушення ним норм чинного законодавства при прийняті рішення та вважає, що діяв в межах компетенції та у спосіб визначений законом.
Виконавчий комітет Сімферопольської міської ради також зазначає, що при винесені оскарженої судової постанови, суд неправильно застосував норми закону та виніс постанову без участі представника відповідача -Державної будівельної комісії, який на його думку міг би надати пояснення, яки б суттєво вплинули на винесення законного та обґрунтованого рішення.
Судова колегія перевіривши доводи апеляційної скарги, законність, обґрунтованість та повноту судового рішення в оскарженій частині, вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду без змін за наступними підставами.
11 вересня 2006 року Виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було прийнято рішення НОМЕР_6, яким вирішено пункт 2.12 20-ої сесії міської ради ХХІV скликання від 25.05.2004 НОМЕР_3 «Про надання суб'єктам підприємницької діяльності: ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0500га та ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,0440 по АДРЕСА_3, в короткострокову оренду строком на два роки для будівництва торгівельного центру»- скасувати; рішення Виконавчого комітету міської ради від 26.07.2002 НОМЕР_4 «Про узгодження місто розташування та розмірів земельної ділянки по АДРЕСА_3 та дозволу фізичній особі -підприємцю ОСОБА_2 здійснення проектно-вишукувальних робіт для будівництва торгівельного центру»- скасувати; рішення Виконавчого комітету міської ради від 26.009.2003 НОМЕР_5 «Про внесення пропозиції сесії Сімферопольської міської ради ХХІV скликання щодо узгодження фізичній особі -підприємцю ОСОБА_4 місто розташування та розмірів земельної ділянки по АДРЕСА_3 для будівництва торгівельного центру»- скасувати.
Відповідно до рішення Виконкому Сімферопольської міськради НОМЕР_6 від 11.09.2006 також вирішено договір оренди на користування земельною ділянкою розірвати в установленому законом порядку.
Рішення прийнято з підстав численних скарг громадян, що мешкають поряд з житловими будинками по АДРЕСА_3.
Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю при Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради 11 вересня 2006 року був винесений припис НОМЕР_7 відповідно до якого встановлено порушення ОСОБА_2 п. 5.1 Положення про порядок видачі дозволів на виконання будівельних робіт, затвердженого Наказом Держбуду України за НОМЕР_8 від 05.12.2000, виконання робіт без дозволу інспекції Державного архітектурно-будівельного контролю, ч. 11 ст. 29 Закону України «Про планування та забудову територій»- відсутність інформаційного-стенду.
Судовою колегією встановлено, що підґрунтям прийняття оскарженого позивачем рішення були численні скарги громадян, в яких громадяни посилались на значні незручності, пов'язані із наданням земельної ділянки під будівництво, зокрема будівельний пил, шум та інші фактори зроблять неможливим мешкання в своїх квартирах. Відповідач в свою чергу, приймаючи спірне рішення вважає, що діяв при цьому в інтересах територіальної громади району та прийнявши оскаржене рішення діяв виключно на підставі та у спосіб визначений законом.
Однак судова колегія з цим погодитись не може, оскільки жодним нормативно-правовим актом, тим більш Конституцією України не передбачається задоволення інтересів одних осіб, за рахунок утиску прав інших, тим більш, такі дії так само як й бездіяльність з боку державних органів прямо забороняється Основним Законом. Крім того, судом першої інстанції встановлені факти законного знаходження позивача на земельній ділянці, що в свою чергу підтверджується встановленими наданими до матеріалів справи позитивних висновків, проектної документації, узгоджень та висновків різноманітних служб різноманітних служб на підставі яких Службою «Укрінвестекспертиза»в АР Крим при Міністерстві Будівництва, архітектури та ЖКГ України Рада Міністрів АР Крим був зроблений комплексний висновок про відповідність наданої документації чинним державним будівельним нормам.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, посадові особи органів місцевого самоврядування зобов'язанні діяти тільки на підставі та в межах компетенції.
Відповідно до ч. 1 ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Відповідно до п. 10 ст. 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, зокрема шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Судова колегія вважає безпідставними та недоведеними у встановленому законом порядку доводи відповідача, в частині прийняття обґрунтованого та законного рішення, оскільки доводи останнього прямо суперечать конституційним принципам щодо непорушності прав, свобод та інтересів людини, принципу свободи здійснення підприємницької діяльності та гарантій невтручання в цю діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування, принципу чіткої регламентації діяльності державних органів а також органів місцевого самоврядування.
Судова колегія, зазначає, що суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про порушення прав та інтересів позивача, в порядку та на умовах, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, визначивши основні пріоритети судового рішення постановив судовий акт в якому, у спосіб визначений КАС України, відновив порушені права та інтереси позивача.
Правомірним, також є висновок суду про відсутність доказів порушення прав та інтересів мешканців будинків, які звернулись із скаргами, оскільки судом встановлено, що земельна ділянка, надана в користування позивачеві, є відособленою та не межує з територією, наданою в користування іншим підприємствам, організаціям, установам, окремим громадянам або їх об'єднанням.
Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Одним з принципів адміністративного судочинства, передбачених ст. 7 Кодексу адміністративного судочинства України, є принцип законності, який відповідно до ч. ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, полягає в наступному, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Вказані у вищезазначених статтях вимоги закону відповідачами дотримані не були, що є без заперечливою підставою для їх скасування.
Крім того, необґрунтованими є доводи апеляційної скарги, в частині посилання на порушення прав та інспекції Державного будівельного контролю, яка відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України за №225 від 26 березня 1993 року наділена власними повноваженнями, це твердження не знаходить правового підґрунтя та є безпідставним, оскільки по-перше предметом дослідження суду першої інстанції були факти порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які підтверджувались певними доказами, як то законність знаходження на земельній ділянці, відсутність обставин, обумовлюючих відповідальність за порушення у сфері містобудівної діяльності. Судова колегія також зазначає, що посилання скаржника на Постанову Кабінету Міністрів України від 23 березня 1993 за №225 є необґрунтованими, оскільки остання не приймалась в загалі та не існує, як нормативно-правовий акт, який наділяє інспекції ДБК владними повноваженнями.
Судовою колегією, також робиться зауваження на тому, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про прийняття постанови в частині скасування, оскарженого позивачем припису, зокрема суд зазначив, що підставою для притягнення до відповідальності, пов'язаної із діяльністю у сфері містобудування є порушення нормативно-правових актів, якими врегульовані відповідні правовідносини. К таким віднесено Закон України «Про планування і забудову територій», Закон України «Про основи містобудування», Закон України «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань та організацій за правопорушення у сфері містобудування», Закон України «Про архітектурну діяльність», Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних норм, затвердженого Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 за НОМЕР_8.
Порушень вищеназваних нормативно-правових актів, при винесені оскарженого припису судом першої інстанції не встановлено, суду апеляційної інстанції таких доказів також не представлено, крім того, судова колегія вважає правомірний висновок Господарського суду Автономної Республіки Крим відсутність підстав для винесення припису за мотивами відсутності дозвільної документації при наявності дозволу на виконання робіт виданого самим відповідачем Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю при Виконавчому комітеті Сімферопольської міської ради.
Керуючись статтями 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Сімферопольської міської ради залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 06 жовтня 2006 року у справі № 2-26/15192-2006А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Видашенко
Судді О.Л. Котлярова
В.А. Лисенко