СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
07 листопада 2006 року | Справа № 2-31/10134-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Видашенко Т.С.,
суддів Котлярової О.Л.,
Заплави Л.М.,
секретар судового засідання Долгова М.В.
за участю представників сторін:
позивача: не з`явився;
відповідача: не з`явився;
відповідача: не з`явився;
розглянувши апеляційну скаргу Сакського районного госпрозрахункового медико-виробничого підприємства "Профілактична дезинфекція" на постанову господарського суду Автономної республіки Крим від 18.07.2006 у справі № 2-31/10134-2006А
за позовом Сакського районного госпрозрахункового медико-виробничого підприємства "Профілактична дезинфекція" (вул. Санаторна, 9, місто Саки, 96500)
до Управління Пенсійного фонду України в місті Саки Автономної Республіки Крим (вул. Леніна 41, місто Саки, 96500)
до Управління пенсійного фонду України в місті Києві (вул. Бастіонна, 9, місто Київ , 01001)
про скасування вимоги про сплату боргу та рішення
ВСТАНОВИВ:
Постановою господарського суду АР Крим від 18.07.2006 року у справі № 2-31/10134-2006 у задоволенні позову Сакського районного госпрозрахункового медико-виробничого підприємства „Профілактична дезінфекція” про скасування вимоги про сплату боргу та рішення відмовлено.
При прийнятті постанови, суд першої інстанції проаналізував зміст положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва” та прийшов до висновку про те, що позивач є платником страхового внеску до Пенсійного фонду України та зобов'язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески, у зв`язку з чим, позовні вимоги про скасування вимоги про сплату визнав необгрунтованими.
Не погодившись з постановою господарського суду АР Крим, Сакське районне госпрозрахункове медико-виробниче підприємство „Профілактична дезінфекція” звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, позов задовольнити.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, полягають у тому, що він є платником єдиного податку на підставі Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва”, який передбачає спрощену систему оподаткування. Позивач також вважає, що наведений вище Указ Президента України має прерогативу перед Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як спеціальний нормативний акт.
Представники сторін у судове засідання не з`явились, причину неявки не повідомили, хоча про час та місце судового засідання були сповіщені належним чином ухвалами та повістками від 18.09. та 30.10.2006 року. Факт належного сповіщення підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень. Клопотань про відкладення розгляду апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції не надходило. За таких обставин, судова колегія визнала можливим розглянути справу за відсутності представників сторін.
Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необгрунтованість доводів апеляційної скарги та необхідність залишення постанови господарського суду АР Крим виходячи з наступного.
З матеріалів справи вбачається, що 23.05.2006 року Сакське районне госпрозрахункове медико-виробниче підприємство „Профілактична дезінфекція” звернулось до господарського суду АР Крим з позовом до Управління пенсійного фонду м.Саки АР Крим про скасування вимоги про сплату боргу.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що нарахування відповідачем позивачеві збору на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування є безпідставним, оскільки позивач є платником єдиного податку на підставі Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва”.
Частиною 1 статті 5 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” №1058, який набрав чинності з 01.01.2004 року встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування; дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що йому не суперечить.
Відповідно до пункту 2 статті 5 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, виключно цим Законом визначаються порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, а також стягнення заборгованості за цими внесками.
Пунктом 2 статті 106 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлено, що суми страхових внесків, вчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками в строки, зазначені у статті 20 Закону, у тому числі обчислені територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених частиною 3 статті 20 Закону, вважаються простроченою заборгованістю по сплаті страхових внесків і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафних санкцій.
Судова колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що пункт 6 Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва” визначає вичерпний перелік податків і зборів (обов'язкових платежів), платником яких не є суб'єкт малого підприємництва, який сплачує єдиний податок, у тому числі - збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страховий внесок на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування мають різну правову природу. Збір був включений у систему оподаткування. На правовідносини в сфері обов'язкового державного пенсійного страхування поширювалося податкове законодавство до прийняття Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
У відповідності до статті 2 Закону України „Про систему оподаткування” від 25.06.1991 року № 1251, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду, що здійснюється платниками у порядку і на умовах, визначених Законами України про оподаткування. Державні цільові фонди - це фонди, які створені відповідно до законів України і формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб.
Пунктом 1 статті 14 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” зазначено, що підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій), фізичні особи суб'єкти підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у підпунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону, є страхувальниками.
Зазначені вище страхувальники, згідно з частиною 1 статті 15 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” є платниками страхових внесків до Пенсійного фонду. Страхувальник зобов'язаний нараховувати і сплачувати в установлені строки і в повному обсязі страхові внески (пункт 6 частини 2 статті 17 Закону).
Відповідно до статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" від 26.06.1997 року № 400/97-ВР та статей 14, 19 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-ІУ, з 01.01.2004 р. працедавці - платники єдиного податку повинні нараховувати 32 % на фактичні витрати на оплату праці найманих працівників, на виплату винагород за договорами цивільно-правового характеру за виконання робіт (послуг), що підлягають оподаткуванню на доходи фізичних осіб, а також на суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів працедавця та допомоги з тимчасової працездатності.
У зв`язку з цим, судом першої інстанції правомірно зазначено, що для роботодавців страхові внески до солідарної пенсійної системи, згідно з частиною 1 статті 19 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, нараховуються на суми фактичних витрат на оплату праці (грошового забезпечення) працівників, що включають витрати на виплату основної і додаткової заробітної плати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат, у тому числі в натуральній формі, які визначаються згідно з нормативно-правовими, прийнятими відповідно до Закону України „Про оплату праці”, виплату винагород фізичним особам за виконання робіт (послуг) за угодами цивільно-правового характеру, що підлягають обкладенню податком на доходи фізичних осіб, а також н суми оплати перших п'яти днів тимчасової непрацездатності, яка здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасової непрацездатності.
Законом України „Про державний бюджет України на 2005 рік”, Законом України „Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування” розмір страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування для даної категорії осіб встановлено у розмірі 32,3% (з 01.01.2006 року - 31,8%).
Таким чином, суб'єкти підприємницької діяльності, які перебувають на спрощеній системі оподаткування, починаючи з 01.01.2004 року (дня набрання чинності Законом №1058) сплачують до Пенсійного фонду України страхові внески на загальних підставах.
При цьому, судова колегія не може визнати обгрунтованими посилання позивача в апеляційній скарзі на положення Указу Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” як на підставу для звільнення від сплати страхового внеску на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування виходячи з наступного.
Відповідно до підпункту 4 пункту 8 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” № 1058-ІУ від 09.07.2003 року, до набрання чинності законом про спрямування частини страхових внесків до Накопичувального фонду, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподатковування (фіксований податок, єдиний податок, придбання спеціального торгового патенту) на період дії законодавчих актів з питань особливого способу оподатковування сплачують страхові внески в порядку, визначеному цим Законом у фіксованому розмірі.
Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 03.07.1998р. № 727/98 розроблений для використання в сфері оподатковування, при тому, що страхові внески до Пенсійного фонду України виключені із системи оподатковування, і більше до неї не входять. Слід зазначити, що у вказаний Указ Президента України включений лише збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, тому сплата єдиного податку не звільняє його платника від сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
На підставі викладеного, господарський суд АР Крим дійшов вірного висновку, що страхувальники, які застосовують спрощену систему оподаткування, зобов'язані у загальному порядку нараховувати страхові внески у відповідності до пункту 1 статті 19 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Стосовно посилань позивача а апеляційній скарзі про те, що Указ Президента України „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” має прерогативу перед Законом України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” як спеціальний нормативний акт слід зазначити, що згідно з пунктом 15 Прикінцевих положень Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Указ Президента України у будь-якому разі є підзаконним актом, до того ж суперечить положенням Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, у зв`язку з чим у даному випадку застосуванню не підлягає.
Статтею 200 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки при винесенні господарським судом АР Крим оскарженої постанови порушення норм матеріального та процесуального права не виявлено, підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 198 п.1, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Сакського районного госпрозрахункового медико-виробничого підприємства "Профілактична дезинфекція" залишити без задоволення, постанову господарського суду Автономної республіки Крим від 18 липня 2006 року у справі № 2-31/10134-2006А залишити без змін.
Суд апеляційної інстанції роз`яснює сторонам у справі, що відповідно до пункту 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, постанова або ухвала суду апеляційної чи касаційної інстанції за наслідками перегляду, постанова Верховного Суду України набирають законної сили з моменту проголошення.
Ухвалу суду апеляційної інстанції може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені статтями 211, 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т.С. Видашенко
Судді О.Л. Котлярова
Л.М. Заплава