СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Ухвала
Іменем України
31 жовтня 2006 року | Справа № 2-27/7931-2006А |
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Градової О.Г.,
суддів Голика В.С.,
Фенько Т.П.,
секретар судового засідання Фоменко В.М.
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився,
відповідача: не з'явився,
розглянувши апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 13 червня 2006 року по справі № 2-27/7931-2006А
за позовом Джанкойського виробничого підприємства водопровідно-каналізаційного господарства (вул. Совєтська, 15-а,Джанкой,96100)
до Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим (вул. Дзержинського, 30,Джанкой,96100)
про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до господарського суду з позовом (з уточненнями - а.с. 78-80, 115-117 т.1, 53-56, 67-69 т.2) про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення відповідача про застосування до позивача штрафних санкцій за продаж без попередньої згоди з податковим органом активів, що перебувають у податковій заставі.
Постановою місцевого господарського суду позов задоволено.
При розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що майно позивача не підлягає приватизації, а тому не може перебувати у податковій заставі, у зв’язку з чим позивач не був зобов’язаний отримувати попередньо згоду відповідача на продаж таких активів; крім того, не була здійснена опис активів позивача у погашення податкового боргу, а тому не було підстав вважати, що реалізоване позивачем майно підлягало стягненню у погашення податкового боргу.
Не погодившись з постановою суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, у позові відмовити, вважаючи що судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Скарга обґрунтована тим, що позивач продавав не за кошти активи, які не відносяться до основних засобів виробництва, а саме продуктів харчування, будівельних матеріалів, паливно-мастильних матеріалів, у зв’язку з чим позивач був зобов’язаний отримувати попередньо згоду податкового органу на таку продаж.
Позивач надав заперечення на апеляційну скаргу. Строк надання таких заперечень продовжений апеляційним судом. З заперечень слідує, що позивач не погодився з апеляційною скаргою, тому що позивач не мав майна, що не входить до складу цілісного майнового комплексу; погашення заборгованості позивача перед своїми рокитниками і споживачами послуг не є бартерними операціями; при складанні таких договорів не передбачалася оплата товаром, а лише потім було здійснено погашення заборгованості позивача товаром.
Розпорядженням керівництва суду змінювався склад колегії, який остаточно визначений: головуючий суддя Градова О.Г., судді Голик В.С., Фенько Т.П.
У судове засідання представники сторін не з’явилися, відповідач просив розглянути справу без участі у засіданні його представника.
На підставі статей 184, 195, 196, 198 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційний суд витребував додаткові докази (а.с. 117-133, 139-143 т.2, 1-16, 23-70 т.3), розглянув справу і встановив наступне.
20 вересня 2005 року заступником керівника Джанкойської об’єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим Рогозиною С.Р. на підставі акту перевірки №598\23-1\03347200 від 16 вересня 2005 року прийнято податкове повідомлення-рішення №682\26-2\0 про визначення позивачу податкового зобов’язання –штрафних санкції у сумі 25.879,15грн. (а.с. 9 т.1 чи а.с. 2 т.2).
Скарги платника податків у адміністративному порядку рішеннями контролюючого органу різних рівнів залишені без задоволення, про що своєчасно прийняті і направлені позивачу мотивовані рішення і рішення про продовження строку розгляду скарги, що підтверджується скаргами та рішеннями (а.с. 70-77, 118-133 т.1, а.с. 9-22 т.2).
Після прийняття рішень про результати розгляду скарг, відповідачем з метою доведення строку сплати податкового зобов’язання були прийняті податкові повідомлення-рішення з таким ж податковим зобов’язанням: 28 жовтня 2005 року №682\26-2\1, 11 січня 2006 року №682\26-2\2, 28 березня 2006 року №682\26-2\3 (а.с. 3-5 чи 57-62 т.2).
Предметом спору є податкове повідомлення-рішення №682\26-2\3 від 28 березня 2006 року (а.с. 5, 53-57 т.2).
З вказаного акту перевірки (а.с. 11-52 т.1), рішення, повідомлення та журналу позивача про перевірки (а.с. 134 т.1, 6-8 т.2) вбачається, що відповідачем була здійсненна планова, виїзна, документальна перевірка позивача.
У ході цієї перевірки встановлено, що при наявності податкового боргу платник податків без попередньої письмової згоди податкового органу у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі і договірних зобов’язань реалізував не за кошти свої активи (борошно, будівельні матеріали, дизельне паливо, дошки, бензин, запасні части, муфти, лицювальні плити, ресори, котел, газові рахівники, труби) , усього на 25.879,15грн. (а.с. 45-50 т.1).
Позивач не оспорює наявності податкових боргів, передачі вказаних товарів у погашення його договірних (у тому числі трудових) зобов’язань, що також підтверджується письмовими доказами: першою і другою податковими вимогами (а.с. 68, 69 т.1), накладними на видачу контрагентам товару вартістю 12.631,40грн. і робітникам у рахунок заробітної плати –на 13.247,75грн. (а.с. 26-52 т.2).
Відповідно до підпункту 17.1.8 Закону України „Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” N2181-III від 21 грудня 2000 року (зі змінами на час прийняття податкового повідомлення-рішення, далі Закон України №2181-Ш) застосування до платника податків штрафу за відчуження активів можливо лише при умові, якщо отримання попередньої згоди податкового органу є обов'язковим згідно з цим Законом.
Обов’язкове отримання попередньої згоди податкового органу на відчуження активів, які перебувають у податковій заставі, передбачено підпунктом 8.6.1 Закону України №2181-Ш.
Так, пунктом „а” підпункту 8.6.1 цього Закону встановлено, що платник податків, активи якого перебувають у податковій заставі, здійснює вільне розпорядження ними, за винятком операцій, що підлягають письмовому узгодженню з податковим органом, а саме купівлі чи продажу, інших видів відчуження рухомого майна, за винятком майна, що використовується у підприємницькій діяльності платника податків (інших видах діяльності, які за умовами оподаткування прирівнюються до підприємницької), а саме готової продукції, товарів і товарних запасів, робіт та послуг за кошти за цінами, що не є меншими за звичайні.
З наданих апеляційному господарському суду письмових доказів (договорів, листів) вбачається, що видача за накладними позивачем своїм контрагентам активів на 12.631,40грн. була здійсненна у зарахування взаємних однорідних вимог, а не як продаж активів не за кошти, як це вказано у акті перевірці.
Так, 5 липня 2004 року позивач продав за кошти ОП „Кримтеплокомуненерго” через Джанкойську філію товар вартістю 185,76грн., про що свідчить договір купівлі-продажу (а.с. 30-31 т.3).
Однак позивач перед цим контрагентом мав не виконані грошові зобов’язання за договорами надання послуг теплопостачання, строк виконання яких настав, а тому за вимогою цього контрагента від 9 липня 2004 року було здійснено зарахування взаємних грошових вимог, що слідує з договорів про надання послуг, листа вказаного контрагента про взаємозалік, договору про взаємозалік, акту звірки (а.с. 25-35 т.3).
Договори продажу між позивачем і Дочірнім підприємством ремонтно-будівельної дільниці „Комплекс” від 27 липня 2004 року на 1.469,78грн., 23 серпня 2004 року на 1.711,33грн., 15 вересня 2004 року на 189грн., 6 листопаду 2004 року на 821,27грн. свідчать про те, що позивач продав свої активи (будівельні матеріали, паливо, дошку) за кошти (а.с. 42-43, 46-47, 50-51, 38-40 т.3).
Але після продажу вказаних товарів і на вимоги цього контрагента про зарахування його грошових вимог перед позивачем на невиконані грошові зобов’язання позивача перед цим контрагентом за договором підряду від 6 січня 2004 року, 29 липня, 30 серпня, 17 вересня і 9 листопаду 2004 року було здійснено зарахування взаємних грошових вимог на вказані вище суми, що підтверджують договір підряду, листи контрагента позивача, договори про взаємозаліки, акт звірки (а.с. 6-7 чи 36-37, 40-41, 44-45, 48-49, 52-54 т.3).
По взаємовідношенням позивача з Джанкойським заводом „Водоприбор” вбачається, що 23 серпня 2004 року позивач продав за кошти товар (листи металу) вартістю 7.801,92грн. (а.с. 57 т.3), однак за договором від 19 серпня 2004 року позивач перед цим контрагентом мав не виконані грошові зобов’язання за придбаний товар (металовироби) вартістю 7.801,92грн. (а.с. 56 т.3), які були погашені 26 серпня 2004 року зарахуванням взаємних однорідних вимог (а.с. 55 т.3), після чого позивач 31 серпня 2004 року видав контрагенту товар (а.с. 32 т.2).
Також позивач продав 1 квітня 2005 року виробничому підприємству водопроводно-каналізаційного господарства міста Білогірська за кошти товар (труби) вартістю 452,34грн., однак за вимогою цього контрагенту від 1 квітня 2005 року у рахунок погашення грошових зобов’язань позивача по отриманим раніше послугам водопостачання, 1 квітня 2005 року було здійснено зарахування взаємних грошових вимог, що підтверджують договори, лист та накладна (а.с. 23-24, 58-66 т.3).
Відповідно до статей 601 і 602 Цивільного кодексу України (Закон України N435-IV від 16 січня 2003 року) за заявою однієї із сторін зобов’язання може бути припинено зарахуванням зустрічних однорідних вимог, це є спосіб виконання договірних зобов’язань.
Апеляційний господарський суд вважає, що дії по зарахуванню зустрічних однорідних вимог є одним з видів виконання договірних зобов’язань. При цьому, по справжній справі застосування такого виду виконання договірних зобов’язань не залежало від позивача, волевиявлення виходило від контрагентів позивача. А тому позивач не міг і не був зобов’язаний отримувати від податкового органу попередньою згоду на здійснення зарахування зустрічних однорідних вимог.
Такі зарахування зустрічних однорідних вимог не є договором міни, тому що у момент складення договорів між позивачем і контрагентами у сторін не було наміру помінять одну річ на іншу, що є ознакою договору міни.
Віднесення пунктом 1.19 Закону України „Про оподаткування прибутку підприємств” (у редакції Закону України №283\97-ВР від 22 квітня 1997 року, зі змінами) до бартеру (товарного обміну) –господарських операцій, які передбачають проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у будь-якій формі, іншій, ніж грошова, включаючи будь-які види заліку та погашення взаємної заборгованості, в результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг), не може бути прийнято до уваги тому, що такі приписи закону стосуються лише оподаткування податком на прибуток, податком на додану вартість, і не розповсюджується на випадки здійснення операцій з активами.
У зв’язку з цим вимоги податкового органу на отримання позивачем письмової згоди на зарахування зустрічних однорідних вимог є перевищенням повноважень і не відповідають пункту „а” підпункту 8.6.1 Закону України №2181-Ш та статті 19 Конституції України, якою встановлено, що ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади (яким є відповідач) зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто податкове повідомлення-рішення про застосування штрафних санкцій у сумі 12.631,40грн. прийняте з порушенням вказаних норм податкового і цивільного права.
Також позиції дотримується судова практика. Так, постановою Вищого господарського суду України від 16 березня 2005 року по справі N27/82 (по якої ухвалою Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 5 травня 2005 року відмовлено у порушенні провадження з перегляду) залишена без змін постанова апеляційної інстанції, якою визнано недійним податкове повідомлення-рішення про штраф за продаж заставленого майна без письмової згоди податкового органу, тому що взаємозалік не є угодою про продаж такого майна, а є формою погашення зобов’язань (а.с. 85-89 т.3).
Стосовно видачі позивачем своїм робітникам активів у погашення грошових зобов’язань позивача перед цими робітниками по заробітній платі апеляційний господарський суд вважає наступне.
З письмових заяв робітників позивача і відомостей про видачу борошна вбачається, що за заявою робітників позивач у погашення його грошових зобов’язань по сплаті заробітної плати передав цим робітникам активи: дошку, бензин, борошно та інше, усього на 13.247,75грн. (а.с. 117-133 т.2, 14-17 т.3).
Проте як вказано вище, підпункт 8.6.1 Закону України №2181-Ш передбачає, що операції по відчуженню готової продукції без згоди податкового органу позивач мав право зробити тільки в рамках підприємницької діяльності (або прирівняної до неї за умов оподаткування) і за засоби (тобто за оплату) за звичайною ціною.
Передача (відчуження права власності) позивачем своїм робітникам активів не є підприємницькою діяльністю (або прирівняної до неї за умов оподаткування діяльністю), ці робітники не мали перед позивачем не виконаних грошових зобов’язань, а тому таку передачу активів не можливо вважати зарахуванням взаємних однорідних вимог (як по договорам з контрагентами). У зв’язку з чим, по таким операціям слідує отримувати від податкового органу згоду на таке відчуження активів.
Однак апеляційний господарський суд з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 24 березня 2005 року N2-рп/2005, яким визнано неконституційним підпункт 8.2.2 Закону України №2181-Ш у частині поширення права податкової застави на будь-які види активів платника податків без врахування суми його податкового боргу, вважає, що у податкового органу не було підстав для застосування штрафних санкцій і по операціям відчуження активів на 13.247,75грн.
Як встановлено, на час (з 22 липня 2004 року до 10 січня 2005 року) передачі робітникам майна на 13.247,75грн., позивач мав податковий борг, сума якого змінювалася, але не була більш 865.994,83грн. (а.с. 45-46 т.1).
Тоді як позивач мав на цей час оборотних засобів на 3.471.500грн., статутний фонд –9.424.615грн., що підтверджується довідкою, актом перевірки (а.с. 13 т.1, 67-68 т.3), та не оспорюється сторонами.
А тому, апеляційний господарський суд вважає, що у податковій заставі перебувало майно позивача (що не віднесено до цілісного майнового комплексу) на суми не більш 865.994,83грн., яким позивач не міг розпорядися без письмової згоди податкового органу. Інше майно не перебувало у податковій заставі і позивач мав право його відчужити (у тому числі передавати робітникам у рахунок погашення заборгованості по заробітній платі) без письмової згоди податкового органу.
При проведенні перевірки податковий орган не встановив того, що передані позивачем своїм робітникам активи на суму 13.247,75грн. були у податковій заставі. Для ствердження, що конкретне майно (що передано позивачем своїм робітникам) було у податковій заставі, перебувало у податковій заставі і підлягало стягненню у погашення податкового боргу був необхідний акт опису активів, однак такого акту податковий орган не складав, а тому його доводи не спроможні.
Разом з тим, апеляційний господарський суд не може погодитися з доводами позивача і висновками суду першої інстанції про те, що передані позивачем активи не перебувають у податковій заставі на підставі наступного.
Як вбачається з письмових доказів: Статуту позивача, довідки Фонду майна Автономної Республіки Крим, довідки про включення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим №984-2\200 від 15 березня 2000 року; і це не оспорюється відповідачем, майновий комплекс позивача не підлягає приватизації (а.с. 10, 53-65 т.1).
Згідно з частиною 2 пункту 8.1 і підпунктом 8.2.2 Закону України №2181-Ш право податкової застави виникає згідно із законом та не потребує письмового оформлення, це право поширюється на будь-які види активів платника податків, які перебували в його власності (повному господарському віданні) у день виникнення такого права, а також на будь-які інші активи, на які платник податків набуде прав власності у майбутньому, до моменту погашення його податкових зобов'язань або податкового боргу.
Під активами платника податків вказаний Закон передбачає - кошти, матеріальні та нематеріальні цінності, що належать юридичній особі за правом власності або повного господарського відання, про що вказано у пункті 1.7 Закону України №2181-Ш.
Ніяких обмежень до податкової застави стосовно майна, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, цей Закон не передбачає. А заборона використовувати таке майно як джерело погашення податкових боргів, передбачена пунктом „є” підпункту 7.3.1 Закону України №2181-Ш, не перешкоджає знаходженню цього майна у податковій заставі.
Крім того, передане позивачем майно (борошно, будівельні матеріали, дизельне паливо, дошки, бензин, запасні части, муфти, лицювальні плити, ресори, котел, газові рахівники, труби) не можливо віднести до майна, що включається до складу цілісного майнового комплексу позивача. Тому що згідно з діючим законодавством до такого майна відноситься об'єкт, сукупність активів якого забезпечує провадження окремої господарської діяльності, що визначає загальнодержавне значення підприємства, на постійній і регулярній основі, яким можуть бути структурні підрозділи, які в установленому порядку відокремлюються в самостійні об'єкти, про що вказано у Положенні про порядок віднесення майна до такого, що включається до складу цілісних майнових комплексів державних підприємств, які не підлягають приватизації, затвердженого наказом Фонду Державного майна України N787 від 5 травня 2001 року.
Передане позивачем майно не забезпечує провадження окремої господарської діяльності.
А тому відповідно до пунктів 11.1 та 11.2 Закону України №2181-Ш податковий орган має право здійснювати заходи щодо продажу активів, які не входять до складу цілісного майнового комплексу позивача, тобто таке майно може бути і предметом податкової застави і джерелом погашення податкового боргу.
Апеляційний господарський суд вважає, що вказані помилкові висновки місцевого господарського суду не привели до прийняття неправильного вирішення спору, а тому можливо залишити судове рішення без зміни, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 24, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу Джанкойської об'єднаної державної податкової інспекції в Автономній Республіці Крим залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 червня 2006 року по справі № 2-27/7931-2006А залишити без змін.
Ухвала набирає законну силу з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця з моменту проголошення.
Головуючий суддя О.Г. Градова
Судді В.С. Голик
Т.П. Фенько