ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 2-а-2723/2008
Категорія статобліку - 41
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
13 серпня 2008 року м. Дніпропетровськ
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі :
головуючого судді - Турлакової Н.В.
суддів : БарановськогоР.А.
Олійника В.М.,
при секретарі судового засідання : Желткові В.Ю.
за участю:
позивача: ОСОБА_1
представника позивача : ОСОБА_2 (представник на підставі клопотання)
представника відповідача : ОСОБА_3 (довіреність № 7/3-21-56 від 01.02.2008р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій
про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
в с т а н о в и в :
Громадянин Ірану ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до Державного комітету України у справах національностей та релігій про скасування рішення державного комітету України у справах національностей та релігій № 1139 від 27 грудня 2007 року про відмову в наданні статусу біженця, зобов'язати державний комітет України у справах національностей та релігій прийняти рішення про надання статусу біженця.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач зрікся ісламу, прийнявши християнську віру є членом християнської церкви, а за законами країни його народження зазначене вважається злочином - віровідступництвом, що карається смертю шляхом побиттям камінням. Зазначені факти ставлять під загрозу його життя в Ірані, відповідно він має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання в країні свого попереднього проживання. Рішення про відмову в наданні статусу біженця вважає необґрунтованим та таким що прийняте без дотримання ключових принципів адміністративного судочинства закріплених в ст.2 КАС України, ст.ст.1, 12 Закону України «Про біженців», та Конвенції про статус біженців 1951 року.
Відповідач проти позову заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог. Представник відповідача зазначив, що позивач не є активним прихожанином церкви, не піддавався переслідуванню з будь-яких причин до виїзду з Ірану, а сам факт переходу до іншої релігії не несе важких наслідків, що дорівнюватимуть переслідуванню за релігійною ознакою. Про зміну віри заявника знає вузьке коло знайомих, що не дає підстав йому турбуватися про свою безпеку через цей вчинок. Особа не може піддаватися ризику, якщо буде вести себе тихо. Без скарги на особу іранська поліція не буде розслідувати справи про перехід в іншу релігію, а підсудного неможливо засудити без визнання своєї провини в суді. Оскаржуване рішення відповідач вважає прийнятим відповідно до вимог Закону України «Про біженців», Конвенції ООН «Про біженців», позиції УВКБ ООН від 16.12.1998р. «Про обов'язки і стандарти доказів у заявах біженців».
В судовому засіданні позивач та представник позивача поданий позов підтримали та просили його задовольнити з підстав зазначених ним у позовній заяві та додаткових доказах наданих під час попереднього судового засідання.
Представник відповідача проти позову заперечив просив у його задоволенні відмовити.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін суд приходить до наступних висновків:
Громадянин Ірану ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в в Ірані, Уроміє, віросповідання за народженням - мусульманин, прибув в Україну 16.12.2001р. по діловій візі Y 01964234, виданій Посольством України в Тегерані 09.12.2001р. до 09.01.2002р., з метою працевлаштування, термін якої продовжувався в ВГІРФО УМВС України у Харківській області до 20.05.2004р.
01.09.2006 року до відділу міграційної служби у Дніпропетровській області звернувся гр. Ірану ОСОБА_1, з заявою про надання йому статусу біженця в Україні.
Під час співбесіди позивач зазначив, що пройшов відповідний обряд хрещення 22 серпня 2006р. , про що йому видане свідоцтво Церкви повного євангелія. Зміну віросповідання заявник пояснив особистим бажанням та проникненням душею і серцем до християнської віри. Підставою для звернення щодо набуття статусу біженця є вірогідність його переслідування за ознакою віросповідання в Ірані, оскільки він перейшов з мусульманської віри до християнської, а згідно законів країни його народження віровідступництво є злочином який карається смертною карою.
Згідно свідоцтва про хрещення від 08.09.2007р. позивач пройшов обряд хрещення в православній церкві Святого Рівноапостольного князя Володимира.
Як пояснив під час судового засідання представник відповідача відділ міграційної служби у Дніпропетровській області вважав можливим зробити висновок рекомендувати Державному комітету України у справах національностей та релігій надати позивачу статус біженця.
12.12.2007р. відповідно до абз. 10 ст.13 Закону України «Про біженців» матеріали справи направлено до Державного комітету України у справах національностей та релігій для прийняття остаточного рішення.
Повідомленням № 17-9-25 від 28.01.2008р. сектором міграційної служби у Дніпропетровській області було повідомлено позивачу про відмову в наданні статусу біженця на підставі рішення державного комітету України у справах національностей та релігій України № 1139 від 27.12.2007р.
Відповідно до абзацу 6 статті 12 Закону України «Про статус біженців» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо надання статусу біженця приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, а також коли заяви носять характер зловживання, тобто якщо заявник з метою набуття статусу біженця видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у наданні статусу біженця у зв'язку з відсутністю умов, передбачених для набуття статусу біженця абзацом другим статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Відповідно до абзацу 2 статті 1 Закону України «Про біженців» біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Відповідно до п.2 ст.1 Конвенції про статус біженців від 28.07.1951р., до якої згідно Закону України від 10.01.2002р. «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців» приєдналася Україна біженець означає особу внаслідок подій, які відбулись до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або не маючи визначеного громадянства знаходячись за межами країни свого колишнього проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
Відповідно до ч.1,2 ст.8 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, що в свою чергу є пріоритетним напрямом української внутрішньої політики.
Згідно з положеннями Закону України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» абз.1 розділу 1 адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу - це поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України , розроблених з урахуванням законодавства Європейського Союзу , до якого відносться крім іншого регламенти, директиви,рішення та ініші акти нормативного характеру, які приймаються інститутами Європейського Союзу, метою якої є створення передумов до підготовки законодавчого поля до входження України в Європейський Союз.
Приймаючи рішення суд також бере до уваги Директиву Європейського Союзу 2004/83/ЕС «Щодо мінімальних стандартів кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту іншими причинами, а також суті захисту, що надається» які використовуються в практиці Європейського Суду з прав людини, відповідно до яких заяви визнаються обгрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обгрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними не протирічать конкретній та загальній інформаціїї за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше; встановлено що в цілому заявник заслуговує довіри.
Як вбачається з матеріалів справи позивач зробив реальну спробу обгрунтувати свою заяву, зазначивши що в разі повернення позивача в країну його народження йому загрожує переслідування з боку влади Ірану, арешт та смертна кара, оскільки зміна. віри - з мусульманської на християнську, віровідступництво згідно з законодавством Ірану кваліфікується як злочин та карається смертною карою. В запереченнях від 21.05.2008р. наданих відповідачем до матеріалів справи відповідач зазначив, що про зміну віри заявника знає вузьке коло знайомих, що не дає підств йому турбуватися про свою безпеку також те що без скарги на особу іранська поліція не буде розслідувати справи про перехід в іншу релігію з власної ініціативи, тобто факт наявності визнання віровідступництва згідно з законодавством Ірану злочином який переслідується законом визнається .відповідачем.
Суд також звертає увагу на дослідження ОСОБА_4 «Иран. Внутреннее положение, права человека. Аналитический обзор № 2. При поддержке УВКБ ООН» Киев. 2005р. де зокрема зазначено, що представники не мусульманських релігійних меншин зокрема християни піддавались переслідуванням, арештам.
Суд також вважає за необхідне зазначити, що обгрунтоване побоювання стати жертвою переслідування» є лише припущенням, яке має об'єктивні підстави, але перевірити його без ризику для життя чи особистої свободи людини практично немжливо. Тому зважаючи на принцип гуманізму закладений в основу Конвенції про статус біженців від 1951 року, цей вислів слід тлумачити на користь особи яка звернулась за наданням статусу біженця.
Таким чином, виходячи з наведеного суд приходить до висновку що підстави вважати доводи позивача стосовно обгрунтованості побоювань стати жертвою переслідування за ознакою віросповідання підтвердженими належними та допустимими доказами.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикаладене суд приходить до висновку що відповідачем не доведено правомірність прийнятого рішення державного комітету України у справах національностей та релігій № 1139 від 27 грудня 2007 року про відмову в наданні статусу біженця викладеного у повідомленні № 17-9-25 від 28 січня 2008 року, а позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню
Керуючись ст.ст.160, 162,163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
п о с т а н о в и в :
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Скасувати рішення державного комітету України у справах національностей тра релігій № 1139 від 27 грудня 2007 року про відмову в наданні статусу біженця викладене у повідомленні № 17-9-25 від 28 січня 2008 року.
3. Зобов'язати державний комітет України прийняти рішення про оформлення документів ОСОБА_1 для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
4. Повернути ОСОБА_1 з Державного бюджету України 3 грн. 40 коп. сплаченого судового збору.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі, а апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Н.В. Турлакова
Судді Р.А. Барановський
В.М.Олійник
Повний текст постанови складений 20.08.2008р.