ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2013 року м. Київ К/9991/1837/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Армянської міської ради Автономної Республіки Крим (далі також -Управління) (треті особи -Міністерство праці та соціальної політики України, Державне казначейство України) про визнання неправомірними дій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Управління на постанову Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2009 року та постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року,
установив:
Подавши 25 березня 2009 року до суду цей позов та в подальшому уточнивши позовні вимоги (а.с. 7-9), ОСОБА_4 просила визнати протиправною відмову Управління виплачувати у 2007-2009 роках допомогу по догляду за дочкою ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трирічного віку (далі також -допомога по догляду за дитиною, допомога) в розмірі, встановленому статтею 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»(далі -Закон № 2240-ІІІ), і стягнути з Управління недоплачену із жовтня 2007 року по липень 2010 року допомогу в розмірі 3500,15 гривні.
Крім того, позивач зазначала, що внаслідок призначення їй у 2007 році допомоги при народженні дитини в меншому від встановленого статтею 41 Закону № 2240-ІІІ розмірі вона недоотримала 1963,80 гривні цього виду допомоги та просила стягнути з відповідача також цю суму.
Постановою Красноперекопського міськрайонного суду Автономної Республіки Крим від 26 червня 2009 року позов задоволено частково: визнано протиправною відмову Управління здійснити виплату позивачеві допомогу по догляду за дитиною з 1 квітня 2008 року по 26 червня 2009 року в розмірі, встановленому статтею 43 Закону № 2240-ІІІ, зобов'язано Управління виплатити позивачеві відповідно до цієї норми недоотриману нею впродовж зазначеного періоду допомогу в розмірі 6030,44 гривні та відповідно до статті 51 Закону
№ 2240-ІІІ -недоотриману допомогу при народженні дитини в розмірі 1963,80 гривні.
Севастопольський апеляційний адміністративний суд постановою від 29 квітня 2010 року (з урахуванням виправлення ухвалою цього суду від 22 червня 2010 року допущених описок) зазначене рішення суду першої інстанції скасував і ухвалив нове судове рішення, яким позов задоволено частково: відмову Управління здійснити виплату позивачеві допомогу по догляду за дитиною із травня по грудень 2008 року в розмірі не менше прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років визнано протиправною, зобов'язано Управління нарахувати та виплатити позивачеві допомогу по догляду за дитиною впродовж цього періоду в сумі 3214,20 гривні.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено, в тому числі відповідно до положень статей 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час розгляду судами попередніх інстанцій цієї справи) у зв'язку з пропуском без поважних причин річного строку для звернення до суду з адміністративним позовом -позовних вимог про визнання неправомірною відмови відповідача у здійсненні перерахунку розмірів допомоги при народженні дитини та до 25 березня 2008 року допомоги по догляду за дитиною.
У касаційній скарзі Управління, посилаючись на порушення судами як апеляційної, так і першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове -про відмову у задоволенні позову.
Доводів щодо неправильності рішення апеляційного суду в частині, що стосується відмови в задоволенні позовних вимог, у касаційній скарзі відповідача не наведено.
Позивачем судові рішення в цій справі в порядку касаційного провадження не оскаржено.
Перевіривши у визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) межах за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року -дати набрання чинності Законом № 107-VI -правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони,
інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними,
втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про
їх неконституційність.
Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію зазначені положення Закону № 2240-III.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1), перебуває на обліку в Управлінні як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, та отримувала з травня по грудень 2008 року допомогу на дитину в розмірі по 144,10 гривні на місяць.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із обґрунтованості вимог позивача про визнання протиправною відмови Управління в перерахунку допомоги по догляду за дитиною в межах річного строку для звернення з цим позовом до суду -з 1 квітня 2008 року. Також суд ухвалив про стягнення з відповідача на користь позивача допомоги при народженні дитини різниці між її розміром, встановленим статтею 41 Закону № 2240-III та виплаченою позивачеві сумою допомоги.
Апеляційний суд із рішенням суду першої інстанції обґрунтовано з посиланням на наведені вище положення Конституції України, законів №№ 2811-XII, 2240-III Рішення Конституційний Суд України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 дійшов висновку про урегульованість спірних відносин після 22 травня 2008 року відповідними положеннями Закону № 2240-III та визнав протиправними дії Управління після 22 травня 2008 року, тобто з часу відновлення згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 дії зокрема статті 43 Закону № 2240-III, на підставі якої з цієї дати належало виплачувати позивачеві як застрахованій особі допомогу по догляду за дитиною.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення відповідно до частини другої статті 220 КАС у межах касаційної скарги, та з огляду на згоду позивача з рішенням апеляційного суду, суд касаційної інстанції погоджується з цим рішенням у частині, що стосується застосування судом положень статті 15 Закону № 2811-XII при встановленні належного розміру допомоги по догляду за дитиною, і позбавлений можливості переглянути рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог.
Наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновку, що при розгляді справи в оскаржуваній Управлінням частині апеляційним судом допущено неправильне застосування норм матеріального чи порушення норм процесуального права, які передбачені статтями 225-229 КАС як підстави для зміни, скасування судового рішення, залишення позовної заяви без розгляду або закриття провадження у справі.
Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Армянської міської ради Автономної Республіки Крим без задоволення, постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2010 року -без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді