ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2013 року м. Київ К/9991/14127/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі також -УПСЗН) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПСЗН на постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року,
установив:
У поданій 1 квітня 2009 року позовній заяві ОСОБА_1 просила поновити пропущений нею з поважної причини строк для звернення з цим позовом до суду, визнати неправомірною виплату їй відповідачем із березня 2007 року по березень 2009 року допомоги по догляду за сином ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення ним трирічного віку в меншому розмірі, ніж визначений статтею 15 статті Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»(далі -Закон № 2811-XII), та стягнути з УПСЗН на її користь недоплачені 9337 гривень.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2011 року скасував постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2009 року про поновлення строку для звернення позивача з цим позовом до суду та його часткове задоволення і ухвалив нове судове рішення, яким позов задоволено частково: відмову відповідача в нарахуванні та виплаті позивачеві допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 22 травня 2008 року по березень 2009 року визнано неправомірною, зобов'язано УПСЗН здійснити нарахування та виплатити позивачеві цю допомогу згідно зі статтею 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»(далі - Закон № 2240-ІІІ) виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, встановленого статтею 58 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) та статтею 54 від 26 грудня 2008 № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік». У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.
Судом касаційної інстанції визнано поважною причину пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження ним рішення апеляційного суду в цій справі.
У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами як апеляційної (в частині задоволення позовних вимог), так і першої інстанцій норм права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог. Зокрема ним зазначено про відповідність оскаржуваних дій вимогам статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції Закону № 107-VI) та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі -Порядок).
Позивачем судові рішення в цій справі в порядку касаційного провадження не оскаржено.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року -дати набрання чинності Законом № 107-VI -правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію зазначені положення Закону № 2240-III.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції після внесення змін Законом України від 22 березня 2001 року № 2334-III), допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1) та, перебуваючи на обліку в УПСЗН як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала право на отримання допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку. Спірні виплати з 22 травня 2008 року по березень 2009 року включно здійснювалась позивачеві у відповідності до положень частини першої статті 15 Закону № 2811-XII та пункту 22 Порядку.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, виходив із відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем встановленого статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції,чинній на час звернення до суду) річного строку для звернення до адміністративного суду за захистом права і відповідно до статті 100 Цього Кодексу на вимогу відповідача відмовив у позові в частині позовних вимог про оскарження дій відповідача до 1 квітня 2008 року.
Розглянувши спір у частині вимог позивача щодо періоду з 1 квітня 2008 року, апеляційний суд погодився з доводами відповідача про безпідставність позовних вимог, що стосуються періоду з цієї дати до 22 травня 2008 року та відмовив у задоволенні позову в цій частині.
При розв'язанні спору в частині позовних вимог про оскарження дій УПСЗН з 22 травня 2008 року по березень 2009 року включно апеляційний суд по суті погодився з висновком суду першої інстанції про їх протиправність із часу відновлення згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 дії зокрема статті 43 Закону № 2240-III, на підставі якої з цієї дати позивачеві як застрахованій особі належало виплачувати допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.
Оскільки судами встановлено, що спір виник щодо виплати допомоги з травня 2008 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, то за таких обставин суд касаційної інстанції з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії (зокрема справа 21-410а12) дійшов висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону № 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, рішення апеляційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що цим судом порушено норми процесуального права.
Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року -без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді