ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
22 січня 2013 року м. Київ К/9991/12640/12
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області (далі також -УПСЗН) про стягнення соціальної допомоги, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою УПСЗН на постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2009 року та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року,
установив:
У поданій 20 травня 2009 року позовній заяві (з подальшим уточненням позовних вимог) ОСОБА_4 просила визнати неправомірною виплату їй відповідачем із 1 серпня 2008 року по 1 червня 2009 року допомоги по догляду за дочкою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення нею трирічного віку в меншому розмірі, ніж визначений статтею 15 статті Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми»(далі -Закон № 2811-XII), стягнути з УПСЗН на її користь недоплачену допомогу та зобов'язати відповідача виплачувати належну допомогу до досягнення її дитиною трирічного віку.
Одеський апеляційний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2011 року скасував постанову Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 20 липня 2009 року часткове задоволення позову та ухвалив нове судове рішення, яким позов задоволено частково: відмову відповідача в нарахуванні та виплаті позивачеві допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період із 22 травня 2008 року по квітень 2009 року визнано неправомірною, зобов'язано УПСЗН здійснити нарахування та виплатити позивачеві цю допомогу згідно зі статтею 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням»(далі -Закон № 2240-ІІІ) виходячи з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць, встановленого статтею 58 Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України»(далі -Закон № 107-VI) та статтею 54 від 26 грудня 2008 № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік»з урахуванням проведених виплат. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмолено.
Судом касаційної інстанції визнано поважною причину пропуску відповідачем строку на касаційне оскарження ним рішення апеляційного суду в цій справі.
У касаційній скарзі УПСЗН, посилаючись на порушення судами як апеляційної (в частині задоволення позовних вимог), так і першої інстанцій норм права, просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове судове рішення по суті позовних вимог. Зокрема ним зазначено про відповідність оскаржуваних дій вимогам статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції Закону № 107-VI) та Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі -Порядок).
Позивачем судові рішення в цій справі в порядку касаційного провадження не оскаржено.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, суд касаційної інстанції вважає, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
До 1 січня 2008 року -дати набрання чинності Законом № 107-VI -правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися Законом № 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13) та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40-44.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40-44 Закону № 2240-III.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Таким чином, з часу проголошення Рішення № 10-рп/2008 Конституційним Судом України відновили свою дію зазначені положення Закону № 2240-III.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції після внесення змін Законом України від 22 березня 2001 року № 2334-III), допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років.
Судами встановлено, що позивач ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1) та, перебуваючи на обліку в УПСЗН як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала право на отримання допомоги на дитину до досягнення нею трирічного віку. Спірні виплати з часу призначення допомоги (30 вересня 2008 року) по квітень 2009 року включно здійснювалась позивачеві у відповідності до положень частини першої статті 15 Закону № 2811-XII та пункту 22 Порядку.
Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, обґрунтовано виходив із того, що спірні відносини врегульовано відповідними нормами Закону № 2240-III а не статтями 13, 15 Закону № 2811-XII, які помилково застосував суд першої інстанції.
При розв'язанні спору апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про протиправність дій відповідача, оскільки після відновлення згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 дії зокрема статті 43 Закону № 2240-III, позивачеві як застрахованій особі належало призначити і виплачувати допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з цією нормою.
Спір виник щодо виплати допомоги з вересня 2008 року особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування. За таких обставин суд касаційної інстанції з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії (зокрема справа 21-410а12) дійшов висновку, що на відносини щодо виплати допомоги такій особі у зазначеному періоді поширюються норми спеціального Закону № 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, рішення апеляційного суду у справі, що розглядається, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права. Також відсутні підстави для висновку, що цим судом порушено норми процесуального права.
Керуючись статтями 220, 222-224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу управління праці та соціального захисту населення Южноукраїнської міської ради Миколаївської області без задоволення, постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2011 року -без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235-238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді