ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

            

                  

16.11.06                                                                                           Справа  № 14/204

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого-судді                                                                                Кордюк Г.Т.

суддів:                                                                                                        Давид Л.Л.

                                                                                                                Мурська Х.В.

розглянувши апеляційну скаргу ПП ВКФ «Глобалком»,м.Рівне   від 29.09.06р.

на рішення господарського суду Рівненської області від 8.09.2006р.

у справі №14/204

за позовом ПП ВКФ «Глобалком»,м.Рівне.

до Спільне українсько-німецьке підприємство у формі ТзОВ «Інфоком»в особі  Рівненської філії,м.Рівне.

Про визнання недійсним другого речення пп.8.1 договору №32 від 28.11.2003р.

За участю представників:

від позивача  –не з»явився.

від відповідача –не з»явився.

                                     

  

           Рішенням господарського суду Рівненської області від 8.09.2006 р. у справі №14/204 (суддя Марач В.В.)  в позові ППВКФ «Глобалком»до Спільного українсько-німецького підприємства у формі ТзОВ «Інфоком»про визнання недійсним другого речення п.п.8.1 договору №32 від 28.11.2003р.- відмовлено.

           Суд мотивував рішення тим, що  відповідно до ст.628 ЦК України, сторони договору є вільними у визначенні умов договору, які стосуються строку його дії, пролонгації та припинення, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.  

           Крім того, відповідно до ст.213 ЦК України, зміст правочину може бути витлумачений сторонами або судом, і при незрозумілості його умов договору сторони вправі внести зміни в договір.

           Не погоджуючись з рішенням суду, ППВКФ «Глобалком»подано  апеляційну скаргу, в якій просить рішення скасувати, позов задоволити, покликаючись, що  буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняті у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з»ясувати зміст другого речення п.8.1 договору, оскільки в ньому йдеться про скасування договору будь-якої із сторін, чинне законодавство передбачає лише право сторін на укладення, зміну або розірвання договору і містить аналогічні  терміни і поняття.

            Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу доводи відхилив, покликаючись, що відповідно до ст.213 ЦК України, якщо буквальне значення слів і понять не дає змоги з»ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін, термін «скасування»законодавець застосовує в значенні «розірвання в односторонньому порядку», що випливає із змісту ст.ст.44,45,248,249,1224,1254,1255 ЦК України.

       Львівським апеляційним господарським судом встановлено:

      28.11.2003р. між Спільним українсько-німецьким підприємством «Інфоком»та ПП ВКФ «Глобалком»укладено договір №32 про надання телекомунікаційних послуг.

       Пунктом 8.1 договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і діє протягом одного року.Договір вважається  пролонгованим на наступні періоди  тривалістю в один рік, за винятком тих  випадків, коли будь-яка із сторін може скасувати договір через 30 діб після письмового повідомлення іншої сторони.      

       Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи та правильність застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, Львівський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення господарського суду підлягає скасуванню з наступних підстав:

        Відповідність чи невідповідність угоди чи її частини вимогам законодавства має оцінюватись господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент укладення угоди (п.9.4 роз»яснення Президії ВАСУ №02-5/111 від 12.03.1999р. (із змінами і доповненнями).

         Угода, частина недійсності якої є предметом позову, укладена сторонами 28.11.2003р.

          На час укладення угоди діяв ЦК УРСР (1963р.).

          Відповідно до п.1 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2004р.

          Правила щодо застосування окремих положень ЦК України до 1.01.2004р. визначені п.п.4-10 Прикінцевих та Перехідних положень.

          Щодо  застосування до правовідносин, які виникли до 1.01.2004р. норм, що регулюють поняття та умови договору (ст.ст.627,628,631) ст.215 ЦК України, Прикінцевими та Перехідними положеннями ЦК України не встановлено.Тому, застосування судом норм ЦК України, а саме ст.ст.627,628,631 ЦК України, ст.215 суперечить ст.94 Конституції України, ст.5 ЦК України

           Неправильне застосування судом норм матеріального права є підставою для скасування рішення суду (п.4 ст. 104 ГПК України).

           Львівський апеляційний господарський суд вважає, що в позові  належить відмовити, виходячи з наступного:

           Відповідно до ст.48 ЦК УРСР, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі  ущемляє особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

            Підставою для визнання   угоди недійсною позивач вказує на те, що  чинне законодавство передбачає лише право сторін на укладення, зміну або розірвання договорів, а в договорі йдеться про його скасування, що не передбачено законодавством.Крім того, позивач послався на ч.1 ст.530 ЦК України щодо строку виконання зобов»язання.

            Правило встановлене ст.48 ЦК УРСР повинно застосовуватись в усіх випадках, коли угода вчинена з порушенням закону і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють спеціальні підстави та наслідки недійсності угод.

             Вирішуючи спори про визнання угоди недійсною, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов»язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (п.1 роз»яснення ВАС України №02-5/111 від 12.03.1999р. (із змінами і доповненнями).

            Укладення договору на час виникнення між сторонами правовідносин, регулювались ст.ст.153-160 ЦК УРСР (1963р.).

        За правилами ст.153 ЦК України, договір є укладеним, коли між сторонами в потрібній у  належних випадках формі  досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

        Правила ЦК УРСР не  забороняли  включення в текст договору положень щодо його скасування, а тому та обставина, що термін «скасування»не дає змоги з»ясувати зміст другого речення п.8.1 договору не є підставою для визнання його недійсним.

         Покликання скаржника на ч.1 ст.530 ЦК України є неправомірне, оскільки дана норма закону встановлює строк виконання зобов»язання і не регулює строку дії договору.

         Крім того до правовідносин, які виникли між сторонами до 1.01.2004р. не підлягає застосуванню.

   Враховуючи, що господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права, які не діяли на час укладення договору, що є підставою для скасування рішення суду.

          Керуючись ст.ст.101,103-105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

 

1.          Апеляційну скаргу  ПП ВКФ «Глобалком»,м.Рівне   задоволити.

     2.  Рішення господарського суду Рівненської області від 8.09.2006р.

у справі №14/204 скасувати.

3.          Прийняти нове рішення.В позові відмовити.

     4. Постанова набирає законної сили з моменту її оголошення і може бути оскаржена в  касаційному порядку.

Головуючий-суддя                                                                                Кордюк Г.Т.

Суддя                                                                                                Давид Л.Л.                                                                      

Суддя                                                                                             Мурська Х.В.