КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 2-1881/11 р.

Провадження № 2/1414/334/12 р.

РІШЕННЯ

Іменем України

17.04.2012 року м. Миколаїв

Корабельний районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді - Циганок В.Г.,

при секретарі судового засідання - Спільній Ю.В.,

за участю позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" про визнання кредитно-заставного договору недійсним (нікчемним),

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011 року ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила визнати пункти 7.1.5, 6.2.18, 6.3.4, 14.6, 14.5 кредитно-заставного договору № DN 812K13710249 від 31 січня 2008 року такими, що суперечать діючому законодавству.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що 31 січня 2008 року між нею та ПАТ КБ „Приватбанк" укладено кредитно-заставний договір № DN 812K13710249, відповідно до якого вона отримала кредит на купівлю автомобіля в сумі 29 779,30 гривень. Кредит був отриманий не для комерційних цілей, а як споживчий кредит для особистого користування, тому до правовідносин повинні застосовуватися норми Закону України „Про захист прав споживачів".

Умовою пункту 2.2 вказаного договору передбачена передача автомобіля у заставу як захід забезпечення повернення нею кредиту. В позові позивачка стверджувала, автомобіль є нерухомим майном, а тому договір застави підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Оскільки ця умова банком не була виконана, то відповідно до ч.1 ст.220 ЦК України, вважає вказаний договір нікчемним. Право застави у випадку, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, виникає з моменту нотаріального посвідчення договору, це також, на її думку, свідчить про нікчемність договору. До того ж банком не вчинено заходів щодо внесення відомостей про заставу у відповідний державний реєстр.

Далі вона зазначала, що вона сумлінно виконувала обов'язки за Договором до липня 2008 року, проте з настанням фінансово-економічної кризи в Україні та народження передчасно дитини, яка часто хворіє та потребує додаткового лікування, її матеріальний стан погіршився та у неї не стало можливості сплачувати обов'язкові щомісячні платежі за договором. Відповідач не цікавився її особистими обставинами, а тому вважає, що представники банку не виконували Рекомендації, щодо роботи банків з позичальниками- фізичними особами які мають заборгованість за споживчими кредитами, які потрапили в скрутне фінансове становище, схвалених постановою правління Національного Банку України № 461 від 06.08.2009р.

Крім того з боку банку проводилися незаконні утримання на загальну суму 3000 гривень з її особистої картки, оформленої у відповідача, на яку перераховувалися платежі, пов'язані з народженням дитини. Такі дії відповідача вона відносить до нечесної підприємницької діяльності.

Вилучаючи в грудні 2010р. автомобілю, як об'єкту застави, згідно акту прийомки в заклад, на її думку, співробітник банку порушив умови діючого законодавства а саме звичай ділового обороту. При цьому з боку відповідача порушені умови діючого законодавства: даний акт не складений в повному обсязі, оскільки не вказано дату складання та не підтверджено факт прийомки автомобіля під охорону; виїмка автомобіля не була погоджена з нею, вона не була присутня при виїмці заставного майна, в акті прийомки об'єкту застави відсутній її підпис, що є порушенням умов Договору. Звертає увагу на те, що відповідно до акту приймання автомобіля в заклад автомобіль не прийнято під охорону (немає відмітки про це), проте оплату за послуги охорони відповідач вимагає. Номер чи жетон, який би свідчив про передачу автомобіля під охорону їй не видано. Тому вважає вимоги, щодо оплати послуг з охорони безпідставними та такими, що суперечать п.3 ч.2 ст.977 ЦК України.

Поміж іншого вона має зауваження до оформлення договору, а саме: вона не згодна з покладеним на неї в п.6.2.18 та п.7.1.5 Договору обов'язок нести витрати на нотаріальне посвідчення договору. Вважає, що це суперечить ст.209 ЦК України та звичаям ділового обороту, оскільки сторони рівні в своїх правах, а тому видатки повинні покладатися на обидві сторони.

Умови п.6.3.4 Договору передбачають можливість відповідача списувати кошти з її поточних рахунків після настання термінів для сплати обов'язкових платежів, а не з особової картки, на яку перераховуються гроші при народженні дитини. Кожний аркуш Договору нею підписаний особисто, проте представник відповідача це не зроблено та не проставив печатку, а текст договору скріплено печаткою сторонньої організації ТОВ „Авто Кредит Плюс" без підпису уповноваженої особи, що є грубим порушенням п.2 ст.207 ЦК України. Тому вважає поведінку посадових осіб відповідача незаконною, а умови договору недійсними, оскільки суперечать діючому законодавству та договір не узгоджений обома сторонами.

До того ж банк по Договору перешкоджає їй в отриманні інформації, щодо боргових зобов'язань за її кредитом, вимагають оплати таких послуг, що є грубим порушенням Закону України „Про банки та банківські послуги". Натомість їй була надана роздруківка боргу без зазначення сплачених нею сум, де було вказано про необхідність сплати пені та штрафних санкцій в розміі 10 695,80 гривень, з якими вона не згодна на підставі п.2 ст.550 ЦК України (нарахування відсотків на неустойку є протиправним).

Фактична ж вартість автомобіля, який переданий в заставу, нею виплачений шляхом внесення обов'язкових платежів.

На підставі викладеного, просила позов задовільнити.

В судовому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі з підстав, викладених в позовній заяві. Наполягали на тому, що автомобіль є нерухомим майном, а тому кредитно-заставний договір повинен був нотаріально посвідчений, невиконання ж цієї вимоги свідчить про нікчемність договору. Просили визнати пункти 7.1.5, 6.2.18, 6.3.4, 14.6, 14.5 Договору № DN 812K13710249 від 31.01.08. такими, що суперечать діючому законодавству.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, проте надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутність та заперечення на позовну заяву позивача.

Вважають позовні вимоги безпідставними та необгрунтованими, просять відмовити в їх задоволенні.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши письмові докази по справі, прийшов до наступного.

Судом встановлено, що 31 січня 2008 року між ОСОБА_2 та ПАТ КБ „Приватбанк" укладено кредитно-заставний договір № DN 812K13710249. Згідно з п.17.1 вказаного договору банк надав позичальнику кредит у сумі 29 779,30 гривень зі сплатою 9,60% річних з кінцевим терміном повернення - 30.01.2015 р. Кредит надавався для придбання автомобіля марки ЗАЗ-110307-42, реєстраційний номер НОМЕР_1 2007р. випуску.

Предметом застави за даним договором є легковий автомобіль марки ЗАЗ-110307-42, 2007 року випуску, кузов НОМЕР_2, об'єм двигуна 1,2 , державний номер НОМЕР_1, який належить ОСОБА_2 на праві власності, на підставі свідоцтва реєстрації транспортного засобу № НОМЕР_3 від 31.01.2008р. Предмет застави передавався в заставу разом з його при належностями, згідно з технічною документацією.

Таким чином судом встановлено, що між сторонами виникли кредитні правовідносини.

Статтею 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Суд вважає, що позивачка звернулася до ПАТ КБ „Приватбанк" добровільно та самостійно виявила бажання отримати кредит на умовах, зазначених у вказаному договорі, тобто позивач свідомо звернулася до банку з метою отримання кредиту за своїм бажанням саме на умовах, що викладені в зазначеному договорі. Підписанням ОСОБА_2 спірного кредитно-заставного договору з ПАТ КБ «Приватбанк» суд розцінює, як таку дію, що позивачці всі умови договору їй зрозумілі, вона їх вважає справедливими, а також взяла на себе зобов'язання виконувати умови договору. Позивач мала можливість звернутися до будь-якої іншої банківської або кредитної установи, однак обрала саме ПАТ КБ „Приватбанк", що свідчить про вільне волевиявлення позивача та усвідомлення своїх дій. Про згоду з умовами Договору, також свідчить і виконання позивачкою умов спірного Договору та сплату протягом певного часу грошових коштів по тілу кредиту та відсотків за користування кредитом, страхування майна.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Відповідно до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору. Ст. 527 ЦК України передбачає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідач своєчасно та в обумовлені договором розмірі надав позивачу кредиту, тобто виконав свої обов'язки за кредитним договором, позивач порушила умови договору та не сплачували щомісячні обов'язкові внески по кредитному зобов'язанню.

Позивачка вважає, що кредитно-заставний договір № DN 812K13710249 від 31 січня 2008 року є нікчемним. З такими твердженнями позивача, суд не може погодитися.

В частині 2 ст. 215 ЦК України зазначено поняття нікчемного правочину, тобто договору, недійсність якого встановлена законом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач мав на увазі саме оспорюваний правочин, а тому позовні вимоги треба визначити, як визнання кредитно-заставного договору недійсним.

Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України.

Загальні вимоги для укладення правочинів передбачені ст.ст.203, 207-210, 638-640 ЦК України; в ст.11 Закону України „Про захист прав споживачів" визначені умови договору про надання споживчого кредиту. Статтею 55 Закону України „Про банки та банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

В судовому засіданні встановлено, що при підписанні вказаного кредитно-заставного договору всі передбачені чинним законодавством вимоги щодо укладення договорів Банком дотримані, вказаний договір містить всі передбачені чинним законодавством відомості, дотримано всіх вимог щодо змісту та форми його укладення. Дійсність договору підтверджена його фактичним частковим виконанням з боку позивачки ОСОБА_2, а тому суд не може погодитися з твердженнями позивачки щодо невідповідності умов договору вимогам законодавства.

Підстав для визнання правочину недійсним, передбачених в ст.203 ЦК України, в судовому засіданні не встановлено.

Ствердження позивача та її представника, що автомобіль є нерухомим майном, є також помилковим, оскільки вони невірно трактують норми матеріального права.

Відповідно до ч.2 ст.181 ЦК України автомобіль відноситься до рухомого майна, а тому договір застави не підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Посилання позивача на недійсність договору через недотримання нотаріальної форми укладення договору заставу також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Складнощі особистого та матеріального характеру, на які посилається позивачка у своїй заяві, не є підставою для звільнення її від виконання зобов'язань за кредитно-заставним договором .

Статтею 617 ЦК України передбачено, що відсутність у боржника необхідних коштів не є підставою звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання ( стаття 625 ЦК України).

Отже, позивач зобов'язаний виконувати кредитний договір у відповідності до його умов та законодавства.

Що стосується незгоди позивача про утримання Банком коштів у сумі 3000 грн. з її особистої картки в рахунок погашення боргу за кредитно-заставним договором, то суд встановив наступне.

Пунктом 6.3.4 кредитно-заставного договору передбачено право банку списувати кошти з поточних рахунків позичальника згідно зі ст.4.6 цього Договору при настанні строків платежів, передбачених умовами договору.

Згідно зі ст.26.1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів з банком має право передбачити договірне списання грошей зі своїх рахунків. Також відповідно до п.п.6.1-6.6 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, якщо кредитором по договору є банк, що обслуговує платника, то право банка на здійснення договірного списання передбачається в договорі банківського рахунку або іншому договорі про надання банківських послуг.

Статтею 11 Закону України „Про державну допомогу сім'ям з дітьми" не встановлено заборону здійснення договірного списання грошових коштів з карт, відкритих для отримання соціальної допомоги при народженні дитини.

Таким чином, умовами укладеного між сторонами договору, а також чинним законодавством України не заборонено здійснення договірного списання для погашення заборгованості за кредитом з поточного рахунку клієнта-фізичної особи, а також соціальних карт, які є спеціальним платіжним засобом для здійснення операцій за поточними рахунками фізичної особи. Отже, суд вважає, що ці твердження позивача також повинні бути визнані безпідставними.

Відносно того, що копія кредитно-заставного договору, що видано на руки позивачки скріплено печаткою сторонньої організації, то суд встановив, що ТОВ „Авто Кредит Плюс" є посередником і діє від імені ПАТ КБ „ПриватБанк" згідно з Договором № 1 від 17.07.2006р., укладеним між ТОВ „Авто Кредит Плюс" та ПАТ КБ „ПриватБанк", тому твердження позивача щодо сторонності цієї організації не відповідає дійсності.

У відповідності до ст. 611 ЦК України за порушення зобов'язання наступають

правові наслідки, передбачені ст.ст. 624, 625 ЦК України, тобто при порушенні

зобов'язань боржник повинен сплатити кредитору борг, відсотки від суми боргу та

неустойку у вигляді пені та штрафу, що передбачена умовами договору.

Також не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні ствердження позивача, щодо нарахування за порушення зобов'язання по договору відсотків на пеню та штраф, оскільки штрафні санкції нараховуються в процентному відношенні від вартості предмета застави ( п.14.5, п.14.6 Договору), а пеня нараховується за невиконання зобов'язань в процентному відношені від простроченого платежу (п.14.2, п.14.3 Договору). В зв'язку з невиконанням позивачем своїх кредитних зобов'язань банк застосував штрафні санкції, що відповідає вимогам укладеного договору. Судом встановлено, що позивачка, вона цього не заперечувала, дійсно не належним чином виконувала своє зобов'язання перед відповідачем, а тому у неї утворилась заборгованість.

Посилання позивачки на те, що банк з власної ініціативи вилучив транспортний засіб є також безпідставним та недоведеним, оскільки позивач за власним бажанням звернулася до банку та віддала заставний транспортни засіб на зберігання, про що свідчить підпис в Акті прийому в заклад автомобілю.

Крім того, суд зазначає, що позивачка пропустила трирічний строк позовної давності для звернення до суду з вимогою про визнання кредитного договору недійсним, який закінчився зі сплином трьохрічного терміну з моменту укладення договору: договір укладений 31.01.2008р., а до суду позивач звернулася 19.07.2011р., на що просив звернути увагу представник відповідача в своїх письмових запереченнях на позов.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, а згідно з частиною 4 даної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання кредитного договору недійсним не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню, оскільки кредитний договір укладений позивачем на підставі вільного волевиявлення, у відповідності до вимог чинного законодавства, крім того сплив строк позовної давності, а тому в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 209, 212, 213, 215, ЦПК України суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства комерційний банк „Приватбанк" про визнання недійсним кредитно-заставного договору № DN 812K13710249 від 31.01.2008 року, укладеного між публічним акціонерним товариством комерційним банком „Приватбанк" та ОСОБА_2- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, однак може бути оскаржене в апеляційний суд Миколаївської області через Корабельний районний суд м.Миколаєва протягом 10 днів з дня проголошення

Суддя: В. Г. Циганок