Провадження : 22ц/2090/1289/13 Головуючий 1-ї інстанції - Оксененко В.А.

Справа : №2-163/2012 Доповідач - Шевченко Н.Ф.

Категорія : договірне.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 лютого 2013 року судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі :

головуючого - Шевченко Н.Ф.

суддів - Бобровського В.В., Кокоші В.В.

при секретарі - Гелашвілі Т.Г.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, 3-тя особа - нотаріус ХМНО ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною, -

В С Т А Н О В И Л А :

У жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання угоди недійсною, посилаючись на те, що у березні 2009 року між ним та ОСОБА_3 було укладено договір позики на суму 18 200 доларів США, проте в обумовлений строк відповідач гроші не повернув, тому 12 грудня 2009 року він письмово звернувся до нього з вимогою про виконання грошового зобов'язання.

Оскільки і після цього відповідач борг не повернув, ОСОБА_2 у січні 2010 року звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення з ОСОБА_3 суму боргу та одночасно подав клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, а саме: накладання арешту на нерухоме майно, що належало відповідачу на праві власності - квартиру АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_3, дізнавшись про наявність позову до нього, 04 березня 2010 року подарував вказану квартиру своїй матері ОСОБА_1, яка є людиною похилого віку, такою, що потребує стороннього догляду, фактично дар не прийняла та в силу свого стану здоров'я не має вимоги розпорядитись ним, тому, на його думку, вважає правочин нікчемним та таким, що порушує його інтереси.

Відповідач проти позову заперечував та зазначив, що спірна квартира до 2001 року належала його батькам, тому у березні 2010 року їх сім'єю було вирішено передати квартиру матері, після смерті якої для подальшого успадкування всіма спадкоємцями.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року позов задоволено.

Визнано договір дарування квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 недійсним.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 456 грн. в рахунок судових витрат і 500 грн. в рахунок сплати правової допомоги.

У серпні 2012 року ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України рішення суду першої інстанції та апеляційного суду залишені без змін.

Позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_5 подали заяву про постановлення додаткового рішення.

Додатковим рішенням Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2012 року заява ОСОБА_6 задоволена, а саме необхідно вважати, що в резолютивній частині рішення суду від 10.01.2012 року є частина друга наступного змісту:

«Зобов'язати міськБТІ м. Харкова анулювати право власності за ОСОБА_1, поновивши право власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_3».

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції від 16.01.2012 року та додаткове рішення від 25.10.2012 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом норм процесуального і матеріального права, зокрема на те, що суд при вирішенні спору не врахував, що квартира на момент укладання договору дарування не перебувала під арештом чи забороною, висновок суду про фіктивність угоди є безпідставним.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія не вбачає підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Вирішуючи цивільно-правовий спір по суті заявлених позовних вимог про визнання договору дарування фіктивним, районний суд повно й всебічно дослідив обставини справи, представлені докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та закон їх регулюючий і надав їм належну правову оцінку, а тому, відмовляючи у позові, виходив з необґрунтованості заявлених вимог.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів, оскільки вони засновані на матеріалах справи та відповідають нормам матеріального і процесуального прав.

Так, відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦПК України встановлено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно зі ст. 10 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та повинні довести ті обставини, на які посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оспорюючи договір дарування квартири, позивач посилався на те, що його укладено фіктивно, тобто без наміру створення юридичних наслідків.

Наведення у позовній заяві декількох статей ЦК України, що передбачають різні підстави для визнання угоди недійсною не впливає на межі заявлених вимог про визнання договорів фіктивними, про що заявлено позивачем й у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, є фіктивним.

У пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання угоди недійсною" роз'яснено, що для визнання угоди фіктивною необхідне встановити наявність наміру всіх сторін угоди.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_2 у січні 2010 року звернувся до Московського районного суду м. Харкова з позовом про стягнення з ОСОБА_3 суму боргу та одночасно просив вжити заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, що належало відповідачу на праві власності - квартиру АДРЕСА_1 (а.с.12-14т.1).

Відповідач ОСОБА_3, дізнавшись про наявність позову до нього, 04 березня 2010 року подарував вказану квартиру своїй матері ОСОБА_1, яка на момент посвідчення угоди мала похилий вік та хворіла, у зв'язку з чим угода на прохання відповідача ОСОБА_3 посвідчена за місцем її проживання: АДРЕСА_2 (а.с.48т.1).

За таких обставин доводи позивача ОСОБА_2 щодо фіктивності правочину договору дарування квартири при розгляді справи в суді першої інстанції знайшли своє підтвердження, оскільки оспорювана угода була здійснена з метою приховання нерухомого майна від звернення стягнення в рахунок виконання грошового зобов'язання в сумі 18 200 доларів США, що підтверджено рішенням Московського районного суду м.Харкова від 21 травня 2010 року (а.с.15 т.1).

Посилання апелянта на прийняття в дар спірної квартири, були предметом судового дослідження та обґрунтовано визнані неспроможними.

Оцінивши інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони висновків суду не спростовують та на їх правильність не впливають.

Таким чином, визнавши, що судом першої інстанції ухвалено рішення та додаткове рішення із дотриманням норм матеріального та процесуального закону, колегія суддів, відповідно до ст. 308 ЦПК України, вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, залишивши рішення суду без змін.

На підставі наведеного та, керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 312-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2012 року та додаткове рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 жовтня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили негайно, проте може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий

Судді