Справа №784/79/13 28.01.2013 28.01.2013 28.01.2013
Провадження № 22ц-784/455/13 Суддя першої інстанції - Спінчевська Н.А.
Категорія 53 Суддя-доповідач апеляційного суду - Крамаренко Т.В.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 січня 2013 року м. Миколаїв
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:
головуючої - Кутової Т.З.,
суддів - Ямкової О.О., Крамаренко Т.В.,
із секретарем судового засідання - Шпонарською О.Ю.,
за участю: представника позивача - ОСОБА_2, представника відповідача - Пірога С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2012 року по цивільній справі
за позовом
ОСОБА_4
до
Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобудівний загін №73» (надалі - ТОВ «Мостобудівний загін №73»)
про
стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, -
в с т а н о в и л а :
У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся з позовом до ТОВ «Мостобудівний загін №73» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, виплати індексації заробітної плати, компенсації втрати частини заробітної плати.
Позивач зазначав, що з 16 вересня 2011 року по 29 березня 2012 року працював в товаристві монтажником по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. За період його роботи утворилась заборгованість по заробітній платі у розмірі 3 858,91 грн.
Посилаючись на те, що при звільненні відповідачем з ним не проведено остаточного розрахунку, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 3 858,91 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, зобов'язати відповідача виплатити індексацію заробітної плати та компенсацію втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
В подальшому остаточно уточнивши позовні вимоги, позивач просив стягнути з відповідача 19 796,40 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 30 березня 2012 року по 14 листопада 2012 року та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
Ухвалою суду від 10 грудня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_4 про виплату індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати залишено без розгляду.
Рішенням Ленінського районного суду від 10 грудня 2012 року стягнуто з ТОВ «Мостобудівний загін №73» на користь ОСОБА_4 3000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 350 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди. Вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального права, просив рішення суду першої інстанції змінити, стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 19 542,60 грн. та 5000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди.
В запереченнях на апеляційну скаргу, ТОВ «Мостобудівний загін №73» просило апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника відповідача, дослідивши докази по справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи і таке встановлено судом, що з 16 вересня 2011 року ОСОБА_4 працював в ДП ПАТ «Мостобудівний загін №73», яке перейменоване в ТОВ «Мостобудівний загін №73» монтажником по монтажу сталевих та залізобетонних конструкцій, а 29 березня 2012 року був звільнений на підставі ст. 38 КЗпП України за власним бажанням. (а.с.4).
Станом на 29 березня 2012 року, тобто на день звільнення заборгованість по заробітній платі становила 4 822,96 грн., заборгованість по компенсаційним виплатам за відрядження - 3003,95 грн., а на день звернення до суду заборгованість складала 4 220 грн. (а.с.42).
Вказана заборгованість згідно до списків перерахування грошових коштів на карткові рахунки Кредипромбанку з 5 квітня та по 21 червня 2012 року повністю погашена.
Компенсацію за відрядження в сумі 3 261,95 грн. позивачу було сплачено 12 листопада 2012 року (а.с.48).
Відповідно до ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 КЗпП України визначено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначено в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За змістом п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» у разі часткового задоволення позовних вимог працівника про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд визначає розмір такого відшкодування з урахуванням розміру спірної суми, на яку працівник мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Тобто застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду.
З урахуванням вище вказаних норм, а також приймаючи до уваги, що розрахунок здійснено після звернення до суду, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, застосувавши принцип співмірності та стягнув з відповідача 3000 грн. середнього заробітку на користь відповідача.
Посилання на невірне нарахування середньоденного заробітку, не можна приймати до уваги, оскільки хоча й суд першої інстанції розраховуючи середній заробіток відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 припустився помилки при обчисленні середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак це не вплинуло на обґрунтовані висновки суду, в зв'язку з застосуванням принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи неправомірність дій відповідача щодо несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні позивача, що спричинило останньому моральні страждання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що завдана моральна шкода підлягає відшкодуванню в розмірі 350 грн.
Доводи апеляційної скарги, стосовно необґрунтованих висновків суду першої інстанції в зазначенні розміру середнього заробітку та моральної шкоди не спростовують обґрунтованих висновків суду з наведених вище підстав.
Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для зміни рішення суду, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 315 ЦПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 10 грудня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але протягом двадцяти днів з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуюча:
Судді: