ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

                                          ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  "20" листопада 2006 р.                                                                   Справа № 3/96

За позовом Сокирянської об’єднаної державної податкової інспекціїдо відповідачів: Малого приватного підприємства Віал"

Товариства з обмеженою відповідальністю "СТК-Центр"

про визнання недійсними угод

Суддя  Бабак Л.М.

Представники:

Від позивача - Швець О.І. - представник, довіреність від 04.07.2006 року   № 5044/9/10

Від відповідачів - не з’явилися

СУТЬ СПОРУ: Сокирянська об’єднана державна податкова інспекція м.Сокиряни Чернівецької області звернулася з позовом до МПП "Віал"         м. Сокиряни та ТзОВ "СТК-Центр" м. Київ про визнання недійсними угод.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що при проведенні планової документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства МПП "Віал" за період з 01.04.2004 року по 30.09.2005р. встановлено, що в квітні - червні 2004 року між МПП "Віал" та ТОВ "СТК-Центр" були укладені усні договори на придбання товарно-матеріальних цінностей.

При визначенні законності віднесення до складу податкового кредиту суми ПДВ по операціях, проведених на підставі даних усних договорів, у ході проведення зустрічної перевірки, було встановлено, як вважає позивач, що ТОВ "СТК-Центр" має ознаки "фіктивності".

Зокрема, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11.04.2004 року визнано недійсним установчі документи ТОВ "СТК-Центр" з дати його державної реєстрації та свідоцтво № 36370658 про реєстрацію платника ПДВ ТОВ "СТК-Центр" з дня його видачі - 24.12.2003 року. Оскільки установчі документи ТОВ "СТК-Центр" визнано судом недійсними з дати реєстрації, то всі угоди, робить висновок позивач, є недійсними і такими, що вчинялися з метою завідомо суперечній інтересам держави.

Далі позивач пояснив, що виконавець (ТОВ "СТК-Центр"), зобов’язаний був здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, який був сплачений замовником при прийнятті виконаних послуг, оскільки відповідно до пункту 1.6 статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість"       № 168/97 від 03.04.1997 року податкове зобов’язання - це загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, що визначена згідно з цим Законом.

З другого боку, продовжує позивач, у замовника (МПП Віал"), після оплати послуг, виникає право на податковий кредит звітного періоду, який відповідно до пункту 7.4.1 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" № 168/97 від 03.04.1997 року, складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації. Пунктом 7.4.5 статті 7 Закону  № 168/97 не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Отже, робить висновок позивач, не можуть підтверджувати право на податковий кредит документи, які суперечать вимогам чинного законодавства.

Але, ТОВ "Віал" скористалось неналежними документами та включило суми сплачені в ціні виконаних робіт до податкового кредиту, чим незаконно зменшило собі податкове зобов’язання по ПДВ на суму 14199,24грн. та у деклараціях по податку на прибуток за ІІ квартал 2004 року незаконно віднесло до складу валових витрат 97153,45грн. як вартість товарів, отриманих за недійсними угодами.

Все вищезазначене, на думку позивача, підтверджує умисел обох підприємств на ухилення від оподаткування, а саме ТОВ "СТК-Центр", яке не сплатило до державного бюджету податок на додану вартість, а також завищення податкового кредиту і збільшення валових витрат з боку МПП "Віал", що є доказом укладення усних договорів з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства та підпадає під ознаки статей 207, 208 Господарського кодексу України.

У судовому засіданні 05.07.2006 року встановлено наступне.

Від відповідача - МПП "Віал" - надійшла заява про перенесення слухання справи, оскільки підприємство бажає скористатися своїм правом на правову допомогу.

Представник позивача просить провадження у справі зупинити та надати йому можливість представити додаткові докази щодо державної реєстрації ТОВ "СТК-Центр".

Надіслана судом відповідачу - ТОВ "СТК-Центр" - ухвала про порушення провадження у справі, позовна заява та додані до неї документи повернулися відділенням зв’язку без вручення по причині відсутності адресата.

Проаналізувавши матеріали справи, правову ситуацію, що склалася, суд прийшов до висновку, що провадження у справі слід зупинити до 04.09.2006 року.

При цьому позивач зобов’язувався надати суду докази державної реєстрації  ТОВ "СТК-Центр", умислу МПП "Віал" на укладання договорів з метою завідомо суперечній інтересам держави і суспільства, а також уточнити, які саме договори позивач просить визнати недійсними. МПП "Віал" мало представити пояснення стосовно предмету спору, правове обґрунтування своїх тверджень.

У судовому засіданні 04.09.2006 року представник позивача звернувся з клопотанням зупинити провадження у даній справі, оскільки податковою службою направлено запит щодо державної реєстрації ТОВ "СТК-Центр" м.Київ, яке судом було задоволене.

У судовому засіданні 16.10.2006 року представник позивача пояснив, що ОДПІ направлено запит ДПІ у Святошинському районі м.Київ стосовно того, чи скасовано державну реєстрацію ТзОВ “СТК-Центр”, але до теперішнього часу відповіді не надійшло, у зв’язку з чим просить суд ще раз зупинити провадження у справі та надати можливість представити необхідні докази.

Відповідачі представників у  судове засідання не направили.

Разом з тим від МПП “Віал” надійшло клопотання відкласти розгляд справи, оскільки ним направлено запит державному реєстратору щодо державної реєстрації ТзОВ “СТК-Центр”.

Враховуючи, що у матеріалах справи відсутні будь-які дані, які би свідчили, що ТзОВ “СТК-Центр” зареєстроване як суб’єкт підприємницької діяльності державним реєстратором та органами податкової служби, як платник податку на даний час, суд відклав розгляд справи.

У судовому засіданні 20.11.2006 року позивач представив суду докази того, що на даний час ТзОВ “СТК-Центр” знаходиться у стадії ліквідації за рішенням суду (а.с. 76).

На протязі тривалого часу МПП “Віал”, будучи належно повідомленим про день, час і місце вирішення спору (а.с. 48, 58,78), ухиляється від явки в суд, а тому спір вирішується без участі його представника, виходячи з наявних доказів, що є у матеріалах справи.

Вирішуючи спір без участі представника ТзОВ “СТК-Центр”, яке не знаходиться за своєю юридичною адресою, підтвердженням чого є рішення Святошинського районного суду м.Київ від 11.04.2005 року (а.с. 16), суд виходить з того, що ТзОВ “СТК-Центр”, не повідомивши орган реєстрації про зміну юридичної адреси, тим самим позбавило себе можливості бути належно повідомленим про день, час і місце вирішення спору. І в той же час така правова ситуація дає суду право вирішувати справу без участі даного відповідача, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємини сторін.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення їх повноважних представників, з’ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення проти позову, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20, 25, 27 квітня, 4, 8 травня, 2, 14, 17 червня 2004 року МПП “Віал” м.Чернівці отримало від ТзОВ “СТК-Центр” м.Київ на підставі усних договорів товар на загальну суму 97153,45грн. По факту купівлі-продажу продавець виписав покупцю податкові накладні, в тому числі: № 352 від 20.04.2004 року на суму 2379,60грн. (ПДВ – 396,60грн.), № 364 від 25.04.2004 року на суму 39800грн. (ПДВ – 6633,33грн.), № 381 від 27.04.2004 року на суму 6992,74грн. (ПДВ – 1165,46грн.), № 437 від 4.05.2004 року на суму 10704грн. (ПДВ – 1284грн.), № 444 від 8.05.2004 року на суму 11968,07грн. (ПДВ- 1994,68грн.), № 483 від 2.06.2004 року від 2.06.2004 року на суму 11511,72грн. (ПДВ – 1918,62грн.), № 502 від 14.06.2004 року на суму 3343,60грн. (ПДВ – 557,27грн.), № 519 від 17.06.2004 року на суму 8852грн. (ПДВ – 1477грн.), а всього на суму 97153,45грн. (а.с. 26-38). Дані податкові накладні є фактом, який підтвердждує наявність між сторонами усних угод, укладених у період з 20 червня по 17 червня 2004 року на поставку товару на загальну суму 97153,45грн.

У рахунок оплати отриманої продукції МПП “Віал” перерахувало ТзОВ “СТК-Центр” означені грошові кошти, в тому числі і податок на додану вартість, який товариство не сплатило до державного бюджету у відповідності з вимогами Закону України “Про податок на додану вартість”. Факт оплати товару підтверджується актом перевірки Сокирядської ОДПІ від 21.01.2006 року № 057/2301/32218316 (а.с. 6-15.

11 квітня 2004 року Святошинський районний суд м.Київ прийняв рішення, яким визнав недійсним Статут ТзОВ “СТК-Центр” з 20.11.2003 року та свідоцтво платника податку на додану вартість № 36091286 від 5.02.2004 року з моменту внесення в реєстр платників податків, тобто з 24.12.2003 року (а.с. 16).

При цьому Святошинський районний суд м.Київ виходив з того, що Статут ТзОВ “СТК-Центр” не відповідає дійсності, оскільки ТзОВ “СТК-Центр” не є власником підприємства і його волевиявлення не було спрямоване на затвердження статуту з метою створення юридичної особи та заняття підприємницькою діяльністю.

Вищенаведене дозволяє суду зробити висновок, що в судовому засіданні з достовірністю встановлено умисел ТзОВ “СТК-Центр” м.Київ на укладення з МПП “Віал” усних угод з метою завідомо суперечній інтересам держави і суспільства, оскільки товариству з моменту реєстрації (20.11.2003 року) було відомо, що його статутні документи суперечать вимогам Закону України “Про підприємства в Україні”, але, не дивлячись на це, уклало усні угоди з МПП “Віал” м.Чернівці, які спрямовані на приховування ТзОВ “СТК-Центр” від оподаткування доходів. Підтвердженням правомірності такого висновку є те, що товариство, отримавши від МПП “Віал” гроші в рахунок оплати продукції, одержаної на підставі усних угод, укладених з 20.04 по 17.06.2004 року, та, будучи платником податку на додану вартість, не сплатило його у доход державного бюджету, хоча відповідно до підпункту 7.3.1 пункт 7.3 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” № 168/97 від 03.04.1997 року датою виникнення податкових зобов’язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові   кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платника податку, про що ТзОВ "СТК-Центр" як платник податку, знало достовірно.

У продовж викладеного суд зазначає наступне

У відповідності до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою – третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 цього Кодексу встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Частиною 3 статті 216 Кодексу зазначено, що правові наслідки недійсності правочину, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Згідно із приписами статті 173 Господарського кодексу України господарським визначається зобов’язання, що виникає між об’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певні дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Статтею 174 цього Кодексу передбачено, що господарські зобов’язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Пунктом 11 статті 10 Закону України “Про державну податкову службу в Україні від 04.12.1990 року № 509-ХІІ (з наступними змінами та доповненнями) встановлено, що державні податкові інспекції в районах, містах без районного відділу, районах у містах, міжрайонні та об’єднані державні податкові інспекції виконують такі функції: подають до судів позови до підприємств, установ, організацій та громадян про визнання угод недійсними і стягнення в доход держави коштів, одержаних ними за такими угодами, а в інших випадках  коштів, одержаних без установлених законом підстав, а також про стягнення заборгованості перед бюджетом і державними цільовими фондами за рахунок їх майна.

Відповідно до статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов’язання,  що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Із приписів статті 207 вказаного Кодексу вбачається, що для визнання зобов’язання недійсним необхідно встановити факти вчинення такого зобов’язання з метою, яким завідомо суперечить інтересам держави і суспільства хоча б однією із сторін.

З викладеного вбачається, що ТзОВ “СТК-Центр”, порушуючи законодавство України, не подавало звітність до податкового органу, проте здійснювало господарську діяльність без подання необхідних звітів. Після виконання умов усних договорів купівлі-продажу товариство не сплатило до бюджету відповідні податки, в тому числі податок на додану вартість.

Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, а саме: якщо господарське зобов’язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін – у разі виконання зобов’язання обома сторонами – в доход держави за рішенням суду стягується все одержане за зобов’язанням, а у разі виконання однією стороною з другої сторони стягується у доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або неналежне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Слід зазначити, що позивач не надав будь-яких об’єктивних доказів того, що МПП "Віал" було достовірно відомо, що ТзОВ "СТК-Центр" уклало з ним усні угоди з однією ціллю, - ухилення від сплати ПДВ у доход державного бюджету і присвоєння цих коштів особисто, хоча відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Твердження позивача, що МПП "Віал" безпідставно зменшило собі податкове зобов’язання і це є правовою підставою для визнання у його діях умислу на укладення угоди з метою завідомо суперечній інтересам держави, являється тільки його думкою, висновком, який не має під собою правового підґрунтя і не підтверджується жодним правовим доказом.

А сам по собі вищезазначений факт не має ніякого правового значення і не є доказом протиправності дій МПП "Віал" у момент укладення усних угод з ТзОВ "СТК-Центр" і не свідчить, що вони були укладені з його боку з метою завідомо суперечній інтересам держави і суспільства.

Таким чином, суд задовольняє позовну заяву ДПІ у місті Чернівці і визнає недійсними усні угоди, що були укладені між ТзОВ "СТК-Центр" м.Київ та МПП "Віал", у період з 20 квітня по 17 червня 2004 року.

Враховуючи викладені норми та встановлений факт умислу лише однієї сторони, зокрема ТзОВ "СТК-Центр", з останнього на користь МПП “Віал” стягується 97153,45грн., а з МПП “Віал” у дохід державного бюджету України – 97153,45грн.

Судові витрати віднести на ТзОВ "СТК-Центр"  м.Київ.

Керуючись частиною першою статті 71, статтями 87, 159, 160, 161, 163, 167, пунктом 3, 6 Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, с у д –

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсними усні договори від 20, 25, 27 квітня, 4, 8 травня, 2, 14, 17 червня 2004 року, що були укладені між ТзОВ "СТК-Центр"   та МПП “Віал”.

3. Стягнути з ТзОВ "СТК-Центр" (вул. Генерала Наумова, 23-б м.Київ, код ЄДРПОУ 32670368, р/р 260033506 у АКБ “Легбанк” МФО 300056) на користь МПП “Віал” (вул. Горького, 57 м.Сокиряни, код ЄДРПОУ 32218316, р/р 2606300343450001, 260040034500004, 26005003450003, 26007003450001 у ЧФ АТ “Укрінбанк”, п/р 26007000175001 у філії ВАТ КБ “Надра”  м.Чернівці) – 97153,45грн.

4. Стягнути з МПП “Віал” (вул. Горького, 57 м.Сокиряни, код ЄДРПОУ 32218316, р/р 2606300343450001, 260040034500004, 26005003450003, 26007003450001 у ЧФ АТ “Укрінбанк”, п/р 26007000175001 у філії ВАТ КБ “Надра” м.Чернівці) – 97153,45грн. у доход державного бюджету України.

5. Стягнути з ТзОВ "СТК-Центр"  (вул. Генерала Наумова, 23-б м.Київ, код ЄДРПОУ 32670368, р/р 260033506 в АКБ “Легбанк” МФО 300056) у доход державного бюджету 3грн. 40коп. державного мита.

6. Постанова суду першої інстанції, якщо інше не встановлено Кодексом адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений цим Кодексом строк, постанова набирає сили після закінчення цього строку.

У разі надання апеляційної скарги, постанова набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

7. Відповідно до частини першої статті 185, частин першої-третьої, п’ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони, які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.

Заява про апеляційне оскарження даної постанови подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складання постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, з дня складання у повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                             Л.М. Бабак