АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Чернівці «06 »лютого 2013 р. колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

Головуючого Потоцький В. П.

суддів Горецької С.О., Кузняка В.О.

при секретарі Пислар О.Р.

за участю прокурора Слюсарюк Р.Л.

адвоката ОСОБА_1

представника потерпілої ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу за апеляцією прокурора Кукурудзяка В.С. на вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.11.2012 року,-

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.11.2012 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Зарожани Хотинського району Чернівецької області, громадянина України, українця, із вищою освітою, одруженого, працюючого лікарем-хірургом торакального обласного клінічного протитуберкульозного диспансеру, що проживає за адресою: АДРЕСА_1, не судимого, засуджено за ч.1 ст.119 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк три роки.

На підставі ст.75 КК України звільнено ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом двох років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.

На підставі ст.76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_3 такі обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи; повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання та роботи; періодично з'являтись для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи.

Міру запобіжного заходу до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3 залишено попередню - заставу.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь фінансового управління ЧОДА управління ЧОДА управління охорони здоров'я витрати на лікування ОСОБА_4 в сумі 5981 (п'ять тисяч дев'ятсот вісімдесят одну) гривню 30 копійок.

Вирішено питання про повернення застави заставодавцю, ОСОБА_5, після вступу вироку в законну силу.

Справа №11/794/58/13 Головуючий у І інстанції Ярема Л.В.

Категорія ч.1 ст.119 КК України Доповідач Потоцький В.П.

Згідно вироку районного суду, ОСОБА_3 визнано винним та засуджено за те, що він 12 червня 2012 року приблизно о 12 годині 30 хвилин, перебуваючи у себе вдома за адресою: АДРЕСА_1, почувши від своєї малолітньої доньки ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_4, скарги на те, що під час її прогулянки на території Чернівецького міського туберкульозного диспансеру їй спричинив тілесні ушкодження двірник вказаного диспансеру та помітивши наявність у неї тілесних ушкоджень, вирішив помститись двірнику. З цією метою, того ж числа приблизно о 13 годині він прибув на територію Чернівецького міського туберкульозного диспансеру за адресою: вул. Максимовича, 6, м. Чернівці, де в ході конфлікту, який розпочав ОСОБА_3 з приводу побиття ОСОБА_4 його доньки, ОСОБА_3, не бажаючи настання смерті потерпілого, діючи умисно та протиправно, реалізуючи раптово виниклий злочинний умисел направлений на заподіяння фізичного болю ОСОБА_4, умисно наніс йому удар кулаком правої руки в область обличчя, внаслідок чого ОСОБА_4 втратив рівновагу та з положення стоячи, отримавши прискорення під час падіння, вдарився потиличною ділянкою голови об асфальтно-бетонне покриття доріжки, на якій він стояв.

В результаті застосованого ОСОБА_3 фізичного впливу до потерпілого ОСОБА_4, згідно висновку комісійної судово-медичної експертизи №591 від 09.08.2012 року, останньому були спричинені наступні тілесні ушкодження: синці синюшно-фіолетового кольору із зеленим відтінком та нечіткими, розмитими контурами, що розташовані на верхній губі справа; на нижній губі справа, які виникли відносно задовго до моменту настання смерті та мають ознаки легких тілесних ушкоджень та не знаходяться в будь-якому причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті; садно в потиличній ділянці зліва з кірочкою темно-коричневого кольору, розташованою вище рівня оточуючої неушкодженої шкіри; крововилив у м'які тканини волосяної частини голови з боку внутрішньої її поверхні, у потиличній ділянці зліва, темно-червоного кольору з нечіткими розмитими контурами; субарахноїдальні крововиливи, темно-червоного кольору, що розташовані: на усіх поверхнях правої півкулі головного мозку на базальтно- конвекситальних поверхнях лівих лобно-скронево-потиличних долів головного мозку: забій речовини стовбура головного мозку та базальних відділів правої півкулі головного мозку з масивними темно-червоними крововиливами в товщу мозкової тканини; субдуральні крововиливи темно-червоного кольору, які розташовані: в лобній ділянці з переходом на праву скроневу та потиличну ділянку справа; в потиличній ділянці зліва; перелом потиличної кістки, які виникли відносно задовго до моменту настання смерті від дії тупого предмету чи від удару об такий і за ознакою «небезпека для життя» відносяться до тяжких тілесних ушкоджень, цілком можливо при падінні з положення стоячи на тверду площину та на виступаючі над її рівнем тупі предмети із співударом потиличною ділянкою голови з поверхнею та знаходяться в прямому в причинно-наслідковому зв'язку з фактом настання смерті. Смерть ОСОБА_4 настала ІНФОРМАЦІЯ_5 від набряку та набухання речовини головного мозку, що розвинулись як наслідок закритого перелому потиличної кістки з розвитком тотальних субарахноїдальних крововиливів, субдуральних крововиливів із забоєм речовини головного мозку.

На вказаний вирок прокурор Кукурудзяк В.С. подав апеляцію, у якій не заперечуючи вірність кваліфікації дій засудженого та доведеності його вини, вважає вирок районного суду таким, що не ґрунтується на законі та підлягає скасуванню у зв'язку з безпідставним призначенням засудженому ОСОБА_3 покарання з випробуванням.

Свої апеляційні доводи обґрунтовує тим, що суд першої інстанції всупереч вимогам ст.65 КК України, а також п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами покарання», застосував до засудженого вимоги ст.75 КК України, при цьому не взявши належним чином до уваги, що в результаті вчинення ОСОБА_7 сталося непоправиме горе - смерть людини, а також те, що ОСОБА_3 вчинив злочин з мотивів помсти, при цьому залишив потерпілого лежати на асфальтобетонній доріжці і, будучи лікарем, не надав йому медичну допомогу.

Заслухавши суддю-доповідача, засудженого ОСОБА_3, та діючого в його інтересах адвоката ОСОБА_1, які заперечили проти задоволення апеляції прокурора, представника потерпілої, думку прокурора, яка підтримала апеляцію свого колеги, провівши по справі часткове судове слідство, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в апеляції доводи, колегія суддів вважає, що апеляція прокурора Кукурудзяка В.С. підлягає частковому задоволенню, а вирок районного суду - скасуванню в частині призначення ОСОБА_3 покарання, на підставі наступного.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджується доказами у справі про фактичні обставини вчинення злочину, що, як і правильність кваліфікації дій винного за ч.1 ст. 119 КК України, усі учасники судового розгляду справи не оспорювали під час судового розгляду справи в суді першої інстанції. З протоколу судового засідання вбачається, що головуючий докладно роз'яснив учасникам судового розгляду зміст положень, передбачених ст. 299 КПК України (в редакції 1960 року), а саме, що у випадку визнання недоцільним дослідження доказів стосовно фактичних обставин справи та розміру цивільного позову, які ніким не оспорюються, сторони будуть позбавлені права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку. Тому фактичні обставини справи та кваліфікація дій ОСОБА_3 не оспорюються і в апеляції прокурора.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч.1 ст.119 КК України.

Разом з тим, призначене ОСОБА_3 покарання за ч. 1 ст. 119 КК України із застосуванням ст. ст. 75,76 КК України не відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Так, мотивуючи у вироку призначення ОСОБА_3 такого покарання, суд першої інстанції послався на те, що він врахував, що злочин, вчинений засудженим, у відповідності до ст.12 КК України, належить до злочинів середньої тяжкості, а також особу засудженого, зокрема, те, що ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності притягується вперше, вину визнав, своїми показами сприяв розкриттю злочину, має постійне місце роботи, по місцю проживання та роботи характеризується з позитивної сторони, має на утриманні малолітню дитину, ставлення підсудного до вчиненого ним злочину, його щире каяття, відшкодування потерпілій матеріальної та моральної шкоди, при цьому до обставин, що пом'якшують покарання районний суд визнав: щире каяття засудженого та відшкодування збитків і не встановив обставин, що обтяжують покарання.

З огляду на ці дані суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 без відбування покарання і застосував до нього вимоги ст. ст. 75,76 КК України.

Однак такі мотиви прийнятого рішення щодо застосування ст. ст. 75,76 КК України та звільнення засудженого від покарання з випробуванням, не можна визнати достатньо обґрунтованими і правильними, оскільки таке покарання не відповідає ступеню тяжкості злочину та особі засудженого внаслідок м'якості, виходячи з наступного.

Так, приймаючи рішення про застосування ст. ст. 75,76 КК України та звільняючи ОСОБА_3 від відбування покарання з випробуванням, суд недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставини його вчинення, особу засудженого, та вимоги ч.2 ст.27 Конституції України, а саме, ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Також суд належним чином не врахував поведінку ОСОБА_3 після вчинення злочину, який, завдавши удару потерпілому, залишив його лежати на асфальтобетонній доріжці, і, будучи лікарем, не надав потерпілому медичної допомоги.

Крім цього, районний суд не врахував думку представника потерпілої щодо покарання, яка в апеляційній інстанції хоча і вказала на те, що жодних претензій матеріального характеру до засудженого у потерпілої немає, однак зазначила, що ОСОБА_3 залишив двох дітей без батьківської опори, яку не замінять жодні матеріальні блага.

При таких обставинах, призначення ОСОБА_3 покарання із застосуванням ст. ст. 75,76 КК України не можна визнати таким, що є справедливим, необхідним й достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів і йому слід призначити реальне покарання у виді позбавлення волі на певний строк.

Як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи відсутні інші обставини, крім тих на які посилався суд першої інстанції у вироку, які б давали підстави для висновку про можливість виправлення ОСОБА_3 за умов звільнення його від відбування покарання з випробуванням.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що вирок суду відносно засудженого ОСОБА_3 за ч.1 ст.119 КК України в частині призначення покарання із застосуванням ст. ст. 75,76 КК України підлягає скасуванню з постановленням апеляційним судом нового вироку у відповідності з вимогами п.2 ч. 1 ст. 378 КПК України (в редакції 1960 року).

При призначенні ОСОБА_3 покарання колегія суддів враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про його особу, зокрема те, що ОСОБА_3 раніше не судимий, вину визнав, щиро розкаявся,по місцю проживання та роботи характеризується з позитивної сторони, має на утриманні малолітню дитину, відшкодував потерпілій матеріальну та моральну шкоду, поведінку засудженого після вчинення ним злочину, думку представника потерпілої, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Обставини, які пом'якшують покарання, відповідно до ст.66 КК України, колегія судді визнає: визнання вини, щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання судовою колегіє не встановлено.

Усі вищезазначені обставини, що пом'якшують покарання, колегія суддів визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та з урахуванням особи винного дають підстави для застосування до засудженого вимог ст. 69 КК України, що відповідатиме принципу необхідності і достатності для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляцію прокурора слід задовольнити частково, а вирок районного суду в частині призначення покарання скасувати.

Керуючись ст.27 Конституції України, ст. ст. 65, 360, 365, 366, 378 КПК України (в редакції 1960 року), колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Чернівецької області, -

ЗАСУДИЛА:

Апеляцію прокурора Кукурудзяка В.С. задовольнити частково.

Вирок Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26.11.2012 року щодо ОСОБА_3 за ч.1 ст.119 КК України в частині призначення йому покарання - скасувати.

Призначити ОСОБА_3 за ч.1 ст. 119 КК України із застосуванням ст.69 КК України покарання у виді позбавлення волі строком на 2 (два) роки.

Міру запобіжного заходу ОСОБА_3 змінити з застави на взяття під варту, взявши його під варту в залі суду негайно.

Строк відбуття покарання обчислювати з 06 лютого 2013 року, зарахувавши в строк відбуття покарання час його перебування під вартою з 19 червня 2012 року по 21 червня 2012 року.

У решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Вирок апеляційного суду може бути оскаржено в касаційному порядку до судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ через Апеляційний суд Чернівецької області протягом одного місяця з моменту проголошення вироку суду, а засудженим ОСОБА_3, в цей же строк з моменту отримання копії вироку апеляційного суду.

Головуючий В.П. Потоцький

судді С.О. Горецька

В.О. Кузняк

Копія вірна: суддя