Справа № 22 -1311--2008                                      Головуючий у 1 інстанції -  Кабанова В.В.

Категорія   19,25                                                  Доповідач - Суровицька Л.В.

 

РІ Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          « 9»  вересня   2008   року   колегія   суддів   судової   палати   в   цивільних   справах  апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

            головуючої судді -  Авраменко Т.М.

            суддів                    -  Гайсюка О.В.,  Суровицької Л.В., 

           при секретарі                  -   Чернезі  М.М.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС»  на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 12 березня 2008 року у справі за позовом  ОСОБА_1 до Приватного підприємства «Бонамі», Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», Товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс-Тур»,  Закритого акціонерного товариства «Коріс-Україна» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

        Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, представника ЗАТ «Страхова група «ТАС»,  дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

                                             

В С Т А Н О В И Л А :

        У  січні 2007 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до Приватного підприємства «Бонамі», Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс-Тур» про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.

        Зазначала, що 14 липня 2006 року її чоловік - ОСОБА_3 , діючи також і від її імені, уклав з ПП «Бонамі» договір № 127 від 14 липня 2006 року про надання туристичних послуг, в перелік яких були включені і послуги з медичного страхування.

        На виконання умов договору ПП «Бонамі»  уклало договір з ТОВ «Анекс-Тур» про поїздку їх сім'ї до Туреччини терміном з 19 по 28 липня 2006 року.

        ТОВ «Анекс-Тур» видало страховий поліс , відповідно до якого вона та члени її сім'ї - чоловік і діти були на період з 19 по 28 липня 2006 року застраховані за програмою страхування «А» з медичними витратами на одну особу на страхову суму 10 000 доларів США , а у разі нещасного випадку по 2 000 доларів на кожного.

       20 липня 2006 року після приїзду в Туреччину та розміщення в готелі, з нею стався страховий випадок - вагінальна кровотеча.

       Оскільки виникли проблеми з підтвердженням   страхового полісу, вона понесла витрати на транспортування до спеціальної медичної установи та надання медичної допомоги всього у розмірі 2 000 доларів США, однак ЗАТ «Страхова група «ТАС», яка є страховиком, відмовилась відшкодувати вказані витрати.

       Вважає, що відповідачі, не виконали взяті на себе зобов'язання за договором про надання туристичних послуг та про страхування, внаслідок чого завдали їй матеріальну та моральну шкоду.

       Просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь на відшкодування матеріальної шкоди 10 100 грн. , моральної шкоди - 50 000 грн.

       Ухвалою Кіровського райсуду  м. Кіровограда від 28 лютого 2007 року до участі у справі в якості співвідповідача притягнуто ЗАТ «Коріс-Україна» (а.с.52).

       Рішенням Кіровського райсуду м. Кіровограда від 12 березня 2008 року  позов задоволено частково.

       Із ЗАТ»Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 стягнуто на відшкодування матеріальної шкоди 10 100 грн., на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

       В задоволенні позовних вимог до ПП «Бонамі», ТОВ «Анекс-Тур» та ЗАТ «Коріс Україна» відмовлено.

       Додатковим рішенням суду від 15 травня 2008 року із ЗАТ «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 стягнуто судові витрати в сумі 430 грн.

       В апеляційній скарзі ЗАТ «Страхова група  «ТАС» просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову або направити справу на новий судовий розгляд.

       В судовому засіданні апеляційної інстанції представник ЗАТ «Страхова група «ТАС» підтримав доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечила проти них.

       Представники ПП «Бонамі», ЗАТ «Коріс Україна» та ТОВ «Анекс-Тур» в судове засідання не з'явились.

       Неявка  вказаних відповідачів, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, тому колегія суддів, ухвалила розглядати справу в їх відсутність.

       Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

       З матеріалів справи , пояснень представника ЗАТ «Страхова група «ТАС», позивача, представника позивача вбачається, що 14 липня 2006 року між приватним підприємством «Бонамі» м. Кіровоград, з однієї сторони та ОСОБА_3, який діяв від свого імені та від імені ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , з другої сторони, було укладено письмовий договір про надання туристичних послуг № 127 (а.с.10).

       Згідно розділу 1 та розділу 2 вказаного договору ОСОБА_3 доручив, а ПП «Бонамі» зобов'язалось придбати у незалежних постачальників в Україні і за кордоном туристичні послуги - поїздку до Туреччини, м. Анталія на період з 19 липня 2006 року по 28 липня 2006 року, у тому числі медичне страхування. ОСОБА_3 в свою чергу  зобов'язався оплатити дані послуги (а.с.10).

       На виконання умов договору ПП «Бонамі», як турагент,  придбало у ТОВ «Анекс-Тур», як туроператора для сім'ї ОСОБА_1  туристичний пакет  № 24831 загальною вартістю 12 511 грн. 53 коп., в який входив і страховий поліс.

       Вказані обставини підтверджуються рахунком-фактурою № 024831 від 12 липня 2006 року та актом № 024831 приймання-передачі від 19 липня 2006 року (а.с.110-111, 11-12).

       ТОВ «Анекс-Тур»  на підставі договору доручення № 359 , укладеного 20 березня 2006 року  із ЗАТ «Страхова група «ТАС», страховиком , виступило страхувальником ОСОБА_1 , на підтвердження чого їй 19 липня 2006 року перед туристичною поїздкою було видано страховий поліс ЗАТ «Страхової групи «ТАС» ЕМІНВ № 38/27 004449  добровільного страхування відповідальності перед третіми особами за оплату медичних та інших витрат під час подорожі за кордон на період з 19 липня 2006 року по 28 липня 2006 року.

       Страхова премія була сплачена ОСОБА_3 17 липня 2006 року, що підтверджується записом на страховому полісі, поясненнями позивачки в судовому засіданні в суді першої інстанції, платіжним дорученням № 90 від 13 липня 2006 року (а.с.11-12).

       Згідно даних полісу ОСОБА_1 застрахована за програмою страхування «А» з медичними витратами на одну особу - 10 000 доларів США, а у разі нещасного випадку на 2 000 доларів США.

       20 липня 2006 року після прибуття в Туреччину, у позивачки сталась вагінальна кровотеча . Лікарем, який здійснив її огляд, було встановлено діагноз: внутрішньоутробна смерть на 17 тижні вагітності і повідомлено про необхідність госпіталізації та медичного вискоблювання.

       Відповідно до п.7.2.5 Умов страхування  витрати щодо захворювань та станів, які пов'язані з вагітністю, коли стан Застрахованої особи загрожує її життю, підлягають оплаті Страховиком (а.с.74-86).

       Згідно  пп.8.3.3., 8.3.4, 8.3.5. Договору страхування відповідальності перед третіми особами за оплату медичних та інших витрат під час подорожі за кордон (страховий поліс) ЕМІНВ № 38/27-04449 від 19 липня 2006 року та пп.8.2.6, 8.2.7, 8.2.8  Правил  добровільного страхування відповідальності перед третіми особами за оплату медичних  та інших витрат під час подорожі за кордон від 16 червня 2004 року, Застрахована особа зобов'язана звернутися до сервісної служби або до Страховика і узгодити суму на оплату вартості медичних послуг і всі свої дії, пов'язані з їх отриманням, в разі страхового випадку, якщо очікувана сума на оплату вартості цих послуг перевищує 150 доларів США. Погоджувати зі Страховиком або сервісною службою всі дії, пов'язані з лікуванням та отриманням інших послуг в разі страхового випадку. Виконувати розпорядження та/чи рекомендації Страховика або сервісної служби щодо дій в разі страхового випадку.

       На виконання вказаних  вимог Договору страхування та Правил страхування, чоловік позивачки 20 липня 2006 року  по телефону повідомив про страховий випадок, що стався з ОСОБА_1   ЗАТ «Коріс Україна», яке на підставі договору доручення № 25/03 від 1 січня 2003 року  та додаткового до нього договору № 1 від 25 грудня 2004 року є  Повіреною особою ЗАТ «Страхова група «ТАС» і забезпечує асистанські послуги з організації медичної  та іншої допомоги застрахованим Довірителем особам, на користь таких осіб.

       Вказана обставина підтверджується крім пояснень позивачки, її представника , роздруківкою телефонних дзвінків від 20 липня 2006 року (а.с.25). Не заперечується  і представником ЗАТ «СГ «ТАС» звернення ОСОБА_3 до сервісної служби ЗАТ «Коріс Україна» 20 липня 2006 року.

       Про настання страхового випадку сервісну службу ЗАТ «Коріс Україна» було повідомлено у строк, передбачений Умовами страхування.

       На запит ЗАТ «Коріс Україна»  ЗАТ «СГ «ТАС» не підтвердила страхування ОСОБА_1 у зв'язку з відсутністю даних про оплату страхової премії.

       Позивачці було рекомендовано сервісною службою здійснити витрати по оплаті медичних послуг , а після підтвердження валідності її страхового поліса, роз'яснено про можливість відшкодування вказаних витрат.

       У зв'язку з відсутністю супроводження сервісної служби та ЗАТ «СГ «ТАС», позивач , якій за станом здоров'я загрожувала небезпека життю та здоров'ю, понесла особисто на медичний огляд, транспортування в лікарню та оперативне лікування витрати в  сумі  2000 доларів США, що складає 10 100 грн.

       Вказані обставини підтверджуються рахунком-фактурою серія А № 169331 на суму 500 доларів США, рахунком-фактурою серія А № 169467 на суму 1500 доларів США та довідкою Кемер поліклініки, Туреччина (а.с.32, 33. 131).

       Відповідно до п.6.1  Умов страхування при настанні страхового випадку Страховик в межах страхової суми відшкодовує витрати, зазначені у Полісі Застрахованій особі, що самостійно оплатила надані послуги. Виплата страхового відшкодування здійснюється в національній валюті України за курсом Національного банку України на день здійснення оплати наданих послуг. (п.6.1.3).

       Пункт 6.8 передбачає, що для здійснення Страховиком виплати страхового відшкодування згідно з п.6.1.3 Застрахована особа повинна надати Страховику протягом 15 календарних днів з моменту в'їзду на територію України заяву про страхову подію, копію Поліса та інші, перелічені у цьому пункті документи.

       З дотриманням вимог п.6.8 Умов страхування  позивач  31 липня 2006 року звернулась з заявою про виплату страхового відшкодування до Кіровоградської філії ЗАТ «СТ «ТАС» (а.с.26).

       Листом від 25 жовтня 2006 року ЗАТ «СТ «ТАС» повідомило позивачку про те, що  на момент настання страхового випадку   медичний поліс не був чинним, оскільки згідно п.4.2. Договору страхування поліс набирає чинності з моменту сплати Страхувальником страхової премії в повному обсязі. Кошти від  Страхувальника- ТОВ «Анекс-Тур»  надійшли на рахунок ЗАТ «СГ «ТАС» 18 серпня 2006 року та 19 вересня 2006 року (а.с.28).

       Як пояснив представник ЗАТ «СГ «ТАС» в судовому засіданні апеляційної інстанції, пізніше  з метою збереження добропорядних партнерських стосунків з ТОВ «Анекс-Тур», ЗАТ як Страховик визнало чинність полісу ОСОБА_1 і відповідно до наказу № 2675/В від 9 листопада 2006 року здійснило страхову  виплату позивачці в сумі 757 грн.50 коп. , що підтверджується платіжним дорученням № 6005 від 13 листопада 2006 року (а.с.71,72).

       Факт отримання вказаної страхової виплати не заперечується представником позивачки.

       Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які склались між позивачкою та ЗАТ «СГ «ТАС» регулюються  Законом  України «Про страхування» від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР з відповідними змінами,  ст.ст. 979-992 ЦК України, Правилами добровільного страхування відповідальності перед третіми особами за оплату медичних та інших витрат під час подорожі за кордон від 16.06.2004 року, затверджені ЗАТ «СГ «ТАС»,  Договором страхування ЕМІНВ № 38/27-004449 від 19 липня 2006 року.

       Відповідно до ст.979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, страхову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. 

       Згідно п.3 ст.20 Закону України «Про страхування» Страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

       Суд першої інстанції правильно визначив природу спірних правовідносин між позивачкою та ЗАТ «СГ «ТАС» , норми матеріального права щодо стягнення страхової виплати у разі настання страхового випадку, однак при визначенні суми, страхового відшкодування, прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи.

       Визначаючи розмір відшкодування понесених позивачкою матеріальних витрат внаслідок страхового випадку в сумі 10 100 грн., суд не прийняв до уваги, що ЗАТ «СГ «ТАС» виплатило їй 757 грн.50 коп. і за таких обставин розмір відшкодування має становити 9 342 грн.50 коп.

       Страховик - ЗАТ «СГ «ТАС» визнав чинним Договір страхування, а тому відповідно до умов вказаного договору має виконувати зобов'язання перед застрахованою особою ОСОБА_1  щодо відшкодування витрат на медичне обслуговування та лікування.

       Доводи представника ЗАТ «СГ «ТАС» про те, що   позивач порушила вимоги п.8.2.6 Правил страхування та п.8.3.3 Полісу страхування, а саме не звернулася до сервісної служби або до ЗАТ «СГ «ТАС» і не узгодила витрати в сумі 2000 доларів США, а тому це є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, є безпідставними.

       Так, позивачем надано суду належні безспірні докази того, що у встановлений Умовами страхування строк, про настання страхового випадку була повідомлена сервісна служба - ЗАТ «Коріс- Україна». Узгодити витрати на лікування позивач не мала об'єктивної можливості, оскільки у зв'язку з не підтвердженням її страхування, сервісна служба не надавала їй асистанських послуг.

       Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди і покладення  цього обов'язку на ЗАТ «СГ «ТАС», суд першої інстанції прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального права щодо відшкодування шкоди, а саме ст.1167 ЦК України і не застосував закон, який підлягає  застосуванню до даних правовідносин.

       Відповідно до п.3, п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України  це є  підставами для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення.

       Так, не  можна погодитись з висновком суду про те, що ЗАТ «СГ «ТАС» зобов'язано відшкодувати позивачці моральну шкоду.

       З позовної заяви, пояснень позивачки та її представника в судовому засіданні вбачається, що відшкодування моральної шкоди вони пов'язують з неналежним виконання договірних зобов'язань щодо надання туристичних послуг. В ході розгляду справи позовні вимоги не змінювались.

       Законом  України «Про страхування» передбачено, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором, тобто це договірні відносини, за порушення яких передбачена  майнова (фінансова) відповідальність у формі пені, неустойки тощо.

       Ні вказаним Законом, ні договором про страхування не передбачено відшкодування моральної шкоди.

       За таких обставин суд першої інстанції безпідставно поклав обов'язок по відшкодуванню моральної шкоди на ЗАТ «СГ «ТАС».

       Суд неправильно визначив характер правовідносин, що склалися між ОСОБА_1 та ТОВ «Анекс-Тур» , не дав їм належної оцінки, що призвело до неправильного вирішення спору в частині відшкодування моральної шкоди .

       Судом встановлено, що ТОВ «Анекс-Тур» здійснює туроператорську діяльність, діє на підставі Ліцензії Державної служби  туризму  і курортів України Серії АВ № 020283 від 24 березня 2006 року(а.с.58).

       Згідно ч.2   ст.5 Закону України  «Про туризм» від 15 вересня 1995 року № 324/95-ВР (з відповідними змінами) туроператори - юридичні особи, створені згідно із законодавством України, для яких виключною діяльністю є організація та забезпечення створення туристичного продукту, реалізація та надання туристичних послуг, а також посередницька діяльність із надання характерних та супутніх послуг і які в установленому порядку отримали ліцензію на тур- операторську діяльність.

       Стаття 16 Закону передбачає, що страхування туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і забезпечується суб'єктами туристичної діяльності на основі угод із страховиками.

       Договором страхування повинні передбачатися надання медичної допомоги туристам і відшкодування їх витрат при настанні страхового випадку безпосередньо в країні (місці) тимчасового перебування.

       З матеріалів справи вбачається, що  до складу туристичного продукту, який придбало для позивачки ТОВ «Анекс-Тур» входив і страховий поліс ЗАТ «СГ «ТАС», оформлений і виданий на підставі договору доручення № 359 від 20 березня 2006 року  вказаним туроператором.

       Однак, в порушення вимог п.2.1.14 договору доручення, укладеного між ЗАТ «СГ «ТАС» та ТОВ «Анекс-Тур», який передбачає, що товариство, як Повірений зобов'язано перерахувати отримані страхові платежі Довірителю не пізніше наступного робочого дня після отримання відповідних страхових платежів, кошти  ЗАТ «СГ «ТАС»  перерахувало вже після закінчення терміну дії туристичної путівки.

       ТОВ «Анекс-Тур» отримало страхову премію від ОСОБА_1 17 липня 2006 року, а на рахунок ЗАТ «СГ «ТАС» кошти надійшли лише 18 серпня та 19 вересня 2006 року.

       Вказане порушення призвело до того, що договір страхування позивачки не набрав чинності і в період перебування за кордоном ОСОБА_1  всупереч вимог ст.16 Закону України «Про туризм» не була застрахована.

       Ці обставини свідчать про те, що якість наданих «ТОВ «Анекс-Тур» позивачці туристичних послуг не відповідала умовам договору.

       Відповідно до ч.9 ст.20 Закону України «Про туризм» якість туристичних послуг повинна відповідати умовам договору, порядок і способи захисту порушених прав туристів визначаються законодавством про захист прав споживачів.

       Внаслідок надання ТОВ «Анекс-Тур» позивачці туристичних послуг в частині страхування неналежної якості , їй було заподіяно моральну шкоду, яка полягає у моральних переживаннях у зв'язку з відсутністю медичної страховки, що становило загрозу для її здоров'я і життя, можливості своєчасно отримати медичну допомогу, моральних переживаннях за стан свого здоров'я і життя, хвилюванні через необхідність докладати додаткових зусиль для вирішення питань щодо оплати надання медичної допомоги та лікування, відчуття безпорадності за кордоном.

       Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачці внаслідок неналежного виконання зобов'язання було заподіяно моральну шкоду, ці обставини підтверджуються крім пояснень позивачки, виписками з історії хвороби від 20 липня та 21 липня 2006 року, довідкою клініки про оплату лікування позивачкою і вірно з урахуванням характеру та обсягу душевних, психічних страждань, яких зазнала позивач, тривалості цих страждань, їх посилення через загрозу її здоров'ю та життю, визначив розмір відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн.

       Відповідно до п.5  ч.1 ст.4 Закону України «Про захист прав споживача» позивач  має право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди , заподіяної небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.

       При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди (ч.2 ст.22 Закону).

       Частина 2 статті 33 Закону України «Про туризм» передбачає, що заподіяна туристу моральна шкода, якою порушені його законні права, відшкодовується суб'єктом туристичної діяльності в порядку, встановленому законом.

       За таких обставин, колегія суддів вважає, що відповідальність за заподіяну позивачці моральну шкоду  має нести ТОВ «Анекс-Тур», саме з нього на користь позивачки підлягає до стягнення на відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

       Судом не встановлено факту неналежного виконання зобов'язань перед позивачкою ПП «Бонамі» та ЗАТ «Коріс-Україна» і правомірно відмовлено в задоволенні позовних вимог до цих відповідачів.

       Доводи апеляційної скарги та висновок суду першої інстанції  про те, що позивач не підтримала позовні вимоги до ПП «Бонамі», ТОВ «Анекс-Тур» та ЗАТ «Коріс-Україна» спростовуються матеріалами справи, оскільки у справі відсутня письмова заява позивачки про відмову від позовних вимог до вказаних відповідачів.

        Безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що позивач пов'язує відшкодування моральної шкоди з організацією медичної допомоги. несвоєчасністю її надання, а також про те, що відповідальність за надання такої допомоги несе ЗАТ «Коріс-Україна», оскільки  у ЗАТ «Коріс-Україна» у зв'язку з не набранням чинності страхового полісу, не виникло зобов'язань щодо позивачки.

        З пояснень позивачки, змісту позовної заяви вбачається, що вимоги по відшкодуванню моральної шкоди вона пов'язує з тими обставинами, внаслідок  яких вона була позбавлена  обов'язкового страхування  як турист.

       Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, підлягає скасуванню і додаткове рішення суду від 15 травня 2008 року щодо розподілу судових витрат.

       Відповідно до ст.88 ЦПК України у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог позивачки на її користь із ЗАТ «СГ «ТАС» підлягає до стягнення на відшкодування судового збору - 93 грн.43 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 15 грн., з ТОВ «Анекс-Тур» на відшкодування судового збору - 8 грн.50 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 15 грн.

       На підставі викладеного, керуючись ст..ст.303, 304, 307, п.3, п4. ч.1 ст.309, ст.ст.313, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

       Апеляційну скаргу Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» задовольнити частково.

       Рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 12 березня 2008 року та додаткове рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 15 травня 2008 року скасувати і ухвалити нове рішення.

       Стягнути на користь ОСОБА_1 із Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на відшкодування матеріальної шкоди 9 342 грн.50 коп., з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс-Тур» на відшкодування моральної шкоди - 30 000 грн.

       Стягнути на користь ОСОБА_1 із Закритого акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на відшкодування судового збору - 93 грн.43 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 15 грн., з Товариства з обмеженою відповідальністю «Анекс-Тур»  на відшкодування судового збору -8 грн.50 коп., витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 15 грн.

       В решті позовних вимог відмовити.

       Рішення суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

 

       Головуюча суддя:

       Судді:

                    

               

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

         Просив суд розірвати договір купівлі-продажу від 3 вересня 2004 року, стягнути з відповідача на його користь на відшкодування збитків 35 000 грн. та 63 875 грн. штрафу за невиконання умов договору.

        В судовому засіданні відповідач надав зустрічну позовну заяву до ОСОБА_4 і просив суд стягнути з відповідача безпідставно отримані від комбінату кошти в сумі 22 000 грн. та 10 100 грн. неотриманих прибутків (а.с.43).

       Пізніше ОКНКК «Аграрник» доповнив зустрічний позов і просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 3 вересня 2004 року. Зазначав, що колишній директор навчального комбінату не мав повноважень на укладення такого договору (а.с. 49, 125-126).

       Ухвалою суду від 21 грудня 2007 року прийнято відмову ОКНКК «Аграрник» від позовних вимог щодо стягнення з ОСОБА_4  безпідставно отриманих коштів і провадження у справі в частині вказаних вимог, закрито (а.с. 135, 136).       

       Рішенням Кіровського райсуду  м. Кіровограда  від 25 грудня 2007 року  позов ОСОБА_4 задоволено частково. Розірвано договір купівлі-продажу, укладений  сторонами 3 вересня 2004 року, стягнуто з ОКНКК «Аграрник» на користь ОСОБА_4 13 000 грн.  на відшкодування завданих збитків та 63 875 грн. за неналежне виконання умов договору, судові витрати в сумі 792 грн.08 коп.  та 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

       В задоволенні зустрічного позову ОКНКК «Аграрник» до ОСОБА_4 про визнання недійсним договору купівлі-продажу, відмовлено.

       В апеляційній скарзі ОКНКК «Аграрник» просить рішення суду  першої інстанції скасувати в частині стягнення суми штрафу та судового збору  і ухвалити нове рішення.

       В судовому засіданні апеляційної інстанції представники відповідача підтримали доводи апеляційної скарги, а представник позивача заперечив проти них.

      Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду  в межах, визначених ст.303 ЦПК України, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із наступних підстав.

      Судом першої інстанції встановлено і вказана обставина не заперечується відповідачем, що 3 вересня 2004 року між обласним комунальним навчально-курсовим комбінатом «Аграрник», як продавцем та ОСОБА_4, фізичною особою, як покупцем, було укладено письмовий договір купівлі-продажу.

      Згідно п.1.1 договору покупець у десятиденний термін здійснює попередню оплату насіння соняшнику в кількості 35 тонн  на загальну суму 35 000 грн., а продавець відповідно до п.1.2 договору зобов'язується в термін до 15 листопада 2004 року передати  у власність покупця товар, попередньо оплачений.

      Позивачем доведено той факт, що він 5 жовтня 2004 року здійснив оплату товару через банківську установу.

      Відповідачем не заперечується цей факт і підтверджується, що до даного часу товар - насіння соняшнику ОСОБА_4 у власність не передано. 

      Як зазначив у позові ОСОБА_4 та пояснив у судовому засіданні його представник, у позивача відпала необхідність у отриманні насіння соняшника і він бажає розірвати договір.

      Відповідно до ч.1 ст.611 ЦК України  у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

      Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

      Істотним є таке порушення  стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору (ч.2 ст.651 ЦК).

      Частина друга статті 653 ЦК передбачає, що у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються.

      З матеріалів справи вбачається, що відповідачем 2.02.2005 року, 31.05.2005 р. та 31.08.2005 року повернуто позивачеві 22 000 грн. і ця обставина не заперечується позивачем та його представником.

      Таким чином відповідачем були вчинені дії, що свідчать про розірвання договору купівлі-продажу.

      Суд першої інстанції правильно відповідно до вимог ч.3 ст.612 ЦК України стягнув з відповідача на користь позивача збитки в сумі 13 000 грн., кошти , які до даного часу не повернуті позивачу.

      Однак, ухвалюючи рішення в частині задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача неустойки - штрафу, відповідно до умов п.2.5 договору купівлі-продажу в сумі 63 875 грн., суд прийшов до висновків, які не відповідають обставинам справи.

      Так, відповідно до п.1 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

      Суд першої інстанції обрахував, що відповідач повинен сплатити штраф за період з 11 квітня 2005 року по 11  квітня 2006 року, тобто до часу подання позову до суду.

      Однак при цьому суд не звернув увагу на те, що відповідно до  п.1.2  договору купівлі-продажу від 3 вересня 2004 року  зобов'язання щодо передачі товару повинно бути виконано в термін до 15 листопада 2004 року, отже строк позовної давності в один рік до вимоги про стягнення штрафу обчислюється з 16 листопада 2004 року і вказаний строк закінчився 16 листопада 2005 року, тобто до звернення позивача з позовом до суду.

      За таких обставин, стягнення з відповідача штрафу  на користь позивача є безпідставним.

      Згідно ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

      Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК).

      Пояснення представника позивача про те, що відповідач не заявляв вимогу про застосування позовної давності, спростовується апеляційною скаргою та поясненнями представників відповідача в судовому засіданні, які зазначили про те, що строк позовної давності на додаткову вимогу сплив.

      Відповідно до п.3 ч.1 ст.309 ЦПК України  невідповідність висновків суду обставинам справи є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

      Тому рішення суду в частині стягнення штрафу та судового збору підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення, яким в задоволенні вимоги ОСОБА_4 до ОКНКК «Аграрник» про стягнення штрафу належить відмовити.

      Згідно ч.1 ст.88 ЦПК якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

      Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч.5 ст.88 ЦПК).

      Оскільки вимоги позивача задоволені лише щодо стягнення з відповідача коштів в сумі 13 000 грн., то відповідно з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення судовий збір в сумі 130 грн.

      В решті рішення суду підлягає залишенню без змін.

      На підставі п.1 ч.2 ст.258, ч.3, 4 ст.267, ст. ст.509, 526, 546, 549,  611,  ч.2 ст.651, ч.2 ст.653, ст.655 ЦК України, керуючись ст.ст.303, 304, п.2 ч.1 ст.307,  п.3 ч.1 ст.309, 313, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

      Апеляційну скаргу Обласного комунального навчально-курсового комбінату «Аграрник» задовольнити частково.

      Рішення Кіровського райсуду м. Кіровограда від 25 грудня 2007 року в частині стягнення штрафу та судового збору скасувати.

      В задоволенні позову ОСОБА_4 до Обласного комунального навчально-курсового комбінату «Аграрник» про стягнення штрафу, відмовити.

      Стягнути з Обласного комунального навчально-курсового комбінату «Аграрник» на  користь ОСОБА_4 судовий збір в сумі 130 грн.

      В решті рішення суду залишити без змін.

      Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.

 

      Головуюча суддя:

      Судді: