ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД

КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

08500, м. Фастів, вул. Радянська, 25, тел. (265) 6-17-89, факс (265) 6-16-76, inbox@fs.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________

2/1027/1408/12

1027/3310/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 липня 2012 року №2/1027/1279/12

Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі головуючої судді Зебелян Н.В., за участі секретаря судового засідання Древаль В.В., розглянув у судовому засіданні цивільну справу за позовом

позивача ОСОБА_1

відповідача ОСОБА_2

предмет спору узаконення меж земельних ділянок

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд постановити рішення, яким узаконити межі, які існували до оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідача і фактично діють і зараз, а саме на плані позивача сторону «Б»до «В»змінити з 22, 61 м на 24, 5, а сусіда з 22, 5 на 20 м.

Ухвалою суду від 23.07.2012 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 16.08.2012.

10.08.2012 від представника відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, в якому він просить застосувати позовну давність та відповідно до ч.4 ст.267 Цивільного кодексу України відмовити ОСОБА_1 у позові.

16.08.2012 у судове засідання прибули позивач та відповідач.

Позивач заявлені позовні вимоги підтримав, відповідач проти позову заперечив, просив суд відмовити у його задоволенні.

16.08.2012 у судовому зсіданні позивач заявив клопотання про виклик свідків -ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, які б могли пояснити суду, яким чином позивач та відповідач погодили межі земельних ділянок до оформлення ними державних актів на право власності на землю.

Відповідач проти заявленого клопотання заперечував.

Суд протокольною ухвалою від 16.08.2012 відмовив позивачу у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на те, що обставини, які зазначені свідки можуть повідомити суд, не стосуються даної справи.

Крім того, 16.08.2012 у судовому засіданні, позивач заявив клопотання про виклик у судове засідання спеціаліста з органів виконавчої влади з питань земельних ресурсів. Будь-яких обґрунтувань щодо необхідності участі у справі зазначеної особи позивач суду не навів.

Протокольною ухвалою від 16.08.2012 суд відмовив позивачу у задоволенні зазначеного клопотання з огляду на вимоги ст.54 Цивільного процесуального кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № Г411050 ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0.3835 га, розташована в с.Велика Мотовилівка на території Чевономотовилівської сільської Ради для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства.

Згідно Державного акта на право приватної власності на землю серії КВ № Г411051 ОСОБА_2 належить земельна ділянка площею 0.4078 га, розташована в с. Велика Мотовилівка на території Чевономотовилівської сільської Ради для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого підсобного господарства.

Згідно наданих позивачем у судовому засіданні пояснень, до отримання ним з відповідачем державних актів на право власності на землю, вони з відповідачем обгородили належні їм земельні ділянки суцільним тином, погодивши межі своїх земельних ділянок усно, без дотримання передбаченого чинним законодавством порядку встановлення меж земельних ділянок. При цьому, позивач зазначив, що ворота тину були поставлені на попередньо визначеній ними межі земельних ділянок позивача та відповідача для зручності заїзду на належні їм земельні ділянки. Водночас, відповідач, без участі позивача, за участі землевпорядних органів встановив межі належної йому земельної ділянки на місцевості, внаслідок чого, як стверджує позивач, виникли перешкоди в заїзді ним на належну йому земельну ділянку, так як ворота опинилися на земельній ділянці відповідача.

Приводом для спору є незгода позивача з фактичним розташуванням межі належних йому та відповідачу земельних ділянок, оскільки, на його думку, її слід змістити в сторону земельної ділянки відповідача таким чином, щоб позивач міг користуватися воротами тину для проїзду на свою земельну ділянку.

Представник відповідача пояснив у судовому засіданні, що межі земельної ділянки відповідача були встановлені у передбаченому чинним законодавством порядку, згідно правовстановлюючих документів та технічної документації на земельну ділянку відповідача.

У судовому засіданні судом було оглянуто надані сторонами документи, а саме копії та оригінали державних актів на землю, а також оригінали технічної документації на земельні ділянки позивача та відповідача.

Згідно наданих сторонами пояснень судом було з'ясовано, що фактичні розміри земельних ділянок позивача та відповідача, після винесення меж земельної ділянки відповідача в натурі на місцевості, відповідають розмірам, що зазначені у державних актах на право власності не землю позивача та відповідача. Проте, позивач вважає, що межа земельної ділянки відповідача має проходити по-іншому, так як вони з відповідачем попередньо погодили, при цьому, щоб фронтальна та задня сторони земельної ділянки позивача мали однакові розміри.

Відповідно до ст.79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

Відповідно до частин 1 та 2 ст.106 Земельного кодексу України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем були встановлені тверді межі належної йому земельної ділянки.

При цьому, судом на підставі наданих у судовому засіданні пояснень позивача та відповідача встановлено, що розмір земельної ділянки позивача у зв'язку із встановленням відповідачем твердих меж належної йому земельної ділянки не змінився.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Відповідно до ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується: а) цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною в порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою; б) свідоцтвом про право на спадщину.

Відповідно до наданих сторонами копій державних актів на право приватної власності на належні їм земельні ділянки, підставою для надання позивачу та відповідачу земельних ділянок є відповідно рішення Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів 4 сесії 22 скликання від 29.07.1995 та рішення Червономотовилівської сільської Ради народних депутатів 4 сесії 22 скликання від 29.07.1995.

Державні акти на право власності на землю із зазначеними в них планами зовнішніх меж земельних ділянок позивачу та відповідачу видані 11.09.1996.

Таким чином, вчинення сторонами -позивачем та відповідачем будь-яких дій до отримання ними у встановленому порядку правовстановлюючих документів на землю, суперечить вимогам чинного законодавства. А відтак, будь-які порушення відповідачем прав та законних інтересів позивача щодо належної йому земельної ділянки відсутні.

Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Такого способу захисту прав на земельну ділянку як узаконення меж, які існували до оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки, чинним законодавством не передбачено.

Зазначене свідчить, що доводи позивача є безпідставними.

Водночас, суд звертає увагу, що заява відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строку позовної давності не може бути прийнята судом з огляду на таке.

Відповідно до ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. У даному випадку слід розуміти, що захист цивільного права може бути у випадку його порушення чи оспорювання.

Як зазначалося вище, будь-яких порушень прав позивача на земельну ділянку, у зв'язку із встановленням відповідачем меж належної йому земельної ділянки, судом не встановлено. Тому підстави для застосування до заявленої позивачем позовної вимоги наслідків пропуску позовної давності (ст.267 Цивільного кодексу України) відсутні.

Відповідно до ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Позивач покладеного на нього обов'язку щодо доказування не виконав.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.

Керуючись ст. ст. 27, 130, 174, 175, 212, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.223 Цивільного процесуального кодексу України та згідно ст.294 цього Кодексу може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області.

Суддя Н.В. Зебелян