Дата 09.07.2012
ФАСТІВСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Київська обл., м. Фастів, вул. Радянська, 25
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 липня 2012 року №2/1027/1279/12
Фастівський міськрайонний суд Київської області у складі судді Зебелян Н.В., за участі секретаря судового засідання Древаль В.В., розглянув у судовому засіданні цивільну справу за позовом
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
предмет спору про відновлення меж суміжного землекористування та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просила суд постановити рішення, яким відновити межі суміжного землекористування земельної ділянки, згідно генерального плану (схеми) земельної ділянки в розмірі 754 кв.м, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом зобов'язання відповідача перенести паркан з листів шиферу її земельної ділянки на 0,97 м на земельну ділянку відповідача від «Г» до «Д», згідно кадастрового плану ділянки. Позов обґрунтований тим, що факт порушення відповідачем меж земельної ділянки позивача встановлено актом обстеження від 10.04.2012, складеним в.о. начальника відділу з питань раціонального використання земель Фастівської міської ради та головним спеціалістом з питань раціонального використання земель Фастівської міської ради.
Ухвалою суду від 08.06.2012 відкрито провадження у справі та призначено попереднє судове засідання на 03.07.2012.
03.07.2012 у попереднє судове засідання прибув позивач, відповідач до суду не прибув, будучи належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи, що підтверджується поштовим повідомленням.
Справу призначено до судового розгляду на 09.07.2012.
09.07.2012 у судове засідання прибули позивач та відповідач.
Позивач заявлені позовні вимоги підтримала, відповідач запропонував позивачу вирішити спір мирним шляхом, провести вимір меж земельних ділянок та в разі, якщо буде встановлено порушення відповідачем таких меж, відповідач зобов'язувався відновити права позивача. Позивач проти мирного вирішення спору заперечила, просила суд розглянути справу по суті та прийняти рішення, яким позов задовольнити.
Розглянувши подані сторонами документи, заслухавши пояснення сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
10.04.2012 комісією Фастівської міської ради було складено акт обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_1 за зверненням громадянки ОСОБА_1 щодо порушення меж землекористування сусідом, що проживає по АДРЕСА_2, згідно з висновком якого паркан на межі земельних ділянок по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2, зміщений на 0,97 м в бік земельної ділянки ОСОБА_1, у зв'язку з чим їй рекомендовано звернутись до Фастівського міськрайонного суду, у відповідності до ст. 158 Земельного кодексу України.
Відповідно до ст.152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
Даний спір виник щодо земельної ділянки площею 754 кв.м., на яку, за поясненнями позивача, їй надано дозвіл на приватизацію згідно з Рішенням Фастівської міської ради від 23.06.2011 № 25/13-ХІ-VI.
Відповідно до рішення Фастівської міської ради Київської області №25/13-ХІ-VІ від 23.06.2011 позивачці надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою за адресою АДРЕСА_1, площею 0, 0333 га -для обслуговування житлового будинку та 0, 0425 га -для ведення особистого селянського господарства.
Таким чином, розмір земельної ділянки, про який йдеться в позові, та розмір земельної ділянки, дозвіл на виготовлення технічної документації щодо якої надано позивачу, не збігається.
Відповідно до ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно частин 2 та 3 статті 116 цього Кодексу набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Як встановлено судом на підставі поданих позивачем доказів, будь-які правовстановлюючі документи, що підтверджують факт перебування спірної земельної ділянки розміром 754 кв.м, на будь-якому з правових титулів, встановлених Земельним кодексом України - праві власності чи праві користування, в матеріалах справи відсутні. Суд з'ясовував думку сторін по справі про необхідність витребування додаткових доказів по справі. Представник позивача та позивач підтвердили, що ними подані всі необхідні докази по справі.
Відповідно до наданої позивачем копії Свідоцтва про спадщину за законом від 25.10.1978 позивач успадкувала за ОСОБА_3 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці розміром 1 881 м.кв. (свідоцтво про право на спадщину від 25.10 1978).
Статтею 20 Земельного кодексу Української РСР, чинною на час оформлення позивачем права власності на спадщину - 1/3 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 881 кв.м, передбачалося, що відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР.
Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування.
Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР.
Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі.
Відповідно до статті 22 Земельного кодексу Української РСР, чинної на час оформлення позивачем права власності на спадщину - 1/3 частину житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 881 кв.м, приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.
Позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували право користування чи право власності ОСОБА_3 на земельну ділянку вказаного вище розміру чи розміру, про який йдеться у позовних вимогах позивача. Так само, позивач не надала суду доказів оформлення нею права користування земельною ділянкою у відповідній частині, після отримання свідоцтва на спадщину - 1/3 частини житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 на земельній ділянці площею 1 881 кв.м.
Суд не бере до уваги надану позивачем довідку №99 від 15.02.2006 Фастівського Міського бюро технічної інвентаризації на ім'я ОСОБА_1, згідно з якою станом на 15.02.2006 року зареєстровано 1/3 частина житлового будинку АДРЕСА_1, площа земельної ділянки від 1/3 частини становить 754 кв.м. Таке рішення суду ґрунтується на приписах статті 126 Земельного кодексу України, чинної на час вирішення спору, згідно з якою визначені правовстановлюючі документи, що посвідчують право на землю. Довідка бюро технічної інвентаризації як правовстановлюючий документ у вказаній статті Земельного кодексу України не передбачена.
Крім того, згідно з наданою позивачем копією кадастрового плану ділянки ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 (прізвище згідно наданої позивачем копії кадастрового плану) площа земельної ділянки становить 0,0689 га.
Таким чином, позивачем не доведено суду наявності у неї прав землекористувача чи землевласника на спірну земельну ділянку площею 754 кв.м, розташовану по АДРЕСА_1, а відтак і факту порушення відповідачем такого права.
Відповідно до ст. 57 Цивільного процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст.58 Цивільного процесуального кодексу України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч.2 ст.59 Цивільного процесуального кодексу обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Враховуючи вищезазначене, суд вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими.
Керуючись ст. ст. 27, 130, 174, 175, 212, 215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.223 Цивільного процесуального кодексу України та згідно ст.294 цього Кодексу може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Київської області через Фастівський міськрайонний суд Київської області.
Суддя Н.В. Зебелян
Справа№ 1027/2802/12
Номер провадження: 2/1027/1279/12
Cуддя доповідач:
Головуючий суддя: Зебелян .Н. В.