Справа № 2-2091/2005 р.

                № 2-15/2007 р.

                № 2-4/2008 р.

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 серпня 2008 року Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючої судді Зоріної Д.О., при секретарі Скічко Н.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місці Кременчуці цивільну справу за позовом юридичної особи відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» до фізичної особи ОСОБА_1 про виселення,

ВСТАНОВИВ:

Позивач відкрите акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» звернувся до суду з позовною заявою, згідно якої просив суд ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_1 без надання іншого житлового приміщення.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що відповідачка ОСОБА_1 працювала маляром в СМУ «Вагонник» концерну «Крюківський вагонзавод» та з 25 лютого 1992 року проживала з сином ОСОБА_2 1984 року народження, в гуртожитку по АДРЕСА_2. З березня 1993 року ОСОБА_1 перебувала на квартирному обліку та 8 лютого 1996 року на підставі ордеру відповідачам була виділена квартира № 53 в гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_1. 22 червня 2000 року ОСОБА_1  звільнилась із заводу за власним бажанням, а тому на підставі статті 132 Житлового кодексу України втратила право на проживання в квартирі малосімейного гуртожитку. У зв»язку з тим, що відповідачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на попередження про звільнення займаної квартири не реагують, а відкрите акціонерне товариство «Крюківський вагонобудівний завод» має гостру потребу в житлі для працівників заводу, підприємство звернулося до суду для вирішення даного спору.

В ході судового розгляду справи представник позивача неодноразово змінював та доповнював позовні вимоги та остаточно просив суд ухвалити рішення, яким виселити ОСОБА_1 з квартири АДРЕСА_1 з наданням їй іншого житлового приміщення, а саме: кімнати АДРЕСА_3 житловою площею 18,8 кв.м.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала з наведених вище підстав.

28 березня 2008 року ухвалою Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської  області в зв*язку з добровільним виселенням зі спірної кімнати ОСОБА_2, останнього було виключено з кола відповідачів та притягнуто до участі в розгляді справи в якості третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача.

ОСОБА_1, яка приймає участь в справі в якості відповідача та представника третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_2, адвокат ОСОБА_3 в ході судового розгляду справи проти задоволення позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Крюкіський вагонобудівний завод» заперечували, посилаючись на те, що по-перше:  ОСОБА_1 звільнилася з підприємства з підстав передбачених статтею 39 КЗпП України, тобто з власної ініціативи , а не за власним бажанням, як зазначає позивач; по-друге : запропоноване відповідачці для переселення житло не відповідає санітарним та технічним вимогам та є менш благоустроєним ніж те в якому вона  проживає на даний час. 

В судове засідання, яке відбулося 28 серпня 2008 року відповідачка та представник третьої особи ОСОБА_1, адвокат ОСОБА_3 не з»явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради був належним чином повідомлений про час та місце слухання справи, однак в судове засідання не з»явився, надавши суду заяву, в якій просив справу розглядати без його участі.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності відповідачки та представника третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_3 та представника Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради на підставі наявних в матеріалах справи доказів про права та взаємовідносини сторін.

Вислухавши пояснення представника позивача Ясько Є.В., відповідачки та представника третьої особи без самостійних вимог на боці відповідача ОСОБА_2 ОСОБА_1, адвоката ОСОБА_3  повно та всебічно дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, суд приходить до наступних висновків.

В судовому засіданні достовірно встановлено, що з 25 лютого 1992 року відповідачка ОСОБА_1 працювала маляром СМУ «Вагонник» концерну «Крюківський вагонзавод» та з березня 1993 року перебувала на квартирному обліку складом сім»ї 2 чоловіки.

На підставі рішення адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод»  від 8 лютого 1996 року та на підставі ордеру на житлову площу в гуртожитку ОСОБА_1 та її сину ОСОБА_2 було надано однокімнатну квартиру № 53 в гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_1 житловою площею 17,7 кв.м.

13 лютого 1996 року між відкритим акціонерним товариством «Крюківський вагонобудівний завод» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди, за умовами якого останній надано квартиру № 53 в гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_1 в якості тимчасового житла на строк дії трудового договору.

 Рішенням Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради № 60 від 15 лютого 1996 року було затверджено акт Державної комісії прийняття в експлуатацію великопанельного гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_1.

18 грудня 2002 року виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради було винесено рішення за  №  1070, на підставі якого відкритому акціонерному товариству «Крюківський вагонобудівний завод» видано свідоцтво про право власності на зазначений вище гуртожиток для малих сімей.

22 червня 2000 року ОСОБА_1, маючи на утримання неповнолітню дитину - ОСОБА_2 1984 року народження, була звільнена з ВАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на підставі статті 39 КЗпП України, тобто за власним бажанням.

Статтею 132 Житлового кодексу України передбачено, що сезонні, тимчасові працівники і особи, що працювали за строковим трудовим договором, які припинили роботу, а також особи, що вчились у навчальних закладах і вибули з них, підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з гуртожитку, який їм було надано у зв»язку з роботою.

Інших працівників підприємств, установ, організацій, які поселилися в гуртожитку в зв2язку з роботою, може бути виселено без надання іншого жилого приміщення в разі звільнення за власним бажанням без поважних причин, за порушення трудової дисципліни або вчинення злочину.

Осіб, які припинили роботу з інших підстав, ніж ті, що зазначені в частині другій цієї статті, а також осіб, перелічених у статті 125 Житлового кодексу України, може бути виселено лише з наданням їм іншого житлового приміщення

Відповідно до вимог пункту 6 частини 1 статті 125 Житлового Кодексу України без надання іншого житлового приміщення не може бути виселено одиноких осіб з неповнолітніми дітьми, які проживають разом з ними.

Надаване громадянам у зв»язку з виселенням з гуртожитку інше жиле приміщення має відповідати вимогам, передбаченим частиною 2 статті 114 Житлового кодексу України.

За викладених обставин, суд вважає достовірно доведеним той факт, що ОСОБА_1 трудові відносини з відкритим акціонерним товариством «Крюківський вагонобудівний завод» припинила за власним бажанням і враховуючи той факт, що при звільненні вона мала на утриманні неповнолітню дитину, остання має передбачено житловим законодавством право на надання іншого житлового приміщення.

Посилання відповідачки і її захисника на те, що  ОСОБА_1 звільнилася з підприємства з підстав передбачених статтею 39 КЗпП України, тобто з власної ініціативи , а не за власним бажанням, суд не приймає до уваги, оскільки рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 29 жовтня 2001 року, яке набрало чинності, ОСОБА_1 відмовлено в задоволенні позову до ЗАТ СМУ «Вагонник» про зміну формулювання звільнення з роботи.

Частиною 2 статті 114 Житлового кодексу України надаване громадянам у зв»язку з виселенням інше житлове приміщення повинно знаходитись у межах даного населеного пункту і відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.

Відповідно до виписки з протоколу сумісного засідання профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства  «Крюківський вагонобудівний завод» та адміністрації відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» № 4 від 26 квітня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надано кімнату № 144, житловою площею 18,8 кв.м. у малосімейному гуртожитку по вулиці АДРЕСА_3.

Як вбачається з акту обстеження технічного стану кімнати АДРЕСА_3 від 11 травня 2004 року, зазначена кімната знаходиться в задовільному санітарному та технічному стані.

Відповідно до пункту 22-І Постанови Пленуму Верховного Суду України № 17 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» від 12 квітня 1985 року, позови про виселення з наданням іншого житлового приміщення не можуть бути задоволені, якщо надане приміщення не відповідає санітарним і технічним вимогам. Підпунктом 2 передбачено, що таке, що відповідає санітарним і технічним вимогам, інше жиле приміщення може бути меншим, ніж займане, і менш благоустроєним, але разом з тим воно має відповідати вимогам, що виключають визнання особи, яка поселилась в ньому, потребуючою поліпшення житлових умов.   

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи матеріали справи, зібрані по справі докази, приймаючи до уваги той факт, що надане відповідачці в користування житлове приміщення знаходиться в межах даного населеного пункту та відповідає встановленим санітарним та технічним вимогам, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод».

Керуючись статтями 10,11,57,60,81,84,88,212,213,215 Цивільно-процесуального Кодексу України, частиною 2 статті 114, статтею 132 Житлового кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги юридичної особи відкритого акціонерного товариства «Крюківський вагонобудівний завод» до фізичної особи ОСОБА_1 про виселення - задовільнити.

Виселити ОСОБА_1 з квартири № 53 в гуртожитку для малих сімей по АДРЕСА_1 та переселити в кімнату № 144 в гуртожитку по вулиці АДРЕСА_3.

Зобов»язати Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради видати ОСОБА_1 ордер на кімнату № 144 в гуртожитку для малих сімей, розташованої в будинку АДРЕСА_3 на склад сім»ї - 1 чоловік.

Відповідачкою ОСОБА_1 може бути подано заяву про перегляд заочного рішення на протязі десяти днів з дня отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку через суд першої інстанції шляхом подачі в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, з подачею її копії до апеляційної інстанції або в порядку частини 4 статті 295 ЦПК України.

Суддя