РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" листопада 2006 р. | Справа № 4/304-4188 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Бурди Н.М.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46021.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій", с. Скородинці, Чортківський район, Тернопільська область,48513
про стягнення 5264 грн. 12 коп.
За участю представників сторін:
позивача:
відповідача: Захарчишин С.В., довіреність № бн від 25.10.06 р.
Суть справи:
В розпочатому судовому засіданні представнику відповідача роз’яснено його процесуальні права та обов’язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Тернопіль звернулось до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій", с. Скородинці, Чортківський район, Тернопільська область 5264 грн. 12 коп., з яких 5180 грн. 00 коп. адміністративно-господарських санкцій за не створення останнім у 2005 році робочих місць для працевлаштування інвалідів в кількості, визначеній нормативом робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів та 84 грн. 12 коп. пені.
Відповідач у відзиві на позов №(без номера) від (без дати) та його повноважний представник (довіреність №бн від 25.10.06 р.) в судовому засіданні проти позову заперечував, посилаючись на те, що обов’язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов’язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Так, ТзОВ "Обрій" у 2005 році подавало Звіт про наявність вільних робочих місць Форми №3-ПН до Чортківського районного центру зайнятості (відтиск штампу вхідної кореспонденції Чортківського районного центру зайнятості від 24.05.2005р. та його довідка №06/1643 від 30.10.2006р.), в якому повідомило про вакантну посаду сторожа –інваліда.
У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення та доводи представника відповідача, господарський суд встановив наступне:
- Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, відповідно до Положення “Про Фонд соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 26.09.2002р. № 1434, являється юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету Фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Порядок встановлення нормативів робочих місць для інвалідів передбачено ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні “від 23.01.1991р. (в редакції змін і доповнень станом на 01.01.2005р.) –далі - Закон, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік –у кількості одного робочого місця.
Як випливає із даних Товариства з обмеженою відповідальністю "Обрій", зазначених у Державній статистичній звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів (Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік форми №10-ПІ), середньооблікова чисельність працівників у звітному періоді склала 30 чоловік, відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів –1 чоловіка. В розділі ІІ зазначеного звіту підприємство повідомило про те, що у 2005р. на ньому не працевлаштовано жодного інваліда.
На підставі даного звіту підприємства Фонд визначив, що фактично на підприємстві в 2005 році не працював жоден інвалід, у зв’язку з чим нараховано штрафні санкції в сумі 5180 грн. 00 коп. (середньорічна заробітна плата на підприємстві), а також 84 грн. 12 коп. пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, нарахованої за період з 15.04.2006 р. по 19.07.2006 р., які просить стягнути з відповідача, посилаючись при цьому на ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, Порядок сплати підприємствами (об’єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001року №1767.
У відповідності до вимог статті 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", в редакції Закону на час звітного періоду (періоду за який заявлено санкції до стягнення), пунктів 10, 11, 12, 13 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 року № 314 "Про організацію робочих місць та працевлаштування інвалідів", надалі –Положення, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням їх побажань, стану здоров'я, здібностей і професійних навичок інваліда, висновків МСЕК.
Пунктами 5, 14 Положення передбачено, що підприємства інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, нормами чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів в Україні на підприємства покладено обов’язок по створенню кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а обов’язок їх працевлаштування –на органи, зазначені у ч 1 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”.
Із матеріалів справи слідує, що ТзОВ "Обрій" у 2005 році подавало до Чортківського районного центру зайнятості (відтиски штампу вхідної кореспонденції останнього та його довідка №06/1643 від 30.10.2006р.) звіти про наявність вільних робочих місць Форми №3-ПН (копії яких знаходяться в матеріалах справи), щодо наявності на підприємстві у 2005 році вільної (вакантної) посади сторожа –інваліда.
Крім того, слід зазначити, що стаття 218 Господарського кодексу України, передбачає, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. І, як зазначено вище, Закон України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачає сплату штрафних санкцій (а не обов’язкових платежів), тобто припускає наявність протиправних дій з боку відповідача чи порушень вимог Закону, та чітко визначає, як порушення, відмову в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення інваліда за ініціативою адміністрації, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності ( ст. 17 Закону).
Позивач на вимогу суду (ухвала від 20.10.2006 р.) доказів направлення органами, на які покладено обов’язок працевлаштування інвалідів в 2005 році товариству для працевлаштування інвалідів, а також доказів сприяння працевлаштуванню інвалідів на підприємстві відповідача не надав, також не було звернень до ТзОВ "Обрій" для працевлаштування безпосередньо самих інвалідів, а відтак позивач не доказав належними і допустимими доказами порушення відповідачем норм Закону України, тому останній не може нести відповідальність за невиконання зазначеними органами обов’язків покладених на них чинним законодавством.
Оскільки позивачем не подано, а господарським судом не здобуто доказів в підтвердження наявності протиправних дій з боку відповідача чи порушення вимог зазначеного вище Закону, тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.
У відповідності до вимог ст.ст. 44-49 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 п. 34 Декрету Кабінету Міністрів України „Про державне мито”, судові витрати не стягуються.
Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 49, 82-84 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня підписання рішення 23 листопада 2006р. через місцевий господарський суд.
Суддя Н.М. Бурда