Справа № 2/514/2206/12 Головуючий у 1 інстанції Здоровиця О.В.
Категорія 51 Доповідач Соломаха Л.І.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 січня 2013 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого-судді Пономарьової О.М.
суддів Соломахи Л.І., Биліни Т.І.
при секретарі Бордюзі Л.О.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» про відшкодування моральної шкоди з апеляційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року, -
В С Т А Н О В И В:
12 листопада 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (далі - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля») про відшкодування моральної шкоди.
Зазначав, що з 05 вересня 1983 року по 16 серпня 2012 року він з перервами перебував у трудових правовідносинах з шахтою «Добропільська», яка є структурним підрозділом ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», працював у шкідливих і небезпечних умовах праці, внаслідок чого отримав професійне захворювання - хронічний вертеброгенний радикуліт з порушенням функцій хребта.
Рішенням МСЕК від 14 серпня 2012 року за цим професійним захворюванням йому була встановлена втрата професійної працездатності - 40% та визнано інвалідом 3 групи безстроково.
Через ушкодження здоров'я внаслідок професійного захворювання йому заподіяна моральна шкода, на відшкодування якої просив стягнути з відповідача грошову компенсацію в сумі 20 000 грн. (а.с. 1).
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» ВСП «Шахтоуправління «Добропільське» шахта «Добропільська» на користь ОСОБА_2 стягнуто на відшкодування моральної шкоди 16 000 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 107,30 грн. (а.с. 28-29).
В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи та завищений розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове (яке саме не зазначає).
Зазначає, що позивачем не доведений факт завдання йому моральної шкоди. Висновок МСЕК не містить відомостей про те, що ОСОБА_2 встановлено факт спричинення моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров'я.
Суд не врахував, що під час укладення трудового договору позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан здоров'я, пов'язані з цими умовами праці пільги та компенсації і йому нічого не перешкоджало відмовитися від укладення трудового договору (а.с. 31-32).
В судове засідання апеляційного суду представник відповідача - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення 04 січня 2013 року поштового відправлення (а.с. 42-43), причини неявки не повідомив і відповідно до частини 2 ст. 77 ЦПК України вважається, що він не з'явився без поважних причин.
Позивач ОСОБА_2 у судове засідання не з'явився, через свого представника передав заяву про розгляд справи у його відсутність (а.с. 44).
Представник позивача ОСОБА_1, яка діє на підставі нотаріально посвідченої довіреності від 03 грудня 2012 року (а.с. 45), проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні з наступних підстав:
При розгляді справи суд першої інстанції встановив, що позивач тривалий час перебував у трудових відносинах з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля», працював гірником очисного забою з повним робочим днем у шахті. 16 серпня 2012 року звільнений за п. 2 ст. 40 КЗпП України за станом здоров'я, що підтверджується його трудовою книжкою (а.с. 4-9).
Внаслідок дії шкідливих умов праці позивач отримав професійне захворювання - хронічну вертеброгенну попереко-кресцову радикулопатію з порушенням функцій хребта, що підтверджується актом розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 27 липня 2012 року за № 15 (форма П-4) (а.с. 10-11).
Рішенням МСЕК від 14 серпня 2012 року позивачу за цим професійним захворюванням була вперше встановлена втрата професійної працездатності - 40 % та він визнаний інвалідом 3 групи за професійним захворюванням безстроково (а.с. 12-13).
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок ушкодження здоров'я через професійне захворювання позивачу заподіяна моральна шкода, яка підлягає йому відшкодуванню на підставі ст. 2371 КЗпП України.
Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 2371 КЗпП України, згідно якої відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Зазначене випливає з рішення Конституційного суду України від 08 жовтня 2008 року по справі № 20-рп/2008 (справа про страхові виплати), в пункті 5 якого зазначено, що статтею 1167 ЦК України та статтею 2371 КЗпП України застрахованим громадянам, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання, надано право відшкодовувати моральну шкоду за рахунок власника або уповноваженого ним органу (роботодавця).
Відповідно до ст. 43 Конституції України кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 6 Закону України «Про охорону праці» умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.
Згідно п.п. 17-19 акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 27 липня 2012 року за № 15, який складений за участю представників відповідача, причинами виникнення професійного захворювання позивача є те, що під час роботи гірничим робітником очисного забою шахти «Добропільська» ВСП «Шахтоуправління «Добропільське», він неодноразово за зміну піднімав та переміщував одноразово вантажі, чергуючи з іншою роботою, на відстань до 5 м, учотирьох здійснював зривання та перенесення рейок Р-24 вагою 192 кг з навантаженням на 1-ну людину 48 кг (N-30 кг); вдвох витягували та переносили ніжки металевої арочної крепі вагою 80,94 кг з навантаженням на 1-ну людину 40,47 кг; вдвох демонтували та переносили металеві труби вагою 60 кг з навантаженням на 1-ну людину 30 кг; самостійно здійснював доставку дерев'яного брусу стойки вагою 40 кг (N-30 кг). Загальна маса вантажу, який піднімається та переміщується на протязі кожного часу зміни 450-480 кг (N-435 кг). Робоча поза при виконанні робіт по вентштреку вільна, з вимушеними нахиляннями корпусу більш 30° складає більш 300 разів за зміну (N-100 раз).
В акті зазначено, що винними особами, які порушили законодавство про охорону праці, гігієнічні регламенти та нормативи, є ОСОБА_3, заступник начальника видобутку вугілля № 1 ВСП «Шахта «Добропільська», який порушив п.п. 1.7, 1.8, 5.3.2, 6.4 ГСП 3.3.1.095-2002 «Підприємства вугільної промисловості», ст. 22 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення», ГКТ № 528 від 27 грудня 2001 року (а.с. 10-11), що свідчить про те, що роботодавець, тобто відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці та спростовує доводи відповідача щодо недоведеності його вини в заподіянні моральної шкоди, що спричинена внаслідок професійного захворювання позивача.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до ст. 2371 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що внаслідок порушення відповідачем права позивача на безпечні умови праці позивачу заподіяна моральна шкода, оскільки позивач отримав професійне захворювання, внаслідок якого став інвалідом, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Та обставина, що під час укладення трудового договору позивач був повідомлений про важкі, шкідливі та небезпечні умови праці, можливі негативні наслідки цих умов праці на стан здоров'я, не звільняє відповідача від обов'язку створити безпечні і нешкідливі умови праці та відповідно до ст. 158 КЗпП України вживати заходів щодо полегшення і оздоровлення умов праці працівників шляхом впровадження прогресивних технологій, досягнень науки і техніки, засобів механізації та автоматизації виробництва, вимог ергономіки, позитивного досвіду з охорони праці, зниження та усунення запиленості та загазованості повітря у виробничих приміщеннях, зниження інтенсивності шуму, вібрації, випромінювань тощо.
Доводи відповідача про те, що факт завдання позивачу моральної шкоди недоведений, оскільки позивачем не надано висновку медико-соціальної комісії про встановлення позивачу факту заподіяння моральної шкоди, не ґрунтуються на законі.
Згідно п. 1.1 «Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 22 листопада 1995 року № 212, на який посилається відповідач, на МСЕК дійсно було покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Такий обов'язок випливав з вимог частини 3 ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», яким до 20 березня 2007 року було передбачено, що моральна шкода, заподіяна умовами виробництва, яка не спричинила втрати потерпілим професійної працездатності, відшкодовується Фондом соціального страхування за заявою потерпілого з викладом характеру заподіяної моральної шкоди та за поданням відповідного висновку медичних органів.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 р. по справі № 1-9/2004 (справа про відшкодування моральної шкоди Фондом соціального страхування) положення частини 3 статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» треба розуміти як визначення порядку, процедури та розмірів відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків моральної шкоди, заподіяної умовами виробництва, в окремому випадку - лише у разі відсутності втрати потерпілим професійної працездатності.
Стаття 2371 КЗпП України не передбачено надання таких висновків медичних органів як умови відшкодування моральної шкоди.
Крім того, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420 «Про затвердження Порядку та Критеріїв встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», наказ МОЗ України від 22 листопада 1995 року № 212 «Про затвердження Порядку встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», на який посилається відповідач, визнано таким, що втратив чинність.
«Порядком та Критеріями встановлення медико-соціальними експертними комісіями ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків», затвердженим наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.06.2012 року № 420, який набрав чинності 28 вересня 2012 року, тобто був діючим на час звернення позивача до суду, на МСЕК не покладено обов'язок встановлення факту спричинення моральної шкоди. Не покладено на МСЕК такий обов'язок і «Положенням про медико-соціальну експертизу», яке затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року № 1317 «Питання медико-соціальної експертизи».
Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Доказами, на підставі яких суд встановив наявність факту заподіяння позивачу моральної шкоди, є акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, рішення МСЕК про встановлення позивачу стійкої втрати працездатності, медичні документи про стан здоров'я позивача.
Визначаючи розмір моральної шкоди, суд першої інстанції врахував глибину моральних та фізичних страждань позивача, ступінь втрати ним професійної працездатності (40%) та оцінив моральні страждання позивача в 16 000 грн.
Відповідно до частини 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір моральної шкоди є розумним, виваженим та справедливим. Позивач у віці 49 років отримав професійне захворювання, внаслідок якого значно втратив професійну працездатність (40%) та визнаний інвалідом 3 групи безстроково, тобто відновлення стану його здоров'я є неможливим, згідно висновку МСЕК йому протипоказана робота в підземних умовах, тяжка фізична праця.
Посилаючись на надмірний розмір компенсації на відшкодування моральної шкоди, відповідач в апеляційній скарзі взагалі не зазначив які ж обставини не врахував суд при визначенні її розміру.
Слід зазначити, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Згідно ст. 30 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач та відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи.
Згідно частин 1, 2 ст. 8 Закону України «Про виконавче провадження» боржником та стягувачем можуть бути фізичні та юридичні особи.
Усупереч зазначених норм права суд першої інстанції, розглянувши справу за участю представника юридичної особи - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» Берегового А.В., який діяв на підставі довіреності саме цієї юридичної особи від 02 серпня 2011 року (а.с. 24), відповідні суми на користь позивача стягнув з ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» відокремлений структурний підрозділ «Шахтоуправління «Добропільське» шахта «Добропільська». Суд не врахував, що такої юридичної особи, як ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» відокремлений структурний підрозділ «Шахтоуправління «Добропільське» шахта «Добропільська», не існує, фактично відповідні суми стягнуто із структурного підрозділу, що не може бути боржником у виконавчому провадженні. Крім того, стягнувши певні суми із структурного підрозділу, суд зазначив платіжні реквізити саме юридичної особи, що унеможливить виконання рішення суду.
Відповідно до частини 3 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.
Враховуючи вищезазначене, рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а саме, з юридичної особи - ТОВ «ДТЕК Добропіллявугілля» на користь позивача підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди 16 000 грн. та на користь держави - судовий збір у розмірі 107,30 грн.
Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» задовольнити частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 03 грудня 2012 року змінити.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (ідентифікаційний код юридичної особи 37014600, юридична адреса: Донецька область м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, будинок 1а, поштовий індекс 85043) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Добропілля Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на відшкодування моральної шкоди 16 000 (шістнадцять тисяч) гривень.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Добропіллявугілля» (ідентифікаційний код юридичної особи 37014600, юридична адреса: Донецька область м. Добропілля, м. Білицьке, вул. Красноармійська, будинок 1а, поштовий індекс 85043) на користь держави судовий збір у розмірі 107 (сто сім) гривень 30 копійок (на розрахунковий рахунок 31216206700035, код платежу 22030001, ЄДРПОУ 37755456, банк отримувач - ДУ ДКУ Донецької області).
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.
Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: О.М. Пономарьова
Судді: Л.І. Соломаха
Т.І. Биліна