РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"25" жовтня 2006 р. | Справа № 5/299-3804 |
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Андрушків Г.З.
Розглянув справу
за позовом Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України вул. Грушевського, 8, м. Тернопіль, 46000
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колос», с.Юр’ямпіль, Борщівського району, Тернопільської області
За участю представників сторін:
Позивача: Гловак В.І. –гол. спеціаліст відділення (дор. № 03-105/1339 від 31.08.2006р.)
відповідача: Федуc С.Б. –представник (дор. №149 від 25.10.2006р.)
Суть справи:
В розпочатому судовому засіданні представнику позивача та відповідача роз’яснено права і обов’язки, передбачені ст. ст. 20, 22, 81-1 ГПК України.
Тернопільське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося в господарський суд Тернопільської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колос», с.Юр’ямпіль, Борщівського району, Тернопільської області –26655грн. 15коп., із них: 26229грн.20коп. адміністративно –господарських санкцій за не створення в 2005 році десяти робочих місць для працевлаштування інвалідів та 425грн.95коп. пені за несвоєчасну сплату даних санкцій.
Відповідач у відзиві на позов та його повноважний представник в судовому засіданні позовних вимог не визнає, посилаючись на норми ст.ст. 17, 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідно до яких інвалідам з метою реалізації їх творчих і виробничих здібностей та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, при цьому, як зазначає відповідач, обов’язок працевлаштування інвалідів покладено не на підприємства, а на центральні органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, а підприємства відповідно до Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів зобов’язані створити робочі місця в межах встановленого нормативу, які б відповідали професійним, фізичним можливостям інвалідів з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювань. Отже, стверджує відповідач, без наявності інваліда з історією хвороби чи відповідної інформації про такого інваліда створити робоче місце, яке б відповідало вимогам вказаного Закону України неможливо і відповідно в товариства була відсутня можливість діяти в рамках даного Закону України, тому позивач в даному випадку не вправі притягувати відповідача до відповідальності.
У відповідності до ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
З огляду на те, що ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” встановлює, що у разі несплати адміністративно-господарської санкції суб’єктом господарювання її стягнення проводиться за рішенням господарського суду, приймаючи до уваги інформаційний лист Верховного суду України № 3.2.-2005 від 26.12.2005 року, дана справа розглядається за правилами Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, судом встановлено наступне:
- Тернопільське обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів відповідно до Положення “Про Фонд України соціального захисту інвалідів”, затвердженого постановою КМУ від 18.07.1991р. №92 є юридичною особою і на нього покладено контроль за додержанням підприємствами встановлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та здійснення контролю за своєчасним і повним надходженням до бюджету фонду коштів від підприємств, які не забезпечують установлених нормативів робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів.
Порядок встановлення нормативів робочих місць для інвалідів передбачено ст. 19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні “від 23.01.1991р. (в редакції змін і доповнень станом на 01.01.2005р.) –далі - Закон, відповідно до якої для підприємств встановлюється норматив місць в розмірі 4-х відсотків від загальної кількості працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.
- Як випливає із даних Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колос», зазначених у звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік, поданого відповідачем до Фонду, середня облікова чисельність працівників складала –288 осіб, і відповідно до вимог ст. 19 Закону норматив для працевлаштування інвалідів становить 12 робочих місць, однак відповідачем у даному звіті визначено норматив в кількості 2 робочих місць для працевлаштування інвалідів, і як слідує із звіту фактично у 2005 році працевлаштовано два інваліди;
- згідно з пунктом 5 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995р. за №314 ( далі –Положення), підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включаючи їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів. А пунктом 14 Положення визначено, що підприємства, зокрема, у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
- твердження відповідача у відзиві на позовну заяву (лист без номера і дати) на те, що без наявності інваліда з історією хвороби чи відповідної інформації про такого інваліда, групи інвалідів, яка б містила дані про професійні, фізичні можливості інваліда з врахуванням анатомічних дефектів чи нозологічних форм захворювання, створити робоче місце, яке б відповідало вимогам вказаного Закону України №875-Х11 неможливо і в нього була відсутня можливість діяти в рамках даного Закону, судом до уваги не приймається, оскільки такі твердження спростовуються ч.1 п.2 Положення , згідно якої підприємства можуть створювати звичайні робочі місця, якщо за умовами праці та з урахуванням фізичних можливостей інваліда воно може бути використано для працевлаштування інваліда та ч.4 п.14 Положення, згідно якої підприємства інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів;
Відповідач, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України не надав суду доказів створення в установленому порядку десяти робочих місць для працевлаштування інвалідів у межах нормативу та доказів його звернення до позивача чи в органи місцевого самоврядування та громадські організації інвалідів для направлення на роботу інвалідів, а тому зобов’язаний у відповідності до ст. 20 Закону та пунктів 3-6 “Порядку сплати підприємствами (об’єднаннями) , установами і організаціями штрафних санкцій до відділень фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів”, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1767 від 28.12.2001р., перерахувати на рахунок відділення штраф в сумі, що складає середню річну заробітну плату на підприємстві на одного працюючого за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом, а саме 26229грн.20коп..
Крім того, відповідно до приписів ч. 2 ст. 20 Закону, яка передбачає, що порушення підприємствами термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, відповідач повинен сплатити пеню в сумі 425грн.95коп. за несвоєчасну сплату даних санкцій.
Відповідач на день розгляду спору не надав доказів сплати адміністративно-господарських санкцій за не створення у 2005 році десяти робочих місць для працевлаштування інвалідів у сумі 26229грн.20коп. та 425грн.95коп. пені за несвоєчасну сплату даних санкцій.
При таких обставинах позов підлягає задоволенню як обґрунтовано заявлений.
Державне мито і витрати на інформаційно –технічне забезпечення судового процесу, згідно ст. 49 ГПК України, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 43, 49, 82, 84, 85 ГПК України господарський суд
В И Р І Ш И В :
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Корпорація Колос», с.Юр’ямпіль, Борщівського району, Тернопільської області ( код 32021566):
- на користь Тернопільського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів України, м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, на рахунок 31219230600030, одержувач Держбюджет Борщівський район, іден.код 23588869, код класифікацій 50070000, - 26229грн.20коп. адміністративно –господарських санкцій та 425грн.95коп. пені;
- в доход державного бюджету 266грн.55коп. державного мита;
- на користь державного підприємства “Судовий інформаційний центр”, м.Київ , пр.Перемоги, 44, р/р 26002014180001 у ВАТ “Банк Універсальний” , м. Львів , МФО 325707 , код ЄДРПОУ 30045370 - 118грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Накази видати після набрання судовим рішенням законної сили.
На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, а прокурор апеляційне подання протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення _____дата______ року через місцевий господарський суд.
Суддя Г.З. Андрушків