Справа 22ц- 0590/11328/2012 Головуючий у 1 інстанції: Стоілова Т.В.
Категорія 27 Доповідач: Новосьолова Г.Г.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2012 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю.
суддів: Агєєва О.В., Новосьолової Г.Г.,
при секретарі Бакунець Я.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Красноармійського міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ВСТАНОВИВ:
04 жовтня 2012 року рішенням Красноармійського міськрайонного суду позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 43 966 гривень 92 копійки, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 32 346 гривень 93 копійки, заборгованість по комісії за користування кредитом - 4 698 гривень 24 копійки, пеню за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором 15 360 гривень 96 копійок. Вирішено питання про судові витрати.
Не погодившись з рішенням суду відповідач ОСОБА_1 надіслав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що позивач уклав з ним кредитний договір 03 вересня 2007 року про надання кредиту у розмірі 142 801,89 гривень на придбання автомобілю «Фіат», але перерахував за автомобіль іншу суму у розмірі 104 870,15 гривень, решта грошей 37 931,74 гривень повинні були піти на щорічне страхування автомобілю.
Проте, позивач жодним разом не страхував його автомобіль, усі кошти сплачував він сам. Крім цього, у грудні 2009 року заборгованість за кредитом складала 84578,47 гривень, позивач продав його автомобіль за 74 000 гривен. При цьому, зазначена сума повинна була бути зарахована на тіло кредиту та заборгованість повинна була складати 10 578, 47 гривень. Проте, позивач зменшив суму заборгованості за кредитом на суму 41 595,90 гривень, а решту грошей 32 404,10 гривень зарахував у якості відсотків за користування кредитом.
Не погодившись з рішенням суду позивач ПАТ КБ «Приватбанк» надіслав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в частині зменшення заборгованості по пені та задовольнити вимоги про стягнення заборгованості по пені у повному обсязі та стягнути пеню у розмірі 26045,79 гривень. Апелянт вважає, що суд у порушенні норм матеріального та процесуального права, без клопотання зі сторони учасників процесу, застосував строк позовної давності щодо стягнення суми пені на несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
У судовому засіданні представник позивача просив їх апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду змінити. Проте апеляційну скаргу відповідача відхилити.
Відповідач просив його апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду скасувати. Апеляційну скаргу позивача відхилити.
Заслухавши суддю - доповідача, представника позивача, відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Обґрунтованим вважається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставинах, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень,підтверджених доказами, які були досліджені у судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також, якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції.
Перевіряючи справу в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 05 жовтня 2011 позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої позовні вимоги наступним.
03 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DO1FAN90940086 про надання кредиту у розмірі 142 801,89 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2014 року для придбання автомобіля. Відповідач належним чином своїх зобов'язань не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором у розмірі 77 690,29 гривень. У подальшому, 23 серпня 2012 року позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача станом на 13 серпня 2012 року заборгованість у сумі 107 359,92 гривень, з яких: заборгованість за кредитом складає 43 966,91 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 32 346,93 гривень, заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 4 698,24 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 26 045,79 гривень.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, відсотків за користування кредитом, заборгованості по комісії за користуванням кредитом, обґрунтовано виходив з того, що існує непогашена заборгованість по кредиту, яка виникла у зв'язку з порушенням кредитного зобов'язання.
Крім цього, суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення пені за несвоєчасне виконання зобов'язань за кредитним договором, правильно виходив з вимог ч.2 ст. 258 ЦК України, оскільки на вимоги про стягнення неустойки встановлена спеціальна позовна давність в один рік.
Згідно ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Відповідно до ст. 526, 530 ЦК України зобов'язання повинно виконуватися належним чином і у строк, встановлений договором.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов"язується повернути кредит та сплатити проценти, ч.2 ст.1054 ЦК до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, частиною 1 ст.1050 ЦК передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
З матеріалів справи вбачається, що 03 вересня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DO1FAN90940086 про надання кредиту у розмірі 142 801,89 гривень, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік з кінцевим терміном повернення 03 вересня 2014 року для придбання автомобіля. В якості забезпечення виконання зобов'язання, відповідач ОСОБА_1 передав в заставу автомобіль, про що свідчить договір застави рухомого майна (а.с.7-9).
У порушення умов договору відповідач не сплачував своєчасно платежі в рахунок погашення заборгованості, у зв'язку із чим утворилась заборгованість, яка станом на 13 серпня 2012 року складає 107 359,92 гривень, з яких: заборгованість за кредитом складає 43 966,91 гривень, заборгованість по процентам за користування кредитом у сумі 32 346,93 гривень, заборгованість по комісії за користування кредитом у сумі 4 698,24 гривень, пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором у сумі 26 045,79 гривень.
Оскільки відповідач своєчасно не сплатив банку суму боргу за кредитом, суд першої інстанції прийшов до висновку про законність позовних вимог банку і стягнув з відповідача суму боргу, зменшивши розмір пені відповідно до вимог ч.2 ст. 258 ЦК України.
В цій частині висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки відповідно до п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, законом може встановлюватися спеціальна позовна давність, а саме позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З матеріалів справи вбачається, що позивач просив стягнути заборгованість за кредитом станом на 13 серпня 2012 року, з яких 26 045,79 гривень - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, але відповідно до вимог п.1 ч.2 ст. 258 ЦК України, судом правомірно в частині неустойки стягнуто за період з серпня 2011 року по серпень 2012 року пеню у розмірі 15360,96 гривень.
Отже, довід апеляційної скарги позивача, проте, що відповідачем клопотань або письмових заяв про застосування судом строків позовної давності не заявлялось, але судом такий строк був застосований, є необґрунтованим з вищенаведених підстав, оскільки застосування цього строку відноситься до матеріального закону.
Що стосується доводу апеляційної скарги проте, що позивачем безпідставно зарахована сума у розмірі 74 000 гривень, після продажу автомобіля відповідача, на погашення заборгованості за тілом кредиту та проценти, тоді як вся сума повинна була бути віднесена на погашення суми заборгованості за тілом кредиту. Після чого, сума заборгованості повинна складати 10 578,47 гривень, але цей довід є безпідставним з наступних підстав.
Сторони у судовому засіданні не заперечували, що в рахунок погашення заборгованості, позивачем, був проданий автомобіль відповідача та сума у розмірі 74 000 гривень розподілена: на погашення тіла кредиту та заборгованості за процентами, про що свідчить платіжне доручення від 25 листопада 2009 року про зарахування на рахунок відповідача 74 000 гривень та наданими позивачем розрахунками (а.с.4-6, 65-67, 87).
Відповідно до ст.534 ЦК України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Крім цього, відповідно до п.3.3 кредитного договору, укладеному між сторонами, кошти отримані від позичальника для погашення заборгованості за кредитним договором насамперед направляються для відшкодування витрат банку згідно п.п. 2.2.9, 2.3.8 цього договору, згідно з розділом 4 цього договору простроченої комісії за кредитом, далі прострочення винагороди, далі прострочених відсотків, простроченої заборгованості за кредитом і т.п.
Отже, позивачем у відповідності до вимог закону та кредитного договору сума у розмірі 74 000 гривень, яка отримана від продажу автомобіля відповідача, була віднесена для погашення заборгованості відповідно до п.3.3 кредитного договору.
Довід апеляційної скарги проте, що позивач уклав з ним кредитний договір 03 вересня 2007 року про надання кредиту у розмірі 142 801,89 гривень на придбання автомобілю «Фіат», але перерахував за автомобіль іншу суму у розмірі 104 870,15 гривень. Решта грошей 37 931,74 гривень повинні були піти на щорічне страхування автомобілю, проте, позивач жодним разом не страхував його автомобіль, усі кошти сплачував він сам, але цей довід є необґрунтованим з наступних підстав.
Відповідно до статей 11 і 60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно п.7.1 кредитного договору вбачається, банк зобов'язується надати позивальникові кредитні кошти на строк з 04 вересня 2007 року по 03 вересня 2014 року включно у вигляді не поновлюваної лінії у розмірі 142 801,89 гривень на наступні цілі: 98433 гривні на купвлю автомобіля, а також у розмірі 34 гривень для сплати за реєстрацію предмету застави в державному реєстрі обтяжень рухомого майна шляхом перерахування відповідно до п.1.2; на сплату страхових платежів за договором страхування ТЗ № DO1FAN90940086 від 04 вересня 2007 року договором особистого страхування № DO1FLK90940086 від 04 вересня 2007 року на строк до 03 вересня 2008 року у сумі 5418,82 гривні,а також винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 984,33 гривні та у розмірі 37 931,74 гривень на сплату страхових платежів у випадках та згадно порядку передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 даного договору і т.п.
Крім цього, позивачем до кредитного договору надані копії договорів страхування наземного транспорту №№ DO1FAN90940086 від 04 вересня 2007 та заяви про укладення договорів страхування ТЗ та особистого страхування.
Проте, відповідачем на підтвердження своїх доводів апеляційної скарги як у судовому засіданні суду першої інстанції, так і апеляційної інстанції доказів про сплату страхових виплат не надав.
Інші доводи апеляційних скарг необґрунтовані і не спростовують висновків суду.
Рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційний суд на підставі ст.308 ЦПК України відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст.308, 315 ЦПК України, апеляційний суд -
УХВАЛИВ:
Апеляційні скарги ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду від 04 жовтня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий : Судді: