ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

 33023 , м. Рівне,  вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 РІШЕННЯ 

"20" листопада 2006 р.                                                             Справа  № 14/291

За позовом:        приватний підприємець ОСОБА_1

До відповідача: приватний підприємець  ОСОБА_2

про   визнання права власності на самочинне збудоване майно      

                                                                                                        СУДДЯ   МАРАЧ В.В.

Секретар судового засідання Катеринчик А.І.

Представники:

від позивача:         представник ОСОБА_3  (довіреність у справі)

від відповідача:     не з'явився

СУТЬ СПОРУ:    Позивач звернувся в господарський суд з позовною заявою, в якій просить визнати його власником самочинного будівництва -рибацького будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.  Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що між ним та відповідачем було укладено договір суборенди земельної ділянки водного фонду і відповідно до ст.95 Земельного кодексу України він, як землекористувач, має право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідач відзиву на позов  суду не подав, в судове засідання не з'явився. До господарського суду повернулися ухвали про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи, які направлялися відповідачу за адресою: АДРЕСА_2  з відміткою органу зв'язку про те, що адресат за вказаною адресою не проживає. Однак, відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -підприємця  серії НОМЕР_1  відповідач зареєстрований саме за цією адресою.

Таким чином, керуючись ст.75 ГПК України, суд вважає за можливе вирішити спір без участі відповідача та відзиву з його боку за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками процесу та зібрані судом, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі обставини, на яких грунтуються його вимоги, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, господарський суд прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню.

При цьому суд керувався наступним:

Як встановлено в судовому засіданні, 22 липня 2003 року між підприємцем ОСОБА_2  та Рівненською  райдержадміністрацією було укладено договір оренди земельної ділянки водного фонду, яка знаходиться на території Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області площею 23,5 га. Даний договір був посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори 22.08.2003 року, реєстровий НОМЕР_2. Згідно умов договору, земельна ділянка передана в оренду для рибогосподарських потреб на 49 років, з переважним правом на поновлення договору на новий термін.

25 квітня 2004 року між позивачем та відповідачем було укладено договір суборенди земельної ділянки водного фонду, посвідчений державним нотаріусом Рівненської районної державної нотаріальної контори та 16.07.2004 р. зареєстрований у Рівненській регіональній філії ЦДЗК у книзі реєстрації НОМЕР_3

Актом приймання-передачі земельної ділянки водного фонду від 16.07.2004р. вказану земельну ділянку було передано суборендарю.

Таким чином, підприємець ОСОБА_1  набув прав землекористувача у встановленому законом порядку.

Відповідно до ст. 95 ЗК України, землекористувачі мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

В зв'язку з тим, що позивач проживає в іншому місці, а в даному місці зосереджена його підприємницька діяльність, що потребує постійного знаходження на об'єкті, в нього виникла потреба у зведенні рибацького будинку.  Власними зусиллями ним був самочинно збудований цегляний двохповерховий будиночок розміром 4 на 6 метрів. У зв'язку із закінченням будівництва та відповідно до вимог чинного законодавства, виникла необхідність у виготовленні технічної документації та державної реєстрації.

Здійснюючи самочинне будівництво вищевказаної будівлі, позивачем не було порушено прав сусідніх власників (користувачів) земельних ділянок. Позивач є користувачем земельної ділянки, на якій самочинно збудована будівля.

Відповідно до ч.5 ст.376 ЦК України, на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб. Будинок позивача розташований на земельній ділянці, площа якої дозволяє обслуговувати його. Земельна ділянка належить позивачеві на праві користування. Скарги на його дії ні від кого не поступали, а тому права третіх осіб не порушені.

Стаття 4 Закону України “Про власність” вказує, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Він може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом, діяльності, зокрема, передавати його безоплатно або за плату у володіння і користування іншим особам.

Стаття 12 Закону України “Про власність” визначає, що праця громадян є основою створення і примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Відповідно до ст.49 Закону України “Про власність”, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом.

Отже, позов є обгрунтованим і доведеним, виходячи із встановлених судом обставин та положень ст.ст.4, 12, 49 Закону України “Про власність”,  ч.5 ст.376 ЦК України.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Великоомелянської сільської ради Рівненського району Рівненської області НОМЕР_4  була присвоєна адреса рибацькому будинку, який розміщений біля ставу і  переданий позивачеві в оренду: АДРЕСА_3.

На основі наведеного, керуючись ст.ст.82-85 ГПК України, суд,-

                              В И Р І Ш И В :

Позов задоволити.

Визнати суб'єкта підприємницької діяльності -фізичну особу ОСОБА_1 власником самочинного будівництва -рибацького будинку, що знаходиться за адресою:  АДРЕСА_4.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, а у разі, якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, воно набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.  У разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційною інстанцією.

   Суддя                                                                Марач В.В.

Рішення підписано "24" листопада 2006 р.