Справа № 0616/6061/12
РІШЕННЯ
Іменем України
23 січня 2013 року м. Новоград-Волинський
Новоград-Волинський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючого судді…………..Літвин О.О.
при секретарі………….......... Кізяк Ю.С.
з участю: представника позивача……..ОСОБА_3
відповідача…………………...ОСОБА_4
ІІІ особи……………………….ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу
за первісним позовом ОСОБА_6
до ОСОБА_4
ІІІ особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8
про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -
зустрічним позовом ОСОБА_4
до ОСОБА_6
про визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку, -
ВСТАНОВИВ:
03.12.2012 року позивач звернулась до суду з позовом до відповідача, в якому просила визнати його таким, що втратив право користуватися житлом в належному їй на праві приватної власності житловому будинку АДРЕСА_1 (далі -Будинок).
В обґрунтування позову зазначає, що в 1993 році її син -відповідач по справі одружився та, забравши свої особисті речі з власної ініціативи, залишив Будинок і переїхав на нове місце проживання. При цьому він продовжує перебувати на реєстраційному обліку і в добровільному порядку знятись з нього не бажає.
08.01.2013 року відповідач подав до суду зустрічний позов до позивача про визнання частково недійсним договору дарування Будинку, мотивуючи тим, що 27.12.2007 року подарив свою 1/6 частку Будинку матері -позивачці по справі, яка обманула його, запевнивши, що це необхідно для приватизації земельної ділянки на одну особу.
В судовому засіданні представник позивача-відповідача та ІІІ особа первісні позовні вимоги підтримали повністю з підстав, зазначених в позовній заяві. В задоволенні зустрічного позову просили відмовити за його безпідставністю. Крім того, просили застосувати строки позовної давності.
Відповідач-позивач, заперечуючи щодо задоволення первісних позовних вимог, пояснив, що дійсно не проживає в Будинку, має інше місце проживання, однак зніматись з реєстраційного обліку не бажає, оскільки вважає, що частина Будинку належить йому. Свої зустрічні позовні вимоги підтримав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та надані докази, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить Будинок /а.с.9-12/, в якому зареєстрований відповідач /а.с.8, 22/. Останній, в свою чергу, за вказаною адресою не проживає на протязі декількох років, що підтверджується актом депутата Новоград-Волинської міської ради від 23.11.2012 року /а.с.6/, та поясненнями самого відповідача, даними ним в судовому засіданні.
Конституцією України (ст. 41) та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст.ст. 316, 317, 319, 321 ЦК України, ст. 48 Закону України «Про власність»).
Права власника житлового будинку визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.
При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Згідно ч. 2 ст. 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі його відсутності без поважних причин понад 1 рік.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено в судовому засіданні, Будинок належить позивачу, ОСОБА_4 -син позивача та відповідач по справі, не проживає в ньому з 1993 року, оскільки має інше місце проживання, однак продовжує перебувати на реєстраційному обліку за вищезазначеною адресою, чим порушує права позивача, як власника, в тому числі, можливості на свій розсуд вільно користуватися та розпоряджатися своїм майном. За таких обставин, суд вважає первісні позовні вимоги позивача є законними, обґрунтованими, підтверджуються належними доказами та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно договору дарування 5/6 частин житлового будинку, укладеного 27.12.2007 року, відповідач ОСОБА_4 подарував належну йому 1/6 частину Будинку ОСОБА_6 -позивачці по справі. /а.с.9/ Даний договір був посвідчений нотаріусом та підписаний, крім інших, самим відповідачем-позивачем ОСОБА_4, якому було роз'яснено зміст та правові наслідки його укладання.
Звертаючись до суду з зустрічним позовом, відповідач-позивач просив визнати частково недійсним договір дарування на підставі ст. 230 ЦК України, за якою правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (подарунок) у власність.
Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню (ч. 2 ст. 719 ЦК України) та державній реєстрації (ст. 334 ЦК України).
Договір дарування є одностороннім правочином, реальним -з дня передачі речі, нотаріально посвідченим та зареєстрованим. Відтак норми ст. 230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів, тому спірний договір на підставі положень цієї норми закону не може бути визнаний недійсним.
З огляду на встановлені судом обставини, суд приходить до висновку про безпідставність заявлених відповідачем-позивачем ОСОБА_4 зустрічних позовних вимог.
З нього також належить стягнути судові витрати, понесені позивачем при подачі позову.
Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 15, 57-60, 88, 209, 212-215 ЦПК України, ст. 71 ЖК України, ст.ст. 319, 321, 405, 717 ЦК України, суд -
ВИРІШИВ:
Первісний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4, ІІІ особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, задовольнити повністю.
Визнати ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_1 Житомирської області.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 107 грн. 30 коп. судового збору.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_6 про визнання частково недійсним договору дарування житлового будинку відмовити.
Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Житомирської області через Новоград-Волинський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Головуючий О.О. Літвин