СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2013 року Справа № 5020-1058/2012

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Латиніна О.А.,

суддів Маслової З.Д.,

Градової О.Г.,

за участю представників сторін:

позивача: Ященко Роман Юрійович, довіреність № 14-328 від 16.03.12, Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України";

відповідача: Ільєнко Андрій Борисович, довіреність № 01-юр від 03.01.13, комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради;

розглянувши апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" на рішення господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 19 листопада 2012 року у справі № 5020-1058/2012

за позовом Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6,Київ 1,01001)

до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)

про стягнення заборгованості у розмірі 29168833,81 грн.

ВСТАНОВИВ:

Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради за позовом про стягнення заборгованості у розмірі 29 168 833,81 грн.

Рішенням господарського суду міста Севастополя (суддя Плієва Н.Г.) від 19 листопада 2012 року у справі №5020-1058/2012 позов задоволений частково.

Стягнуто з комунального підприємства "Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради на користь національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" заборгованість у розмірі 27 334 687,47 грн (двадцять сім мільйонів триста тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят сім грн. 47 коп): з яких 24 885 573,65 грн - сума основного боргу, 449 113,82 грн - 3 % річних, 1000 000,00 грн - штраф, 1000 000,00 грн - пеня, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 63 954,64 грн (шістдесят три тисячі дев'ятсот п'ятдесят чотири грн. 64 коп).

У задоволенні решти вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулась до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції в частині зменшення пені на 896511,67грн., та 7% штрафу на 741990,16грн., всього 1638501,83грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийняте в частині зменшення пені на 896511,67грн., та 7% штрафу на 741990,16грн., всього 1638501,83грн., прийнято з порушенням норм матеріального права, а саме статті 233 ГК України, статей 549-552 ЦК України та норм процесуального права - статей 4-2, 43, 83, 84, ГПК України, без дослідження усіх обставин справи, у зв'язку з чим дане рішення підлягає скасуванню в цій частині.

Так, зокрема при вирішенні питання стосовно зменшення розміру пені на 896511,67грн., суд першої інстанції не обґрунтував обставини, що дозволили застосувати норму статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Зменшення судом розміру пені та 7% штрафу від нарахованих сум спричиняє позивачу збитки та дозволяє відповідачу і в подальшому безкарно порушувати договірні умови.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 грудня 2012 року, прийнято апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до провадження Cевастопольського апеляційного господарського суду та призначено справу до розгляду на 14 січня 2013 року, у складі колегії: Головуючий суддя Латинін О.А., судді: Градова О.Г., Маслова З.Д.

Ухвалою суду від 14 січня 2013 року, розгляд справи був відкладений на 28 січня 2013 року.

28 січня у судовому засідання представник позивача просив задовольнити апеляційну скаргу та скасувати рішення суду у певній частині, представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечував та просив відмовити в її задоволенні.

Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

30.09.2011 між Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України" (продавець) та комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради (покупець) був укладений договір №14/2607/11 на купівлю-продаж природного газу (арк.с. 11-16), за яким продавець зобов'язався передати у власність покупцю у IV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (пункт 1.1 договору).

Пунктом 5.2 договору передбачалось, що ціна за 1 000 кубічних метрів газу становить 3 023,50 грн, без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 кубічних метрів природного газу - 3023,50 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20 %, всього з ПДВ - 3700,76 грн.

Додатковою угодою № 1 від 30.09.2011 до договору, пункт 5.1 договору викладено в новій редакції, відповідно до якої ціна за 1 000 кубічних метрів газу становить 3 382,00 грн, без урахування збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та податку на додану вартість. До сплати за 1000 кубічних метрів природного газу 3382,00 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 20%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 4 139,57 грн /а. с. 17/.

Додатковою угодою № 2 від 11.10.2011 до договору, пункт 5.1 договору викладено в новій редакції, відповідно до сплати за 1 000 кубічних метрів газу становить 3382,00 грн, крім того цільова надбавка - 2% та ПДВ - 0%, всього з цільовою надбавкою та ПДВ - 3449,64 грн.

До ціни газу додається загальний тариф на послуги с транспортування природного газу, який становить 302,30 грн, крім того ПДВ - 20% - 60,46 грн., всього з ПДВ - 362,76 грн.

У разі поставки газу на газоспоживаючі об'єкти покупця, які безпосередньо підключені до магістральних або промислових трубопроводів нафто-газовидобувних підприємств, тариф на послуги з транспортування 1000 куб.м газу цими трубопроводами встановлюється в розмірі 262,25 грн, крім того ПДВ - 20% - 52,45 грн., разом - 314,70 грн (арк. с. 18).

Пунктом 6.1 договору визначено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Пунктом 11.1 договору встановлено, що договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, скріплення печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.10.2011 по 31.12.2012, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг його транспортування -до повного погашення заборгованості.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі, поставив відповідачу природний газ на загальну суму 35 955 567,65 грн., що підтверджено матеріалами справи, а саме актами приймання-передачі природного газу від 21.10.2011, від 30.11.2011 та від 31.12.2011 (арк. с. 26-37).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо своєчасного та повного внесення плати за договором №14/2607/11 на купівлю-продаж природного газу від 30.09.2011 належним чином не виконував, внаслідок чого у нього за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року утворилась заборгованість у сумі 24 885 573,65 грн.

Через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №26-4514/1.2-12 від 07.08.2012 щодо термінового вжиття заходів до погашення існуючої заборгованості (арк.с. 23). Однак, заборгованість відповідачем погашена не була, що і стало причиною звернення позивача до суду із відповідним позовом.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вбачає підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції та вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

За умовами частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та статтею 174 Господарського кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів (угод).

Виконання цивільних обов'язків згідно статті 14 Цивільного кодексу України здійснюється у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що укладений між сторонами по справі договір №14/2607/11 від 30.09.2011, є за своєю правовою природою договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

А за умовами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В силу вимог частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Аналогічна норма міститься у статті 509 Цивільного кодексу України.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

А в силу статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як було зазначено вище, пунктом 6.1 договору встановлений строк виконання Покупцем зобов'язання щодо оплати отриманого товару (газу), згідно з яким остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу здійснюється на підставі акта приймання-передачі газу до 14 числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

З матеріалів справи вбачається, що остання поставка газу за грудень 2011 року мала бути оплачена відповідачем в строк до 14.01.2012.

В ході розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач під час дії договору поставив відповідачу газ на суму 35955567,65 грн., з яких 24885573,65 грн., на час розгляду справи КП "Севтеплоенерго"СМР не оплачені, доказів зворотного відповідачем не надано.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та з пояснень відповідача, останній визнав наявність заборгованості перед позивачем у заявленому до стягнення розмірі.

З урахуванням викладеного, а також того, що відповідачем заборгованість у розмірі 24885 573,65 грн. була визнана у повному обсязі та неоскаржувалась в апеляційній інстанції, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у вказаному розмірі за період з жовтня 2011 року по грудень 2011 року обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 3% річних у сумі 449 113,82 грн. та інфляційних втрат в сумі 195 644,50 грн., судова колегія також вважає висновки суду першої інстанції обґрунтованими, у зв'язку із наступним.

Так, перевіривши розрахунки позивача та відповідача 3% річних та інфляційних втрат, судова колегія вважає розрахунок відповідача вірним та погоджується з ним. Однак, оскільки позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 449113,82 грн., саме ця сума підлягає стягненню. Стосовно стягнення інфляційних втрат в сумі 195 644,50 грн. суд першої інстанції також правомірно відмовив у їх стягненні, оскільки у спірний період відбулась дефляція.

Щодо висновків суду першої інстанції щодо стягнення пені в сумі 3 433 461,95 грн. та 7% штрафу, судова колегія вважає зазначити наступне.

Так, суд першої інстанції зменшуючи розмір пені та штрафу, керувався тим, що комунальним підприємством „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради доведений той факт, що воно є збитковим та знаходиться в скрутному матеріальному становищі, з цих обставин дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені та розміру штрафу.

Однак з такою правовою позицією суд апеляційної інстанції погодитись не може та вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частин першої та другої статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

В свою чергу, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку про те, що у встановлені договором строки відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав, тобто є таким, що порушив (прострочив виконання) зобов'язання.

В силу частини другої статті 20 Господарського кодексу України, захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання здійснюється шляхом застосування до особи, яка порушила право, штрафних санкцій та іншими способами, передбаченими законом.

Згідно з частиною першою статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною другою статті 217 Господарського кодексу України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина перша статті 230 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 Договору передбачено, що в разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 договору, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додаткового сплатити штраф у розмірі 7 відсотків від суми прострочення платежу.

На підставі наведених положень договору позивачем була нарахована пеня у сумі 1896 511,67 грн. за період з 15.11.2011 по 14.07.2012 та 7% штрафу у розмірі 1 741 990,16грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п. З ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки вказана норма не містить переліку таких випадків, вважаємо, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем в судовому засіданні не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами. Оскільки виняткові обставини у Відповідача відсутні, суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Застосовуючи приписи п.3 статті 83 ГПК України слід враховувати вказівку, що міститься в пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.1994 року №02-5/293 «Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань». Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Арбітражного процесуального кодексу України), арбітражний суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності обставин, які мають істотне значення. З аналізу наведених правових статей вбачається, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Зазначена стаття передбачає зменшення розміру штрафних санкцій, зокрема, судом. Зменшення розміру неустойки передбачено у випадку, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, і можливе за рішенням суду. При цьому суд має враховувати:

- ступінь виконання зобов'язання боржником. Суд повинен узяти до уваги даний факт, незважаючи навіть на те, що часткове виконання є неналежним. Зменшення розміру штрафних санкцій має бути мінімальним, якщо боржник не починав виконання своєї частини зобов'язання;

- майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні. У разі вирішення питання стосовно зменшення розміру штрафних санкцій повинен бути врахований майновий стан боржника і кредитора. Іноді стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може призвести до припинення діяльності боржника;

- не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. У літературі зазначається, що такою підставою може бути відсутність негативних наслідків у потерпілої сторони від прострочення виконання зобов'язання.

У частині 2 зазначеної статті передбачено ще одну підставу для зменшення відповідальності: якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд, з урахуванням інтересів боржника, може зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. У цій нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участі у правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами. Якщо порушення зобов'язання боржником не потягло за собою відшкодування збитків кредитора перед цією третьою особою, то боржник сплачує, відповідно, менші збитки кредиторові; крім того, він може клопотати перед судом про зменшення штрафних санкцій.

Як зазначив Вищий господарський суд України у п. 3.17.4. постанови Пленуму «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011, №18 вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстави (підстав) для вчинення зазначеної дії. Тобто, застосовуючи пункт 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суду належить об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань; причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання; незначності прострочення у виконанні зобов'язання; невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення; негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки розміру збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Як вбачається з пункту 2.1 Статуту Комунального підприємства „Севтеплоенерго" Севастопольської міської Ради, підприємство є суб'єктом господарювання, метою діяльності якого є виробництво, розподіл і постачання теплової енергії споживачам, як юридичним особам так і населенню міста Севастополя.

Так, відповідач зазначає, що у зв'язку із несвоєчасним розмахуванням із ним його контрагентів, він має заборгованість перед позивачем.

Однак зазначені доводи не можуть бути прийняти до уваги колегії суддів, у зв'язку з наступним.

В силу статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Санкції за прострочу виконання грошових зобов'язань передбачені статтями 217, 230, 231 ГК України.

При цьому, частина перша статті 229 Господарського кодексу України встановлює виняток із загального правила статей 218 ГК України та 614 ЦК України, які закріплюють принцип вини як підставу відповідальності боржника. За невиконання грошового зобов'язання боржник відповідає, хоч би його виконання стало неможливим не тільки в результаті його винних дій чи бездіяльності, а і внаслідок дії непереборної сили або простого випадку. Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошового зобов'язання за будь-яких обставин.

Окрім того, частина 2 статті 218 Господарського кодексу України передбачає, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Отже, відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем у зв'язку зі значними боргами населення, юридичних осіб та держави перед відповідачем, не є винятковим випадком, за наявності якого можливо зменшити розмір пені.

Зазначеної позиції дотримався Вищий господарський суду України у постанові від 23.02.2010 №37/134-09.

Господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені та 7% штрафу повинен був об'єктивно оцінити, чи є дані випадки винятковими, виходячи з інтересів сторін, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені та 7% штрафу наслідкам порушення. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

В матеріалах справи відсутні належні докази, на підтвердження наявності виняткових обставин, які призвели до порушення відповідачем грошового зобов'язання, доказів його майнового стану, скрутного становища, ступеня зобов'язання, а також намагання відповідача сплатити заборгованість у період прострочення зобов'язання.

Відповідно до пункту 1.1 договору від 30.09.11 № 14/2607/11 Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві природний газ, а Покупець зобов'язувався прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Окрім цього, п. 7.2 Договору передбачено, що у разі не виконання Покупцем пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити Продавцю крім суми заборгованості пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцять) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу. Пеня сплачується протягом З (трьох) банківських днів з моменту отримання Покупцем вимоги Продавця.

В зв'язку з тим, що Відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання відповідно до умов Договору від 30.09.11 № 14/2607/11, ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» правомірно нарахувала пеню у розмірі 1 896 511,67 грн. та 7% штрафу у розмірі 1 741 990,16 грн.

За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами та договором (частина друга статті 193, частина перша статті 216 та частина перша статті 218 ГК України).

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 ЦК України, частиною шостою статті 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частиною шостою статті 232 ГК України.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Аналогічна позиція викладена у поставної Верховного суду України від 09.04.2012 по справі №20/246-08.

З огляду на викладене, у суду першої інстанції були відсутні підстави щодо зменшення розміру штрафних санкцій в розумінні ст. 233 ГК України та ст. 83 ГПК України, оскільки останній не звернув уваги на необхідність з'ясування вищевказаних обставин для зменшення розміру пені та штрафу.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку щодо наявності підстав для часткового скасування рішення суду першої інстанції та задоволення апеляційної скарги.

Керуючись статтями 101, 103 (пункт 2), 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити.

2.Рішення господарського суду міста Севастополя від 19 листопада 2012 року у справі №5020-1058/2012 в частині зменшення пені на 896 511,67 грн. та 7% штрафу на 741 990,16 грн., загалом на 1 638 501,83 грн.скасувати.

3.Прийняти в цій частині нове рішення.

4.Стягнути з комунального підприємства «Севтеплоенерго» Севастопольської міської Ради на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 1 638 501,83 грн., з яких 896 511,67 грн. пені та 741990,16 грн. 7% штрафу.

5.В іншій частині рішення господарського суду м. Севастополявід 19 листопада 2012 року у справі №5020-1058/2012 залишити без змін.

6.Стягнути з комунального підприємства «Севтеплоенерго» Севастопольської міської Ради на користь публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»судовий збір у розмірі 16385,02грн.

7.Господарському суду міста Севастополя видати відповідні накази.

Головуючий суддя О.А.Латинін

Судді З.Д. Маслова

О.Г. Градова

Розсилка:

1.Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вул. Б. Хмельницького, 6,Київ 1,01001)

2.Комунальне підприємство "Севтеплоенерго" Севастопольської міської ради (вул. Л. Павліченко, 2,Севастополь,99011)